Весільний рушник у миколаївському степу

Здавалося б, це не компетенція голови райради, але якщо це потрібно зробити для захисника Вітчизни, то це — святий обов’язок. І вже наступного дня В.П. Сорока зателефонував до редакції: «Їдемо на весілля».

Виїжджати потрібно було одразу після півночі, аби на ранок встигнути до миколаївського РАЦСу. «Через обласну адміністрацію зв’язалися із завідувачкою. Але вмовити, щоб розписали буквально день, було непросто», — розповів уже в автобусі голова райради. Тоді ж і з’ясувалося, що наречених не одна, а дві. Крім Олесі з чотирирічною Настунею, до нас у Бендзарях приєдналася цивільна дружина Сергія Кучера — Вікторія з дев’ятирічним Владиком та п’ятимісячним Олексійком (який був втіхою для всіх учасників поїздки). Їхали у складі почесних весільних гостей Піщанський сільський голова В.Д. Гербенський, Бендзарівський сільський голова А.І. Вадатурська, отець Андрій — священик УПЦ КП, оператор ТРК «Примор’я» С. Зелінська та працівники військкомату. Дорога неблизька й нелегка, але усі були в очікуванні свята, тож втоми не відчували. Дорогою на Миколаїв забрали з полігону женихів. Поки наречені оформляли документи, гості розбіглися по магазинах й одразу ж закупили все необхідне для торжества: букети квітів, рушники, хліб, шампанське, весільний торт... І коли вже все було готове до урочистостей, працівники РАЦСу повідомили: церемонія буде виїзною — безпосередньо на по-лігоні.

Тільки-но до наметів приїхали працівники РАЦСу, начебто з-під землі з’явилися стіл, брезентова скатертина й український прапор, який передали балтяни кілька тижнів тому для своїх мобілізованих земляків. На його фоні й відбувалася вся урочиста процедура. На весільний рушник стали обидві пари одночасно. Голови наречених прикрашали імпровізовані вінки із жовто-блакитних квітів, а в колір їм — букетики на нагрудних кишенях женихів.

Урочисто звучать слова працівниці РАЦСу, яка по черзі запрошує молодят скріпити свої наміри стати чоловіком та дружиною підписами. Потім були побажання довгого та щасливого спільного життя. Ці слова у миколаївському степу, здається, були схожими на наказ: «Ви живіть, народжуйте та ростіть своїх діток!».

Як і годиться, молодята обмінялися обручками. Їх придбали голова райради та священик у місцевій церкві. Недорогі, але в такий час вони для наречених найдорожчі в світі.

А потім були келихи з шампанським та вітання друзів. З подарунками приїхали на свято сільські голови, а пізніше ще й накрили для молодят та їхніх гостей весільний стіл. Отець Андрій провів красивий обряд вінчання. У цей час бійці, яких набігло чимало, аби подивитися на таку подію, притихли та уважно прислухалися до слів священика. А він не лише благословив молодят на щасливе подружнє життя, а й помолився за збереження життя всіх присутніх та окропив свяченою водою. На прохання бійців отець Андрій також освятив їхні натільні хрестики та іконки. Неначе змовившись, підходили до голови райради В.П. Сороки бійці з різних міст та районів і просили також допомогти укласти шлюб зі своїми коханими перед відправкою на АТО. Віктор Петрович дав їм слушні поради, як це зробити найкраще.

…Важкими були хвилини від’їзду. Гості та наречені поїхали додому, а молоді чоловіки залишились на полігоні, аби виконувати свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною — захистити її та своїх рідних від ворогів.

— Ми не допустимо, щоб війна прийшла у наш край, — обіцяли вони на прощання.

Олена БОРЕЙКО,
редактор балтської районної газети «Народна трибуна».