Правдивий ювілей

Існувала турецька фортеця Хаджибей. У 1789 році підрозділи російської армії та Чорноморського українського козацтва на чолі з генералом Йосипом Дерибасом здобули штурмом цю фортецю. У 1791-у, згідно з Яською мирною угодою, територія між Бугом та Дністром, а разом з нею і Хаджибей, увійшла до складу Російської імперії. Влітку 1792-го катеринославський губернатор генерал-майор В. Каховський разом з інженером-полковником О. Шостаком оглянули приєднані землі для визначення місць, придатних для заселення і заснування нових поселень. Прагнучи закріпитись на завойованих землях, уряд закладає нову лінію фортець — Дністровську, до якої повинна була увійти й фортеця «при Хаджибейському замку на березі морському для захисту тут затоки». Для виконання робіт рескриптом від 25 жовтня 1792 року засновується Експедиція з будівництва південних фортець. Загальний нагляд за будівництвом усіх фортець Дністровської лінії було покладено на Олександра Суворова, і пізніше совєтські історики використали цей факт, щоб висунути росіянина Суворова замість іспанця де Рибаса на роль засновника Одеси. У 1793-у, коли будувалася Хаджибейська фортеця, обрали місце для головного порту узбережжя. Після гострої боротьби у вищих ешелонах влади віддали перевагу проекту Дерибаса—Деволана над проектом адмірала Мордвінова, який планував головний чорноморський порт зробити в Очакові. 27 травня 1794 року вийшов указ Катерини ІІ заснувати порт у Хаджибеї. Цей наказ було використано як юридичну підставу для визначення «заснування» Одеси в 1794-у. 22 серпня того ж року згідно з наказом імператриці в Хаджибеї відбулося закладення перших каменів у фундамент порту, і цю дату почали вважати днем заснування міста Одеси (детальніше див. історичний нарис Олександра Болдирева «Одесі—600»).

Але чи була таким чином Одеса заснована в 1794-у? Ні, не була. У тому році міста з такою назвою ще не існувало. Вперше назва «Одеса» у зв’язку з населеним пунктом на узбережжі Чорного моря почала фігурувати на початку 1795-го. Цікаво, що всі спроби дореволюційних істориків відшукати юридичний документ, який би свідчив про перейменування Хаджибея на Одесу виявилися марними — не знайшли.

Нащадок офіційного засновника Одеси Й. Дерибаса Олександр Дерибас у своїй книзі «Стара Одеса» пише: «Коли Хаджибей перейменовано на Одесу — ні в офіційних документах, ні в зібранні законів відомостей немає». Всі історики посилаються на указ від 27 січня 1795 року, який надруковано у довідковому енциклопедичному словнику під редакцією А. Старчевського, виданому у 1854-у в Санкт-Петербурзі. У довідці про Одесу, з поміж-іншого, записано: «Одесою це місто назване за указом від 27 січня 1795 р. у пам’ять про давньогрецьке поселення Одесос, яке знаходилося, як гадають, неподалік Хаджибея». Ось текст цього указу: «Повелеваем учредить Вознесенскую губернию с губернским городом Вознесенском при реке Буге, а из вновь образуемых городов — татарского селения Хаджибей обратить в приписанный к татарскому округу город Одессу, и как укрепленному городу, где воинский гарнизон быть имеет, наблюдение полиции предоставить коменданту». Хаджибей в указі просто названо Одесою.

Повеління і мотивація цариці щодо назви Одеси взагалі описана як чутки: «Говорят, что 6 января на балу у царицы шла речь о переименовании Хаджибея в Одессу. Ученые доказывают, что Хаджибей со временем будет иметь на Черном море такое же значение, как Петербург имеет на Балтийском, и что татарское название его следовало бы переименовать, назвать Одессосом, в честь бывшего здесь эллинского поселения. Но так как место это завоевано женщиной, то лучше назвать его в женском роде — Одессой. Говорят, что императрица изъявила на это согласие». І в підсумку: Одеса як територія Російської імперії, окупована російськими військами, існує з 14 вересня 1789 року, а як місто під назвою Одеса — з початку січня 1795-го. Отже, як бачимо, спеціального указу про перейменування Хаджибея на Одесу не існувало. Маємо лише чутки про кулуарні розмови на балу. Наведемо стосовно цього ще одну думку відомого одеського історика кінця ХІХ ст. О. Маркевича: «Історики міста Одеси постійно висловлюють жаль з приводу того, що не знайдено указу про перейменування міста Хаджибея на місто Одесу».

То скільки ж насправді років нашому місту і які поселення тут були у найдавніші часи?

Із V ст. до нашої ери на території сучасної Одеси з’являються давньогрецькі поселення-колонії. Це — гавань Ісіаков у районі Приморського бульвару та гавань Істріан у районі Лузанівки. Серед одеських археологів існує думка, що тривалість поселень на території Одеси не переривалася з античних часів. У «Повісті минулих літ» автор писав про давньосло-в’янські племена тиверців та уличів, що «сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дністру аж до моря, і є городи їх і до сьогодні». На жаль, розташування цих городів і досі не визначене. Не виключено, що якесь поселення уличів або тиверців могло бути і на території сучасної Одеси.

За цих умов першою згадкою про населений пункт на території Одеси є свідчення польського хроніста Яна Длугоша, який вказував, що в 1415 році польський король Владислав Ягайло відправив з порту під назвою «Kaczubyeiov» (Кацюбіїв) транспорт збіжжя до Константинополя. Отже, 1415-й — перша дата, під якою в письмових джерелах згадується Коцюбіїв-Хаджибей-Одеса. Професор О. Маркевич у своїй праці «Город Качибей или Гаджибей — предшественник Одессы», надрукованій у 1894 році, писав: «Запідозрити правильність цього повідомлення немає ніякої підстави, і воно ніким з дослідників не підозрюється, тим більш, що воно і не єдине; подальші документальні повідомлення зображують Качибей саме як порт торговельного характеру. Знаючи, наскільки взагалі стійкі народні поселення, зумовлені природними умовами (в даному випадку місце для заходу суден, соляні й рибні промисли), можна було б висловити припущення, що Качибей став спадкоємцем якогось руського міста (якщо між ними не було ще й італійської ланки), своєю чергою розташованого на місці грецького, тобто елліно-варварського поселення...»

На італійських морських мапах у ХІІІ столітті, в епоху Галицько-Волинського королівства, нинішня Одеська затока позначена як «Ginestra» — «Джінестра», і можна припустити, що італійські моряки називали Джінестрою поселення, яке існувало на берегах нинішньої Одеської затоки. Одеський краєзнавець О. Губар у своїй статті «Історія одного міста» (1992) писав: «Давно освоєна гавань мала примітивні гідротехнічні споруди і навігаційні знаки. В одеських лиманах були знайдені залишки причалів і середньовічні якорі. Тому польсько-литовський порт виник не на голому місці».

Мушу повторити, що в усьому цивілізованому світі давно утвердилася тенденція вважати офіційною датою заснування поселення найдавнішу згадку в письмовому джерелі. Аналогічною є дата заснування всіма нами «любимої» Москви — 1147 рік. В Іпатіївському літопису сказано, що Юрій Довгорукий того року за-просив чернігівського князя Святослава Олеговича до себе: «Прийди, брате, до мене в Москов». Зрозуміло, що Москва існувала і до того, як дістав запрошення приїхати туди чернігівський князь, але іншої давнішої точної дати появи міста не існує. Отже, за умовну дату заснування Москви було обрано рік першої згадки — 1147-й. Так само маємо першу згадку про Коцюбіїв-Одесу — 1415 рік.

Початок ХV століття в історії України пов’язаний з іменем видатного великого князя Литовського Вітовта і його колонізаційною діяльністю у Північному Причорномор’ї. За його правління у 1392—1430 роках у причорноморських степах з’являються такі міста-фортеці: Дашев (пізніше Очаків), Каравул (пізніше Рашків), Соколець (пізніше Вознесенськ), фортеця святого Іоана на Дніпрі. Колонізація степових районів була досить масштабною на часи Середньовіччя. І дуже швидко Коцюбіїв став головним чорноморським портом Великого князівства Литовського. Потреба у власному порту для цієї держави була безперечною. На відміну від кочовиків-татар, які не мали мотивації займатися містобудуванням у цьому регіоні, Велике князівство Литовське було в цьому зацікавлене. Вивозили з Коцюбієва головним чином зерно, яке і піднесло Одесу у ХІХ ст. Крім продажу зерна, Коцюбіїв був відомий як місце видобутку солі в лиманах. Коцюбіїв складався з кам’яної фортеці, передмістя, порту, митниці і маяка. Пізніша турецька фортеця являла собою лише відбудоване старе литовське укріплення, яке було розташоване на території сучасного Приморського бульвару, конкретніше — на місці палацу Воронцова.

Щодо походження назви «Коцюбіїв» існують дві версії. За однією (менш вірогідною), засновником Коцюбієва був предок шляхтича Бориса Коцюби, власника села Якушин біля Вінниці. За другою — похо-дження назви «Коцюбіїв» виходить з факту наявності в ХV ст. на Поділлі села «Kaczebijow», яке належало шляхетському роду Язловецьких. Позаяк і Язловецькі брали участь в колонізації Причорномор’я та заселяли його своїми селянами, здається ймовірним, що подільські переселенці могли назвати свою нову батьківщину ім’ям рідного села. Походження назви Коцюбієва від назви оселі Язловецьких на Поділлі на сьогодні є найвірогіднішим.

Після звістки про відправку хліба з Коцюбієва до Константинополя у 1415 році наступна згадка припадає на 1431-й, коли польський король Владислав Ягайло передав владу над містом великому князю Литовському Свидригайлу. В цьому документі наше місто було позначене як «Kaczubinyow» — «Кацюбінов». Після спустошливої громадянської війни, в якій Свидригайло зазнав поразки у 1442 році, Коцюбіїв було передано у власність українському по-дільському магнату Федору Бучацькому. Крім Коцюбієва Бучацький відповідно до королівського привілею, зміст якого був переданий польським істориком Тадеушем Чацьким, одержав у володіння також Білгород на Дністрі і Каравул (Рашків). Бучацький був зобов’язаний підтримувати ці міста і замки в належному стані. Але передача Коцюбієва Бучацькому була не до вподоби урядовим чиновникам, які контролювали митницю на Пересипу. Бучацький прагнув повного контролю над містом і портом. Урядовці ж вказували на те, що Пересип був створений морем і тому не входить у межі території, яка була надана магнатові. Обидві сторони звернулися до суду. Чим завершилась судова справа — не відомо. В ХV ст Коцюбіїв був добре відомим іноземним морякам. Його було позначено на італійській мапі Фра Мауро у 1459 році.

Однак падіння ролі Великого князівства Литовського й утвердження Османської імперії у Північному Причорномор’ї призвели до того, що береги Чорного моря повністю переходять під владу турецького султана, а сам Коцюбіїв — під владу його васала — кримського хана. У договорі польського короля Си-гізмунда І і кримського хана Сагіб-Гірея від 1540 року зазначалося: «Ті ж купці панства Його Милості корони польської та Князівства Великого Литовського мають добровільно в Качібеї соль брати і мита заплативши, до Києва і до Луцька і інших міст соль привозити з вартою людей ханських. А якщо в Качібеї якась шкода підданим короля Його Милості від людей ханських, то хан має ті шкоди королю Його Милості виплатити». З цього договору бачимо, що і під татарською владою Коцюбіїв-Качібей зберіг значення важливого торгового центру. І все ж наприкінці ХVІ — на початку

ХVІІ ст. Гаджибей занепадає. В 1765 році турки відбудовують на місці старого Коцюбієва свою нову фортецю. І тут бачимо повнісіньку аналогію з так званим російським «катерининським заснуванням»: за наказом турецького султана почалося зведення нової фортеці, біля неї зосередилось цивільне багатона-ціональне населення (до речі, з вагомою часткою українського), під її стінами швартувався турецький флот і розпочалася морська та суходільна торгівля. Турецький султан змінив назву Гаджибей на Ені-Дунья. За логікою, турецьке «заснування» адекватне російському «заснуванню» Одеси, а за часом — пріоритетніше.

Підсумовуючи все викладене, наведу цитату одеського історика і політолога Олександра Болдирева з його праці «Одесі—600», виданої у 1994-у — році так званого 200-літнього ювілею міста: «...що б там не святкували в Одесі, місто все одно на 400 років молодшим не стане». Як би там не було, а наступного, 2015-го, Одеса святкуватиме 600 років, хоч їй насправді і набагато більше. Так вирішили ми — українці, господарі СВОєї БОгом ДАної одеської землі. Слава Україні!

Сергій БОГАН,
кандидат історичних наук,
заступник голови
Одеської обласної організації ВО «Свобода» з питань історичної пам’яті.