Переглядів: 887

Пізнати себе і збудувати свій власний дім на власній, успадкованій від предків землі

Закінчення. Початок у номерах за 31 серпня та 4 вересня.

Таким коротенько є генезис великоруського народу і російської мови. Якщо ж зважити на «перетікання слов’ян» у радянський час при цілеспрямованому розмиванні етнічних особливостей і постійному підживленні Російської держави «генетичним потенціалом» українського народу, то заперечувати наявність слов’янського субстрату в ро-сійському народі, очевидно, було б і неправдиво, і некоректно. Але процес активного «ослов’янення» московського люду розпочався не раніше кінця XVII століття, й шукати корені росіян у «Киевском государстве с названием Русь» — справа вкрай безперспективна й нерозумна.

6. Ні Суздальщина, ні Московщина ніколи не були єдиною державою з Руссю, за винятком тих 80 років (із 1240-го по ≈1320-й), коли і Суздальщина, і Русь були завойовані татаро-монголами та входили до складу «єдиного» Джучі-улусу Золотої Орди. Але тоді слід вважати, що ми і з Китаєм, і з Персією теж жили ці 80 років у «єдиній Вітчизні», бо в цей час і ці країни були під владою Золотої Орди.

Від часу приходу в Мерську землю Юрія Долгорукого (≈1135-й) й заснування Ростово-Суздальського князівства та до 1238-го (час Батиєвої навали) стосунки Суздальщини з Руссю зводилися до спроб Юрія Долгорукого силою зброї завоювати Київ — княжий стіл, який ніколи йому не належав. Остання з таких спроб у 1155 році увінчалася успіхом (Юрій два роки сидів у Києві), але до створення жодної спільної держави Суздальщини з Руссю не призвела. Навпаки, сівши на суздальському столі замість батька, Андрій Юрійович (Боголюбський) почав проводити активну антируську політику і закінчив її у 1169 році походом на Київ з повним його руйнуванням і пограбуванням стольного міста Русі.

Політика щодо Русі Всеволода, що сів на суздальський великокняжий стіл після вбивства його брата Андрія суздальцями та володимирцями, була подібною до Андрієвої, а кінцевим її наслідком був новий похід північних князів на Київ і нове його розорення у 1202 році, після чого давньоруська державність перенеслася в Галицько-Волинські землі під оруду Романа Мстиславовича.

7. У 1240 році Київ був завойований Батиєм, а після 1320-го входив у Велике Литовсько-Руське князівство, що нічого спільного ні з Суздальщиною, ні з Московщиною не мало. До 50-х років XIV ст. вся наша земля, окрім Поділля, була повністю очищена від ординців, а після Синьоводської битви 1362-го на всіх землях України вже не залишилося жодного ханського баскака. Майбутня ж Росія ще 150 років жила «під ігом», дуже зручним для московських князів, бо «иго всемерно обогащало казну великокняжескую» (М. Карамзін), а ординські війська допомагали московським князям «збирати» ніким не розгублені землі — тобто відвойовувати їх у сусідів.

8. «Единое Отечество» Руси-України з Московією утворилося тільки у 1723-у, коли Московія, тепер уже названа Росією, зламавши домовленості з Богданом Хмельницьким, знищила щонайменші ознаки Української державності: ліквідувала гетьманат, неканонічним шляхом підпорядкувала Московському патріархату Українську церкву, зруйнувала Запорізьку Січ, заборонила Україні зовнішню торгівлю і повністю окупувала її своєю адміністрацією та військами, запровадила політику жорсткої русифікації.

Наслідком цієї політики, що супрово-джувалася стратами і жорстокими ре-пресіями українських патріотів та щедрими подачками (аж до дарування дворянських звань, посад та земель із селянами) для тих, хто зраджував сою вітчизну, стало те, що величезна кількість населення Україна втратила почуття національної самосвідомості, почуття гордості й незалежності й перетворилося на холуїв-малоросів, «рабів, підніжків, грязь Москви» (Т. Г. Шеченко).

Саме на них, по суті нічим не винних, а просто одурених брехливою московською агітацією та заляканих репресіями, на тих, хто навчився бездумно сприймати історію за наскрізь брехливими підручниками, дозволеними Москвою, — саме на цю частину населення України спираються сьогодні «строітєлі русского міра» в ній, саме їх використовують для проведення антиукраїнських акцій, культивуючи в їхніх душах презирство й ненависть до свого народу і своєї держави, переконуючи їх, що всі патріоти України є «нацистами», «фашистами» та їхніми особистими ворогами — «другим народом».

Брешете, пане Кириллов! Нема у нас другого народу, як і нема ніякого другого «міра», в якому ми могли б будувати майбутнє наших дітей та онуків.

Наш світ, світ усіх, хто живе на нашій землі, незалежно від розрізу очей і форми носа, — це Україна. І кожен із нас, незалежно від етнічних коренів, хто не готується, вкравши шматок пожирніш, рвонути «за бугор», а має намір жити й ростити дітей та внуків у нашій країні, повинен зрозуміти, що не можна забезпечити собі дах і затишок, збудувавши на своїй, від батьків успадкованій землі, дім для сусіда. Треба будувати свій, де не сусід, а ти був би господарем, бо, як казав Шевченко, «в своїй хаті — своя правда і сила, і воля».

А тому, пане Кириллов, Ваші заклики до видуманого Вами і Вашими однодумцями «другого народа» будувати в Україні «русский мір» нагадують риторику шахрая, що умовляє недоумкуватого спадкоємця будувати на своїй успадкованій ділянці землі будинок для сусіда, а не свій власний. Такий «будинок» на нашій спадковій землі вже будувався кілька століть...

І те, що нині Вам і Вашим ляльководам доводиться будувати його заново, свідчить тільки про те, що всяка будівля, у фундамент якої закладена облуда, рано чи пізно руйнується, а часто й ховає під собою невдатних будівельників.

Щиро бажаю Вам тверезо проаналізувати все, сказане мною, й чесно переглянути свою громадянську позицію.

Добра й здоров’я Вам!

Залишаюсь у надії побачити Вас у рядах активних будівельників власної Української держави, а не чужих «міров» у ній.

Галина МОГИЛЬНИЦЬКА.

м. Одеса.

P.S. 20 липня 2014 року.

Як Вам спиться ночами, пане Кирилов?

Чи не стрясає вашим ліжком і не будить Вас зі сну двигіт розбурханої вибухами української землі і гуркіт російських бронемашин на вулицях українських міст?

Чи не приходять у ваші сни 298 привидів із розстріляного «русомірянами»-терористами «Боїнга 777»?

Чи не волають від жаху у Ваші вуха закривавлені шматки вісімдесяти дитячих тілець, розкиданих по донецькому степу ракетним пострілом російського «Бука»? ВАШИМ пострілом, пане Кирилов!

Чи не душать Вас ночами привиди наших українських хлопців — наших синів, братів, чоловіків, — убитих із російських автоматів і «Градів»?

ВАМИ убитих, пане Кирилов, пат-ріархом Гундяєвим... і «іже з ним», януковичами, табачниками — всіма, хто, замість того, щоб рятувати майже знищений 400-літнім російським ігом народ, нести йому істинні знання і правду, допомогти стати гордою й гідною сконсолідованою нацією, задурманював голови неосвіченим, затурканим, заалкоголізованим «масам» ідеями «русского мира»; вбивав у їхню ледь жевріючу свідомість ненависть до рідної Держави і всього українського; нацьковував їх на українських патріотів, доводячи, що «это — другой народ», «враги», «националисты и фашисты».

Те, що відбувається на Донбасі, — справа ваших рук, наслідок Вашої (і Вашої особисто!) пропаганди та агітації, а тому ВИ ВСІ — ВБИВЦІ!

ВИ! ВИ — ТЕРОРИСТИ, а не донецький алкоголік, що бігає з російським автоматом у руках, стріляючи в своїх же братів-українців і знищуючи свою ж рідну землю.

ВИ! А не щедро проплачений верховним кремлівським терористом росіянин-бойовик, що навів ракету на мирний «Боїнг», що наводить російські «Гради» і міномети на будинки мирних луганчан, що підриває мости і шахти, водоканали, школи й дитячі садки. ВИ — ВБИВЦІ! Бо ще до того, як путінські найманці почали стріляти кулями і ракетами, ВИ СТРІЛЯЛИ В УКРАЇНУ ТА ЇЇ НАРОД ОБЛУДОЮ, БРЕХНЕЮ І НЕНАВИСТЮ. Без Вас і Вашого русомірянського холуйства не просвистіли б кулі, не знялися б в українське небо ракети, не лилася б кров...

І не буде Вам ні сну, ні спокою, доки не вжахнетесь Ви самі своїх дій і своєї вини; доки не приповзете навколішки до свого зрадженого українського народу, благаючи прощення; доки не заклякнете в каятті перед Богом, ім’я якому Слово Істини, Справедливість і Милосердя.

Прошу Його, Всевідаючого й Усеблагаючого, щоб Він подарував Вам і каяття, і прощення.

З глибоким, безвимірним сумом, але з безмежною надією й вірою —

Галина МОГИЛЬНИЦЬКА.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net