Україна як Хорватія, або Інтеграція з Європою під час війни

Чи це можливо? Приклад двох зовсім різних держав — Ізраїлю та Хорватії — показує, що так.

Ізраїль — це чудовий приклад країни, яка майже від самого початку свого існування живе в постійному стані війни з теоретично сильнішими (як Росія) арабськими сусідами. А водночас це одна з найбільш розвинутих країн світу. Ізраїльтяни не мали виходу — мусили будувати заможну, розвинену державу тоді, коли паралельно в країні відбувалися постійні тер-акти, а багато мусульманських країн погрожували знищенням.

Другий приклад для України — це Хорватія 1992—1995 років. Що робили проєвропейськи налаштовані хорвати, коли в провінції Славонія тривала коротка, але регулярна війна з сильнішою, проро-сійською Сербією? Звісно, воювали і з повною послідовністю витіснили агресора. Але водночас — розвивали туризм, який є одним із двигунів хорватської економіки. Так, сам пам’ятаю, як тоді польські туристи почали масово приїжджати на відпочинок саме до цієї адріатичної країни, в якій тривала війна. Адже це було дешевше, ніж їхати в Італію, військові дії відбувалися в іншій частині країни, ніж туристичні регіони (бачите аналогію з Карпатами і Львовом?), а хорвати гарантували туристам безпеку і комфорт.

Хорватія, яка тоді щойно проголосила незалежність і була під тиском сербського агресора, не чекала до 1995 року (тобто до закінчення війни на Балканах), щоб почати розвивати туризм. Вона вже в 1992-у створила всі умови для того, щоб стати абсолютним лідером у царині туризму в цій частині Адріатики та щоб туристи могли без зайвої затримки на кордонах туди приїхати. Туризм став важливою частиною хорватської економіки і забезпечив цій молодій державі економічне зростання, таке потрібне у ті неспокійні часи. Звісно, Хорватія переживала інші проблеми: за часів президента Туджмана це не була зразкова демократія, і досі там сильна корупція та високе безробіття, однак усе ж таки на тлі інших балканських країн хорвати — приклад успіху.

Хорватія зараз в ЄС та НАТО, і їй уже ніщо не загрожує. Також і тому, що, окрім мілітарної перемоги над сербськими сепаратистами в Славонії (не плутати зі Словенією), вона ще в часах війни модернізувала свою економіку, розвинула той же туризм, стала відкритою для гостей з Європи. Одне слово, стала нормальною, більш-менш заможною європейською країною, а відтак сама Європа захотіла взяти Хорватію до себе, прийняти до НАТО та ЄС — в чому досі відмовляють Боснії чи Македонії.

Незалежно від розвитку подій на Донбасі, Україна ще довго, може, завжди, змагатиметься з постійною російською загрозою — як і Литва, Латвія та Естонія. Як не війна, то хакерські атаки і провокації спецслужб. Щоб впоратися з цим так, як це роблять балтійські країни, Україна мусить бути економічно сильною. А підстави для того треба створити вже зараз.

На жаль, в Україні вже фактично знищили один з двигунів еконо-мічного зростання — важку промисловість на Сході. Однак є інші, надійніші, з великим потенціалом, якого досі не використовували навіть на 10%. Це — сільське господарство і туризм, особливо в Західній Україні, частково Центральній та на Одещині (чого варта забута світом Бессарабія) й Херсонщині.

Про сільське господарство напишемо іншим разом. А ось туризм, особливо в Карпатах, у Львові, Ужгороді, на Розточчі та Волині — це «наша» тема. Та починати треба з основного — з відкриття кордону для туристів, які туди приїжджають з боку Польщі (поляки, німці, скандинави) і Словаччини (словаки, австрійці, чехи, німці).

Зараз, на жаль, туристи мають тут менше прав, ніж контрабандисти, і мусять чекати у величезних чергах. А тому не дивно, що бояться сюди приїжджати — і війна тут ні до чого.

Наш портал уже більше двох років змагається за відкриття пішохідно-велосипедних пунктів пропуску на українсько-польському кордоні та в Ужгороді. Це перше, що ми повинні зробити, щоб Україна стала відкритішою для європейців (паралельно з цим треба нарешті впустити дешеві

авіалінії). І, як виявляється, є великий шанс на зміни. Внаслідок нашої громадянської кампанії «Piesze przejњcia graniczne / пішохідні переходи» і дій польських парламентаріїв, яких ми попросили про допомогу, польське МВС прийняло постанову, де йдеться про будівництво за фінансовою участю польських гмін і повітів декількох пішохідних пунктів пропуску. Зокрема, їх планують відкрити в таких місцях, як Мальговіце — Нижанковиці, Гребенне — Рава Руська та в інших, де буде відповідне зацікавлення як польської, так і української сторони.

З польського боку така зацікавленість є. З українського — зараз тяжко, бо війна.

Та як ми сказали: навіть під час війни не можна відволікати уваги від цих маленьких і потрібних кроків на шляху у Європу, від цих змін, які дозволять прикордонним районам Львівщини подолати бідність і розвиватися за рахунок того єдиного, що в них є, — туристичної привабливості. Не змарнуймо цієї можливості, яка щойно відкрилася і не триватиме вічно.

Прохання вподобати сторінку і поширити інформацію про кампанію «Пішохідні пункти пропуску»: www.facebook.com/turystycznagranica.

Якуб ЛОГІНОВ.

Джерело: porteuropa.eu/ua.