Перший? Усоте перший!

У багатьох галузях економічного і культурного життя тогочасної України йшли реформи, які мали на меті переорієнтацію економіки на використання робочої сили, що формувалася із числа селян. А поява нового класу в суспільстві — буржуазії — активізувала й розвиток освіти. І хоч парафіяльні школи продовжували своє існування та були освітньою опорою імперії, все ж поруч із ними почала орга-нізовуватися нова система навчання та виховання — земська, яка вбирала в себе, як різновид, і народні школи.

Незважаючи на недосконалість і відсутність коштів, ананьївські земці із самого початку, розуміючи потреби промислового розвитку краю, знайшли на-дійне підґрунтя своєї діяльності — народна освіта стала одним із пріоритетних напрямків їхніх турбот.

З 1867 року управи почали здійснювати постійне асигнування сільських та парафіяльних шкіл. Водночас повітові земства почали організовувати власні школи і дбати про їх добробут та матеріальне забезпечення. Початкові народні училища, які утримувалися на земські кошти, називалися земськими школами. Їх основою стали школи грамоти, що відкривалися з ініціативи селян для їхніх дітей.

Щоб глибше зрозуміти хід подій, пов’язаних з розвитком освіти в повіті, заглянемо до статистичних даних про загальний рівень освіченості населення тих часів у південних регіонах України. Середній його показник становив 15 відсотків, тоді як загальноросійський був удвічі вищим. В Ананьївському повіті освіченість чоловіків у селах складала 23,2 відсотка, а у жінок — лише 8,5.

Кінець XIX і початок XX століть був позначений серйозною економічною кризою. Не оминула вона й ананьївський край. Але, обравши освіту як пріоритетний напрямок у розвитку повіту, земство не змінювало цього курсу навіть за умов кризи, яка розігралася, мов шторм, у державі. Можливо, саме тому директорство школи доручили Людмилі Іванівні Мельничук, жінці, яка самовіддано любила дітей українського села, вчила їх і захищала, як могла, від панського сва-вілля.

1917 рік припинив діяльність земств, а утримання всіх навчальних закладів повіту взяла на себе нова держава.

Уніфіковані шкільні програми були розраховані на середнього учня. Зазнав якісних змін і кадровий потенціал освіти. Інтелігенція перетворилася на позакласовий прошарок, завданням якого було обслуговувати новітню класову еліту: робітників та селян, які визначали не тільки економічний, а й ідеологічний напрямок розвитку нового суспільства.

Безумовно, в усі часи були, є і будуть талановиті педагоги, які своєю діяльністю, своїми педагогічними здобутками зробили, роблять і робитимуть настільки вагомий внесок у розвиток освіти, що ми повік пам’ятатимемо їхні імена. І це справедливо. Серед них і вчителі Кохівської школи різних років: і довоєнних, і пово-єнних, і сучасних. Це, зокрема: В.П. Крижанівський, директор школи 1934 року, М.М. Панчук, директор 1939-го. З його ім’ям пов’язана прибудова до школи житла для вчителів та їдальні для дітей. У 1941-у пішов на фронт і не повернувся. Разом із М.М. Панчуком працювали вчителями подружжя Бондаренків та М.Н. Коростій.

У 1944-у, після звільнення села від румунських окупантів, на директорську посаду призначили Саву Даниловича Ніколаєва. Цікава деталь: шкільну печатку йому передала Марія Петрусенко, техпрацівниця, яка зберегла її у воєнні роки.

У 1950-у школу очолив Володимир Михайлович Бабенко. А вчителювали тоді разом із ним прекрасні педагоги: П.Й. Немазенко, М.М. Кравченко, Н.Н. Кравченко, М.С. Адаменко, Л.С. Лиженко, Н.Р. Петрусенко, В.С. Богданова.

Великий внесок у педагогічну та матеріально-технічну справу школи зробив Максим Максимович Аніченко. Очоливши її у 1957-у він працював на цій посаді сімнадцять років, збудував простору їдальню та майстерню.

Нині школу у Кохівці очолює Тетяна Анатоліївна Силенко, колишня її випускниця. А разом із нею невтомно трудяться на педагогічній ниві теж колишні випускники цього навчального закладу різних років О.О. Діденко, Л.В. Сагала, О.В. При-ймак, Н.Д. Ворнікова. Їм на підмогу — молода зміна, як-от, скажімо, К.В. Балабан.

В активі учнів Кохівсьої школи різних років, а це, погодьтеся, і заслуга їхніх педагогів-наставників, — перемоги на олімпіадах, у конкурсах та спортивних змаганнях. Із кохівського коріння зросло чимало інженерів, агрономів, військових, лікарів тощо. Й хоч сьогодні школа переживає не кращі часи, вона все ж — молода і весела. Їй ніколи старіти — перший дзвоник покликав за парти нових школяриків!

Юрій СИСІН.
Ананьївський район.