П’ята пора року

Володимир  Невмитий

Де припаси днин
день Божий наче гожий гість
чекать недовго до світанку
з вікна звійну густу фіранку
у млі видніє наш приміст

на нім не чути теревень
хоча рибалки коло ґанку
вахтовий вибиває склянку
чаїні сни полоха «дзень»

се ще не сталося
то може
нараз мені сам Бог споможе
незримий упинити
плин

або навчить як зазирнути
у дзиґаровий вишній утвір
чи в скриню
ДЕ ПРИПАСИ ДНИН
09.04.08
Одеса

Для врівноваженого кроку
не вирізняюся в юрбі
ніхто не помічає зовні
ношу розп’яття у собі
за помисли святі й гріховні

Голгофа в стомлених ступнях
в долоні потиски відверті
втім дехто цілиться мов лях
воліє по стіні розтерти

цур їм не потурай журбі
філософ будь собі нівроку
носи розп’яття у собі
ДЛЯ
ВРІВНОВАЖЕНОГО КРОКУ
21.03.02
Одеса

Слава поетам
ходять поети
з водою в роті
шиї в кашне
хтось кашляне
застуда
на Банковій
на повороті
згадують дещо
за Стуса
один іде
заплющивши очі
імітує сором
один
у гамівній сорочці
один співає
хором
тиша
аж шелестить
той
томик несе у валізі
той в стрісі
а той у лісі
в котеджику
з тінейджером
і пейджером
односторонній зв’язок
шок

вода в бюветах
         буфетах
             клозетах
СЛАВА ПОЕТАМ
23.07.04
Київ

І не зануриш
в давнину весла
річка зимує в споминах весла
на покуті діди богоподібні
навдивовиж ростуть онуки здібні
зайшла до хати промінь занесла

зайшла до хати промінь занесла
до шибки місяць притуливсь
зі мною
довірливіший він чомусь зимою
в сакральний день
знаменного числа

в сакральний день
знаменного числа
не утаїш від себе таємниці
з долонь не змиєш
простоти живиці
І НЕ ЗАНУРИШ
В ДАВНИНУ ВЕСЛА
25.12.01
Одеса

Душі даремно
не терзай
аж ось і станція Злізай
душі даремно не терзай
пакуй чесноти і гріхи
бо на пероні ждуть волхви
а далі пішки
самотуж
лиш сухарі та трохи груш
душі даремно не терзай
ліворуч пекло
справа рай
хоч за інерцією прямо
простуєш далі
 аж до брами
за нею пустка чи розмай
ДУШІ ДАРЕМНО
НЕ ТЕРЗАЙ
10.01.02
Одеса

На ниві лжі
жнивую чесно
фотографічний неґатив
непристосованого зору
до неможливості згустив
осмислень витівку прозору

простую
путнє щось звершив
до тебе звідусіль дороги
легкою прозою віршів
переобтяжуюся трохи

а так
який в мене тягар
витаю птахом
         піднебесним
руками розгрібаю жар
НА НИВІ ЛЖІ
ЖНИВУЮ ЧЕСНО
15.03.02
Одеса

Пісня
калино моя калино
я до тебе серцем лину
кетягів огні досвітні
ми мов птахи перелітні

калино моя калино
час минає незупинно
цвітом ороси у квітні
ми мов птахи перелітні

калино моя калино
купина неопалима
позбираються всі рідні
ми мов птахи перелітні
23.12.01
Одеса

Не плач
не переплачеш
         дощ осінній
втрат не повернеш і нестач
життя живем свята наївність
не плач
не плач
не плач
не плач

сама постійність перемінна
чекаємо чеснот удач
нема
та будуть неодмінно
не плач
не плач
не плач

пощезнуть тіні невловимі
небо розхристає свій плащ
стіна плачу в Єрусалимі
не плач
не плач
раюй у купелі полинній
і Господу за все віддяч
нині і прісно прісно й нині
НЕ ПЛАЧ
01.12.01
Одеса

Звенигора
огонь горить
і не згоря
де білокора небосинь
від батька син
за батька син
стоїть моя Звенигора
на попелищі
вщухлих війн
окопи
шанці у житах
ніс як молитву
рідний птах
твій сивий дзвін
мій щемний дзвін
впаду грудьми
до джерела
де бранець спить
мій ратай-дід
з дубів коріння
родовід
з землі святої
Дзвін-гора
колискою дитинних снів
і кличем-зойком
до Дніпра
як неньки сива голова
на перехресті
всіх вітрів
стоїть моя Звенигора
29.09.72
Звенигородка

Жито
      Як упав же він з коня
        Павло ТИЧИНА
жив би й не нажився
як упав у жито
де ви юні жниці
із усього світу
із усього світу
рідного повіту
волошками шите
перезріє жито
жив би й не нажився
як упав у полі
руки заломивши
зойкнули тополі
зойкнули тополі
донебесночолі
всестраждання жриці
ниць лежав у житі
жив би й не нажився
як упав не звівся
громовиця зично
загасила пісню
відлунила пісня
жайворову звістку
кумачевим житом
спалахнуло літо
жив би й не нажився
як упав пташино
сколапсуй згнітися
в космосі житини
в космосі житини
в колосі жадання
жити жити жити
океанить жито
09.04.72
Київ
До України
Україно чиста росо
гіркоти сльоза
напоум хрещених росів
бо встає гроза

Україно журна пісне
пробуди від сну
врозуми їх буде пізно
знапастять весну

Україно надкоштовна
милостивий світ
пригорни та налаштуй нас
під вишневий цвіт
07.12.01
Одеса

* * *
світло забутих сердець
жевріє в Дикому полі
як увірветься терпець
раптом запрагнемо волі

дуб у Холоднім яру
виверне шаблі корінням
з Січі корогву стару
раптом осяє прозріння

перетолочений край
села стоїчного болю
кобзо заклично заграй
раптом постанем до бою
18.10.02
Одеса

Марноти
зимно занишклий майдан
ватра з неонових друзок
мла зодиночений стан
станція втрачення друзів
гирло підземки несе
гріх усе далі та далі
цей машиніст знає все
тисне чимдуж на педалі
лівобережний маршрут
вітер посріблені скроні
і непомічений Брут
їде в останнім вагоні
12.12.02
Київ

Козакове щастя
степ
хвилями
ворушить
ковили
в сагайдаку
самі вціляльні стріли
вітри
на стремена
його взяли
як рівню
в злеті
блискавки зустріли
28.12.11
Одеса

    * * *
я
був
на
цій
Землі

з
Тобою
був
із
Вами

ждав
з
моря
кораблі

вантажені
словами

санскриту
сухоцвіт

гортав
між
сторінками

сповідувать
Завіт

ходив
у
рідні
храми

і
смакував
в
золі

картоплю
з
кожушками

і
радощі
малі

пересилав
пташками

лісам
і
небесам

і
Тірі
і
лиману

аж гульк
зостався
сам

в
сорочці
із
туману
10.10.12
Одеса