Відлуння санкцій

«Яструби» в оточенні президента Обами і керівництва Євросоюзу вважають вжиті заходи недостатніми і наполягають на їх посиленні доти, доки Кремль не одумається і не повернеться до політики дотримання міжнародних договорів. Тобто припинить підтримку терористів на сході України і поверне анексований Крим.

У середовищі ж західних підприємців, пов’язаних з російським бізнесом, політика економічних санкцій, зрозуміло, не знаходить підтримки. На певні жертви ці люди (як правило, патріоти своїх країн) готові піти, але фінансові збитки і втрати робочих місць, з їхньої точки зору, повинні дати хоча б політичний результат. А це зовсім не очевидно.

Наскільки неочевидно, з незвичайною для бізнесмена прямотою заявив цими днями Філіп Пегор’є, голова правління «Асоціації європейського бізнесу», генеральний директор філії фірми «Альстом», який працює в Москві і не чужий у крем-лівських лабіринтах. На думку цієї людини, нема сенсу сподіватися, що російські бізнесмени й олігархи, котрі пов’язані із Заходом і зазнають через санкції прямих збитків, вплинуть на Путіна. «У Росії ніколи бізнес не впливає на політику, а навпаки, по-літика впливає на бізнес», — сказав пан Пегор’є.

І він правий на сто відсотків. У тоталітарних режимах минулого, а такий режим за прикладом Муссоліні і Гітлера будує нинішній президент Росії, наріжним каменем є підпорядкування бізнесу владі. А форми цього підпорядкування залежать від по-літичних завдань. В умовах миру «плутократи» збагачують функціонерів і цементують режимну вертикаль, в умовах війни вони зобов’язані обслуговувати війну при жорсткому контролі аж до «добровільної» націоналізації своїх підприємств.

Роман Абрамович, Олег Дерипаска, Геннадій Тимченко, Аркадій і Борис Ротенберги — вся олігархічна рать Путіна за першим же свистком віддасть «нажите непосильною працею» Кремлю, переведе готівку в юані, а вілли побудує на Кубі. Ще простіше зі злодюжками з «народних обранців» і чиновників. Російським силовикам уже зараз заборонено виїжджати за кордон без дозволу, а депутати Держдуми не можуть купувати власність за кордоном.

Санкції проти санкцій

Сподіватися, що хтось із російської економічної або політичної еліти натисне на ВВП через санкції Заходу — значить, себе обманювати. Але це не означає, що санкції марні. Доказ — не занепад російської економіки (якщо таке буде, то нескоро), а миттєва реакція Кремля, яку викликала «третя хвиля».

У середу 6 липня президент Ро-сійської Федерації видав указ про застосування відповідних заходів до країн, які намагаються вплинути на Росію. Такі заходи Москва вже застосовувала до всяких указів. Але заборона на постачання свинини з країн Євросоюзу, яблук з Польщі маскували під недотримання російських продовольчих стандартів, порушення правил сертифікації тощо.

Тепер маски скинуті і санкції названі санкціями. Але проти кого вони спрямовані, велике питання. Заборону на поставки в Росію сільськогосподарської продукції і сировини з країн Євросоюзу, продовольства із США, овочів і фруктів з Молдови (і всього, що можливо, з України) завдасть, звичайно ж, удару по виробниках, але ще більшою мірою вплине на ціни на продукти в Росії, які, порівняно з українськими, і так високі.

Для демократичної держави по-літика «хай на зло моїй мамі у мене вуха відмерзнуть» — нонсенс. Але в Росії, нагадую, будується режим, де економічні інтереси поставлені з ніг на голову, а інтереси пересічних громадян взагалі не враховуються. І «якщо завтра війна, якщо завтра в похід», населення повернеться до звичного дефіциту.

У другій половині минулого століття такий дефіцит виправдовували необхідністю відсічі імперіалістам і братньою допомогою народам планети в побудові соціалізму. Тепер — необхідністю захисту від ворожого Заходу і його санкцій. Але суть та ж. Режими на чолі з національним лідером — дуче або фюрером — не можуть існувати у відкритому світі, в світі без ізоляції або залізної завіси.

Тільки-но залізна завіса падає — руйнується модель обложеної фортеці, модель держави, де бездарність і злочини влади можна списати на вороже оточення і підступи темних сил. У цьому сенсі війна з Україною — знахідка для кремлівського керівництва, а санкції Заходу — дар Божий. На довгі роки вперед у тисяч московських пропагандистів знайдеться відповідь, чому в селах Росії злидні і пияцтво, а на литовських фермах доглядом за худобою керує комп’ютер. Вороги заважають і крапка.

З наведених міркувань випливає неприємний для України висновок. Тиск Заходу на Росію, навіть у жорстких економічних формах, на агресора не вплине, а за певних умов сприятиме загостренню воєнного конфлікту. Шкура «загнаного у кут щура», яку безперестанку приміряють до президента Росії, аж ніяк не відповідає ситуації. У кут загнаний, скоріше, цивілізований світ, який агресії не очікував і не знає, як реагувати на те, що коїться.

Для нас, втім, особливого вибору нема. Доведеться воювати і в обстановці війни, з допомогою реформ, будувати державу, не схожу на Росію у всіх сенсах. І важко сказати, що для України гірше — провалити реформи або програти війну. І в тому, і в іншому випадках жертви, яких зазнав український народ, виявляться марними, а люди, котрі прогнали у лютому банду Януковича, не знайдуть собі виправдань.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.