У Грибівці не ростуть гриби, але є дельфіни

Захоплення всього пляжу викликала поява поблизу берега дельфінів. Зазвичай їх неважко побачити вранці, коли сонце ледь здіймається над морем, а оце двійко з них підпливли так близько, що з ними можна було позмагатися у вправності. Вигинаючи над водою свої блискучі і пружні тіла з характерним плавником-трикутничком, вони, наче маги Чорного моря, заворожили відпочивальників. Нараз настала тиша, в якій навіть змовкли докучливі вигуки мандруючих продавців: «Гаряча кукурудза», «Креветки, мідії, рапани», «Солодка вата», «Холодна вода, пиво, махіто»...

Такими першими враженнями мене обдарувала Грибівка. Редактор, доброї душі чоловік, перед тим сказав: «Їдь, Валентине, трохи розважся. Але грошей на відрядження нема. Сам знаєш, яка ситуація...»

До речі, про гроші. Курорт  пропонує місця для відпочинку вартістю від 80 гривень за добу на одну особу, але без зручностей, до тисячі гривень і більше за добу для кількох осіб, але зі зручностями. За 600—700 гривень теж можна знайти номер на чотирьох осіб з душем, туалетом, кондиціонером, телевізором і холодильником. Якщо хтось думає, що комфортабельні номери стоять порожніми, помиляється. Все заселено.

Але порівняно з попередніми сезонами, контингент відпочивальників дещо різниться. Якщо торік на курорті було багато росіян, представлених переважно галасливими компаніями молоді, та білорусів, то нині тут повсюди звучить українська мова, а це свідчить про те, що на курорті переважають наші співвітчизники. Це жителі різних куточків України. Раніше тут зу-

стрічалися гості здебільшого із за-хідних областей, сьогодні є й ті, хто приїхав зі Сходу. Адже відпочивати нині в Криму чи на азовському узбережжі, що наближене до району бойових дій, певно, не зовсім комфортно.

Про причину вояжу на південь східняки розповідають неохоче:

— Там стріляють, — каже жінка із селища під Донецьком. — Дуже страшно. Єдине, що добре, овочі на ринку стали дуже дешевими, певно, тому, що вивезти їх кудись, щоб з вигодою продати, нереально. Кілограм перцю тут коштує 10—15, а там 3 гривні. Але нехай я тут купуватиму його дорожче, ніж там дешевше.

На місцевому базарчику та в магазинчиках, які обліпили центральну вулицю, є все, що душі завгодно. Торгують тут теж здебільшого приїжджі, яких недорого винаймають бізнесмени. Оксана, котра продає суве-нірний крам, розповіла, що приїхала сюди з Миколаївської області. «А що, я внучку з собою взяла — хай побуде на морі, і я біля неї, — каже. — Торік торгівля йшла жвавіше, а нині покупець здрібнів».

Незважаючи на те, що курорт майже всуціль заселений нашими співвітчизниками, української газети тут не знайдеш. Скільки говориться на всіх рівнях про інформаційну війну, яку ми програємо північному сусідові, але щодо підтримки і поширення справді українських газет — не за мовною ознакою, а за силою національного духу — нічого не змінюється.

Відносно порожніми стоять ресторанчики і кафе. Скаржаться на попит і пляжні закликальники, хоча ціни на свою продукцію не знижують. Микола, який розносить креветки, продає стограмову скляночку за 20 гривень — морський продукт і по 15 — океанічний. Наш цінується дорожче, хоч і дрібніший, бо свіжий. «Ми приїздимо сюди на літо з братом. Брат ловить, а я продаю. Дуже вдалим був минулий сезон, а цей — так собі».

По 20 гривень продають і рапани та мідії. Які там були мідії — не знаю, а ось рапани, як на мене, — справжня гидота. Такі тверді, що й шилом їх не проткнеш, не те що на зуб взяти. Хоча, звичайно, у кожного свій смак і кожен готує їх, як вважає за потрібне.

Креветки на пляжі називають рачками, навіть не відаючи про те, що вони насправді належать до групи вищих раків. Їх є 10 видів, але наймасовіші — трав’яна, ка-м’яна та піщана. Це делікатес як для людини, так і для донних риб.

Що сказати про мідії? Безумовно, це екологічно дуже важливий молюск. За підрахунками вчених, густа «щітка» мідій, що вкриває один квадратний метр дна, фільтрує за добу понад 200 кубометрів морської води. Раціон мідій складають рослинний та тваринний планктон, органічні частки. Самого молюска, особливо його молодь, поїдають краби, хвостокол, калкан та інші донні риби. Не проти поласувати мідіями і кожен з нас. Однак слід пам’ятати, що мідія здатна накопичувати в своєму тілі токсичні речовини, в тому числі важкі метали і пестициди, а також радіонукліди. Але, правда ж, ми не їмо цих молюсків щодня з ранку до вечора?

Грізний ворог мідій — великий молюск рапана, родом з Японського моря і випадково завезений до Чорного разом з баластними водами. Тривалий час у цього молюска тут не було природних ворогів і він встиг завдати немало шкоди і мідіям, і чорноморським устрицям, яких сьогодні віднайти вже важко. Але згодом фахівці виявили таку собі губку — кліону, яка здатна просвердлювати розкішну раковинку рапани і поїдати її. До того ж, у 1980 році за кордоном — у Туреччині, Болгарії, біля Кавказького узбережжя — виник попит на м’ясо рапани. Ось ця мода вже докотилася й до нас. Втім, Світовий океан здавна годував і буде годувати людство.

Але головна принада курорту — не рапани і не креветки, а море. Тисячі поетів оспівали і ще оспівають його красу. Тисячі художників створили і ще створять чудові полотна з морськими краєвидами. Тисячі науковців... До речі, ось відгук про море лише одного вченого, відомого дослідника Ювеналія Зайцева:

«Щодо хімічного складу чорноморської води, то вона містить буквально всю таблицю елементів Менделєєва. Хтось підрахував, що з води Чорного моря можна було б добути близько 100 т розчиненого в ньому золота, якщо випарувати всю воду і з майже 10 млн т різних солей добути дорогоцінний метал. У морській воді присутні всі потрібні для живих істот речовини — солі натрію, калію, кальцію, магнію, стронцію, кобальту тощо, причому у співвідношенні, наближеному до так званого фізіологічного розчину. Ще на початку ХХ ст. відомий американський фізіолог Ж. Леб писав, що за складом солей людська кров нагадує морську воду, з якої колись вийшли наші далекі предки» (з книги «Морські береги України»).

Чи не тому з давніх часів люди намагалися селитися ближче до води, у тому числі й до моря. Зокрема, поблизу Грибівки була виявлена стоянка епохи пізнього палеоліту (десь 35 тисяч літ тому). Взагалі, гадаю, було б корисно коротко знайомити відвідувачів курорту з історією цієї території. Якби на центральній вулиці стояв стенд з такими даними, то можна було б довідатися, що колись тут діяло міцне господарство, у розпоря-дженні якого було майже три з половиною тисячі гектарів орної землі. На його рахунку чимало виробничих досягнень. Є чим похвалитися і в сфері розвитку освіти, культури, оздоровлення. Цікаво було б лише порівняти рентабельність гектара під колосовими і під базою відпочинку...

У Грибівці добігає нарешті до моря річечка Барабой, довжина якої 74 кілометри. Невеличка, звивиста, за літньої спеки подекуди висохла, перед морем вона утворює невеличкі плавні — місце для втіхи рибалок. Торік тут, кажуть, ловили доладних карасів, а нині, сам бачив, — маленьких. Але з якою гордістю той рибалка ніс відро, в якому на денці у воді хлюпався мізерний улов! Це треба було бачити.

Водночас власники магазинів з рибальським спорядженням, запевняють, що риби у Барабої повнісінько, треба лише дочекатися, щоб збіглися три чинники: розташування зірок на небі, напрям вітру і та наживка, якій того дня віддасть перевагу риба.

Втім, слава Богу, що в морі плавають дельфіни. Аж не віриться, що у прибережних водах України до 1960-х років з ними нищівно боролися і виловлювали як сировину для отримання жиру та кормового борошна. Вважали, що вони створюють неабияку конкуренцію рибалкам. О, Боже, якими жорстокими були люди! Згодом зрозуміли, що дельфіни нам ніякі не конкуренти, але їх кількість катастрофічно зменшилася. Й ось ці маленькі їхні виходи на морську арену Грибівки вселяють надію, що природа здатна відновлюватися, а людство розумнішати, щоб не оголошувати більше воєн ні дельфінам, ні собі подібним.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.
Овідіопольський район,
с. Грибівка.