Криза під куполом

 Парламентська коаліція «Європейський вибір», на відміну від цілої низки схожих об’єднань у Верховній Раді, створювалася не під конкретного президента і, наважуся припустити, не під конкретну політичну силу. «УДАР», «Свободу», «Батьківщину» і нардепів, що приєдналися до них, в одну команду зібрала перемога революції на Майдані і страх, що радикальна вулиця змете все на своєму шляху.

Після того, як «вулицю» вдалося відвести на східний фронт, а вибух анархії погасили за допомогою олі-гархів (тих, проти яких, власне, і боровся Майдан), страх у політиків минув, і вони повернулися до звичайної практики. Практики інтриг і лобіювання приватних (не сумісних один з одним) інтересів. Зрозуміло, що робити це зручніше в різних командах, і коаліція задовго до її офіційного розпаду 24 липня стала для лобістів тягарем.

Яценюк на чолі уряду виявився з тієї ж причини, з якої була створена коаліція. Але в екстраординарних умовах квотний принцип розподілу хлібних місць у Кабінеті Міністрів виявився неспроможним. Не тільки Арсенію Петровичу, але цілому ряду міністрів на ходу довелося переучуватися на кризових менеджерів і чинити так, як чинить зовнішнє управління банку-банкрута. Реструктурувати під будь-які відсотки борги, приносити в жертву інтереси вкладників і вибивати будь-якими засобами гроші з боржників.

Таку ж політику змушений проводити і президент України. Вперше з часу утворення незалежної держави спільна політика прем’єра і глави держави не має нічого спільного з популізмом колишньої влади. Влади, яку двадцять три роки по черзі представляли депутати з нинішніх парламентських фракцій.

Про те, що вимушена політика затягування поясів непопулярна в народі, і говорити нічого. Але вона так само, якщо не гостріше, викликає невдоволення у залі під куполом. Популярність обранців народу купувалася благодіяннями, які по-літики «вибивали» для виборців з бюджету. На цьому в парламент в’їжджали не тільки мажоритарники, але й партійні списочники. Та що там, цілі партії!

Останній козир популістів

Тепер ріг достатку практично спорожнів і треба шукати нові способи впливу на виборця. А цього ніхто не навчений. То чи не можна востаннє розіграти стару карту? І козирем популізму, фальшивим відстоюванням інтересів народу, збереженням «соціальних стандартів» вдарити не по Яценюку, не по Порошенку, а по антикризових заходах, життєво необхідних під час війни.

Якщо карта популістів зіграє, кампанія з дострокових виборів у Верховну Раду буде схожа на всі попередні. Хіба що в умовах прогресуючих злиднів і військової розрухи купівля електорату обійдеться у кілька разів дешевше. Що-правда, як побічний ефект, ми програємо війну.

На час написання цієї статті не було відомостей про те, як склалася ситуація на позачерговому засіданні Верховної Ради України, де зареєструвалася рекордна за теперішніх часів кількість народних депутатів — 399. А отже, як у стані друзів уряду, так і в стані його су-противників мобілізовані практично всі сили.

І ставки справді високі. Результати голосувань, швидше за все, покажуть не міфічний, а дійсний розклад парламентських сил на початку кампанії з позачергових виборів до Верховної Ради. Стане ясно, що об’єднує і що роз’єднує партії колишньої коаліції, а також в якому таборі виявляться мажоритарники, «регіонали» і члени колишньої фракції комуністів.

Але якими не були б результати голосувань щодо урядових законопроектів, як би не вирішилося питання про відставку Яценюка, якою б не була актуальною тема виборів, народним депутатам не вдасться забути про війну. У порядку денному засідання ВР, в за-критій його частині, перше питання — доповідь міністра оборони Валерія Гелетея про ситуацію в зоні АТО.

Підстав для оптимізму, якщо мова йде не про чергові інтерв’ю, у глави оборонного відомства нема. І навряд чи перед депутатами він прикрашатиме стан справ на фронті. Швидше, навпаки. Переможні реляції на екранах і шпальтах українських газет призначені для нас, а не для тих, хто стоїть біля керма держави.

Війна прийняла затяжний характер, банди терористів за підтримки Росії раз у раз переходять в контрнаступ, а там, де відступають, залишають випалену землю. Повна блокада обласних центрів, Донецька і Луганська, поки що залишається мрією, а «гуманітарна допомога» бандитам у вигляді танків, БТРів та систем залпового вогню второваними трасами йде з братньої країни широким потоком.

Єдиноможливою відповіддю на агресію Росії (і це не треба доводити) є єдність народу і влади в супротиві ворогові. До такої єдності насамперед треба прагнути в парламенті. Звертаючись до народних депутатів напередодні позачергового засідання Верховної Ради, Петро Порошенко сказав: «У вас є право вибору голосувати «проти» або «за» президента чи уряд, але ви завжди повинні голосувати за Україну».

Звичайно, повинні. Тільки свій обов’язок, особливо перед виборами, кожен народний депутат розуміє по-різному.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

Крок  до  об’єднання  країни

Під час відкритої частини позачергового пленарного засідання Верховної Ради голова Олександр Турчинов надав слово президентові Петру Порошенку, який привідкрив завісу перебігу закритої частини, висловивши задоволення, що парламент таки зміг проголосувати за вкрай важливі для держави закони: «І я задоволений тим, що це є результат наших спільних зусиль. Конституційна більшість, яку набрала Верховна Рада по голосуванню за цим законом, яскраво підтверджує, що сьогодні ставлення народних депутатів до України, до українського народу і до української армії не залежить від того, чи є в парламенті коаліція, чи нема».

У свою чергу Олександр Турчинов поінформував, що під час закритої частини ВР ухвалені зміни до Податкового кодексу та держбюджету, а от законопроект щодо реформування системи управління єдиною газотранспортною системою повернули уряду на доопрацювання. Заяву Арсенія Яценюка про відставку депутати не прийняли.

Вже після засідання прем’єр-міністр на прес-конференції заявив: «Підтримка конституційною більшістю всіх ініціатив уряду є кроком до об’єднання країни, до порятунку країни, кроком до того, щоб вселити віру і впевненість в кожного українця — країна рухається вперед, бореться і переможе».