Через терни до зірок

— Цьогоріч ти закінчив школу, отож для тебе починається нова сторінка у житті. Й одне з найбільш доленосних рішень ти вже, вочевидь, прийняв. Розкажи про свою майбутню професію.

— Я планую отримати юридичну освіту, аби в майбутньому працювати у відповідній сфері. Такий професійний напрямок я обрав вже досить давно, близько двох років тому. Чому саме право? Насамперед, це особисті уподобання: ця галузь мені подобається та легко дається. Тож вибір випав саме на юридичну освіту.

— У якому виші плануєш навчатися?

— Я подав документи до Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка та Києво-Могилянської академії, тож вчитимуся в одному з них.

— Те, що для досягнення своєї мрії слід старанно працювати, — загальновідома істина. Я знаю, що, аби здобути бажану спеціальність, ти вже багато чого зробив: відмінно навчався, успішно склав ЗНО. Розкажи про ці досягнення.

— Справді, я успішно закінчив школу та маю високі бали із ЗНО, і, як ви правильно сказали, для реалізації мрії слід важко та багато працювати. Я особисто вважаю, що гідних результатів у навчанні за наявності відповідного бажання може досягти кожен; інша річ, що таке бажання у більшості із сучасної молоді відсутнє. Якщо вести мову саме про школу, багато учнів просто не бачать причини, аби до-кладати якихось зусиль, вони не вмотивовані.

— А що слугувало метою для тебе, аби наполегливо працювати?

— Для мене найголовнішою мотивацією було те, що якісні знання, які отримаю, стануть мені у нагоді. Тобто навчався не «для оцінки», не для чогось іншого, а насамперед для себе. Я усвідомлював, що таким чином я фактично забезпечую собі майбутнє, що ця праця не виявиться марною. І так воно й сталося.

— Вважаю, що запорукою успіху є підтримка найближчих людей. Розкажи про свою родину. Ким працюють твої батьки, як їм вдалося виховати у тобі старанність та працьовитість? Хто у сім’ї є взірцем для тебе і в чому?

— Мої батьки — підприємці, мають у Котовську власні торговельні точки. Справді, великою часткою свого успіху маю завдячувати їм та моїй бабусі, які від самого наро-дження були поряд, постійно підтримували мене, робили все можливе, щоб я став тим, ким є. За взірець не маю нікого, не лише в сім’ї, а взагалі, бо вважаю, що досягати чогось треба самостійно, а не копіюючи шлях якоїсь іншої особи. Однак мої рідні для мене най-ближчі, найдорожчі люди.

— Для тебе щойно закінчилося шкільне життя. А чи пам’ятаєш, як усе починалося? Розкажи про свою першу вчительку.

— Я вчився у трьох різних школах. Перша вчителька — Наталія Григорівна Войтенко. Вона викладала у мене в молодших класах у ЗОШ І—ІІІ ступенів № 9. Безперечно, у молодшій школі мені дали гідну базу, поштовх і цікавість до навчання.

— Коли ти відчув у собі любов і потяг до навчання?

— З дитинства. Принаймні, процес навчання ніколи  для мене не був тягарем.

— Які уроки у школі тобі подобалися найбільше і чому?

— Я ніколи не ділив предмети на ті, які мені «подобаються» і «не подобаються». Вчив усі рівно. Втім, за великим рахунком, я маю математичний склад розуму, тому більше тяжію до точних дисциплін — математики, фізики тощо.

— Що вважаєш найбільшим своїм досягненням за роки шкільного життя?

— Участь та перемогу у заключному етапі Всеукраїнської олімпіади з правознавства та друге місце у третьому (теж заключному) етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів — членів МАН України. Саме ці інтелектуальні змагання великою мірою вплинули на вибір напрямку майбутньої професії.

— Що полюбляєш робити у вільний час?

— Зазвичай читаю книжки, дивлюся кіно, проводжу час у соціальних мережах.

— Чим захоплюєшся? Можливо, відвідуєш якісь секції чи додаткові заняття?

— Чотири роки навчався у музичній школі за класом гітари. В одинадцятому класі додатково за-ймався історією України для підготовки до тестування.

— Я знаю, що багато часу ти присвячуєш і громадській роботі. Ідея зробити білборди з уривками віршів українських поетів — твоя. Як виник цей задум? Хто допоміг тобі його реалізувати?

— Задум виник на початку травня, коли суспільна ситуація на півдні України, і на Одещині зокрема, була досить нестабільною. У той нелегкий час я хотів пробудити в мешканців нашого міста почуття, що єднає нас, незалежно від місця проживання, мови чи політичних поглядів, — любов до України. Думаю, якщо хоча б одна людина, побачивши мій білборд, задумалася над тим, що там написано, то місія вдалася. Фінансово у реалізації цієї ідеї допомогли небайдужі підприємці Котовська. Добре, що маємо таких.

— Які очікування від студентського життя?

— Хотів би провести ці роки як із користю для себе та для свого майбутнього, так і, звичайно ж, із задоволенням, аби можна було згадувати про них як про справді «золоті роки» студентства.

— Чи є в тебе найзаповітніша мрія?

— Моя мрія і моє найпалкіше бажання — це мир в Україні. Я справді всім свої серцем бажаю, щоб ми подолали те випробовування, яке випало наразі на нашу долю. І вірю, що із Божою допомогою ми переможемо. Перефразовуючи Шевченка, скажу так: «Борімося — поборемо, нам Бог помагає. З нами сила, з нами правда і воля святая!»

— Микито, ти досяг взірцевих успіхів у навчанні. Що побажаєш тим, хто також прагне сумлінно працювати над власною освітою?

— Хотів би всім побажати тер-піння і наснаги, сили і сумлінної праці. І пам’ятати, що шлях ad astra завжди лежить лише per aspera.

— Дякую за приємну та цікаву розмову. Бажаю тобі завжди успішно досягати намічених цілей у житті!

Отож процес навчання можна зробити цікавим. Слід лише завжди пам’ятати, що шкільне життя — крок у майбутнє. І хоча для досягнення гарних результатів треба багато працювати, та ці зусилля того варті. Адже вони наближають до омріяної професії, роблять життя змістовним, а людину — щасливою!

Наталія БУЛАТ.
м. Котовськ.