Переглядів: 772

Про що бандури спів...

У рамках конкурсної програми Одеського кінофестивалю відбулася міжнародна прем’єра фільму Олеся Саніна «Поводир», знятого компанією PRONTO FILM на замовлення Державної агенції України з питань кіно.

Цього фільму чекали давно. Одразу по тому, як стало відомо, що Олесь Санін, автор картини «Мамай» (премія ім. Олександра Довженка, дві срібні медалі — Академії мистецтв України та ім. братів Люм’єр) починає роботу над стрічкою про трагедію українського кобзарства, знищеного у 1930-х, всі, хто щиро прагне відродження українського національного кіно, терпляче очікували його нової стрічки. Чекали всі, хто повірив у самобутній талант молодого мистця й ні на хвильку не сумнівався у тому, що і цей його фільм стане яскравим явищем новітньої української кінематографії, котра розповідатиме про Україну та паралельно демонструватиме високий рівень нашого кіномистецтва. Бо й досі, по більш як двадцяти роках Незалежності, світ майже не знає нас (хоча Революція Гідності значно підвищила інтерес до України, котра зробила свій циві-лізаційний вибір дуже високою ціною та продовжує сплачувати її по сьогодні — не з власної волі).

Навколишні країни, котрі разом з нами звільнилися від комунізму, давно вибудували успішні національні кінематографії. Причини нашого відставання відомі, тож мова зараз не про це. Завдання полягає у тому, щоби зламати російський агітпроп у кінематографі та наздо-гнати — принаймні — інші європейські країни. Саме тепер, коли назва нашої держави перебуває у центрі уваги світової спільноти, коли нам співчувають, симпатизують, прагнуть допомогти, — мусимо зробити цей ривок, чи прорив, чи як іще сказати…

Щоби виконати цю місію, маємо вдосталь талантів — і це є найголовнішою передумовою. Хоч і не вистачає ще розуміння, важливости цієї роботи, бажання взятися за неї, не вистачає, зрештою, коштів. Багато чого не вистачає… І все ж фільми, показані на Одеському та інших недавніх престижних фестивалях, принесли-таки дещицю у скарбничку українських пріоритетів. Та вже сам факт відбору українських фільмів до фестивальних програм багато про що говорить. А є ще й другий бік цієї справи — пробуджувати національну свідомість. У цьому сенсі наперед виходить потреба повернення в культурний обіг усього того, що було назавжди, здавалося б, знищене окупантами, назавжди затерте в пам’яті, забуте, понівечене та за-мінене чужим, обернене на примітивний сурогат.

Не може бути українського кіно без української історії, української мови, без українського ресурсу талантів. Це вимога часу. Українського часу. А все, що народжується поза цими вимогами, не може називатися українським.

Українська історія однаково драматична та героїчна, й так само невідома широкому загалу. Те, що ми дізналися за роки Незалежності, лишень видима частина айсберга. І плине та льодяна гора у безбережжі часопростору, й лиш коли-не-коли хтось допитливий та сміливий, відколупне від неї та явить світові ще одну з безлічі досі прихованих таємниць — немовби наскельний напис у темній печері. І зненацька насунеться на нас із того страшного минулого арештантський потяг з українськими бандуристами. Упродовж століть передавали незрячі кобзарі правдиві свідчення про історичні події в Україні, підтримували національний дух, незламні, безстрашні та мужні. Вони зберігали моральний код нації, який не збігався з більшовизмом. Їхні історичні пісні резонували з історичними подіями. В добу новітньої орди, коли тотально винищувалась національна інтелігенція, еліта української нації, вони були носіями української національної ідеї. Завжди й в усі часи ця ідея була одна — і такою вона залишається й нині. Це — українська Незалежність. А всі інші визначення лише похідні від неї.

Таким є головний персонаж фільму кобзар Іван Кочерга (артист Станіслав Боклан), такий і майстер Богдан (артист Федір Стригун), їхні друзі-кобзарі. Вже сама їхня постава, горда й незалежна, виказує нескорений національний дух. І навіть десятилітній хлопчик, син американського інженера, котрий приїхав в Україну допомагати у будівництві «нового життя», як він собі гадав, — навіть хлопчик з цілковито іншого світу, потрапивши у їхнє шляхетне товариство, переймає у них цю поставу. Властиво, саме тому, що потрапив у тогочасну Україну з іншого, цілком протилежного світу. Не випадково й став центральною постаттю фільму. Хоча головним персонажем тут виступає Іван Кочерга зі старшинського корпусу армії УНР, носій духу непокори, героїки визвольних змагань за волю та жертовності в ім’я України. Його люто ненавидить і боїться енкаведистський функціонер: знищити мудрого бандуриста, знищити їх усіх гамузом — для нього, здається, навіть важливіше, ніж зловити хлопчика та вилучити переданий на Захід секретний партійний документ.

Роль Пітера прекрасно, без єдиної зайвини зіграв американський школяр українського походження Антон Святослав Грін. Це неймовірна роль, створений ним образ гранично правдивий та психологічно точний. Це дивовижно, як зумів десятилітній американець перейнятися тими реаліями, духом часу, увійти в ту атмосферу й почуватися у ній цілком комфортно. Можливо, чимось нагадувала вона йому тодішню Америку з її тотальною кризою, про що він читав або ж бачив у кіно.

Але як тут не сказати про те, що Антон Святослав є правнуком одного з керівників ОУН на Тернопіллі, багаторічного в’язня гулагівських таборів Михайла Сороки, а його прабабця Катерина Зарицька була однією з організаторів Українського Червоного Хреста. Отже, гени? Вони спрацювали одразу, щойно хлопчик потрапив у відповідні умови знімального майданчика. Цей глибокий, такий виразний погляд дитячих (чи вже не дитячих?)очей надовго запам’ятовується. До слова: якщо при згадці про фільм «Мамай» уява одразу викликає коня, що мчить степом, то ця картина запам’ятається саме цим поглядом.

Втім, запам’ятається й іншими сценами. Наприклад, жорстока розправа з беззахисною жінкою Орисею (артистка Ірина Саніна) на віддаленому хуторі. Усе тут викликає лють у ворогів: традиційне українське намисто, вишиванка, те, що вона знається з Іваном Кочергою — небезпечним для режиму бандуристом.

Але найбільше хвилюють кадри у вагоні-телятнику, в якому незрячих кобзарів везуть на страту, а вони всі разом співають старовинну пісню, вона звучить могутньо, широко, в ній — незнищенність українського духу, вона дає до зрозу-міння, чому більшовицька влада боялася бандуристів. Та, властиво, у цьому фільмі запам’ятовується, з цікавістю дивиться будь-яка сцена, тут немає ні одного випадкового кадру, композиції; все тут цілковито продумане, вибудуване, викінчене. Вражає своєю образністю фінальна сцена, яка знімалася в руїнах церкви, що кілька десятиліть була мішенню для артилерійських вправ на стрільбищі. І стоять вони посеред тих руїн, бандурист і його поводир, що символічно вціліли у тій веремії, зберегли бандуру, а отже — й пісню нашу, яку неможливо знищити. Стоять для майбут-нього спротиву чужинцям.

Фільму «Поводир» ще нема у прокаті, але прокатники вже зацікавилися картиною. А поки що готується 4-серійна телевізійна версія, яку глядачі побачать, можливо, через півтора року чи й пізніше.

Роман КРАКАЛІЯ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net