Геніальність як закономірність

Коли у І столітті до нашої ери Юлій Цезар наділив своїм легіонерам-ветеранам землю на пагорбах річки Арно, вони створили поселення Кастро Фьоренте, яке з часом перетворилося на місто Флоренцію. Для створення сімей воїни, що з честю пройшли всі битви, покликали собі за дружин дуже привабливих та розумних дівчат із сусіднього племені етрусків. Це загадкове плем’я значно випереджало сучасників за рівнем інтелекту і розвитку. Отак відбулося поєднання чоловічої субстанції сильних, відважних римських воїнів, які про-йшли селекцію у військових походах, і високоінтелектуальної та витонченої жіночої субстанції етрусків. Внаслідок цього через сотні років стався генетичний вибух: на відносно малій території планети за відносно невеликий для історії проміжок часу народилася ціла плеяда геніїв, яких сьогодні, навіть через п’ять-шість століть, знає весь світ.

Схоже пояснення можна дати феномену англійської геніальності, яка впродовж віків самоствердилася на окремому острові, відділеному від континентальної Європи широкою протокою. Так само ще до нашої ери почалося і протягом століть відбувалося змішування мов, культур, природної енергетики сміливих, ініціативних, працьовитих народів: кельтів, бриттів, піктів, скоттів, римлян, англів, саксів, норманів тощо. Деякі з них були близькими одне до одного, деякі суттєво відрізнялися, але це тільки збагачувало генетичну суміш. Не дивно, що внаслідок сплавлення цієї особливої енергетики на окремому острові сформувалася потужна держава Велика Британія, яка правила морями і донесла європейську цивілізацію аж до берегів Австралії та Нової Зеландії. Багатюща мова цієї країни, що містить у собі романські, германські та інші корені, стала мовою міжнародного спілкування.

Вчені, винахідники, мислителі, митці Великої Британії зробили великий внесок у науково-технічний та культурний розвиток людства. Англійська література увійшла до світової скарбниці. Геній В. Шекспіра — один з яскравих проявів англійського генія.

Особливість шекспірівських сонетів у тому, що вони писалися не як добірка віршів до друку. Кожен з них — це індивідуальне, вистраждане послання конкретній, обраній особі.

Тема сонетів — різноманітна, і певні кінцеві двовірші звучать, як афоризми для різних життєвих ситуацій. Природний талант дозволив Шекспіру висловити у кожному сонеті глибоке філософське ставлення до вічних людських цінностей. Глибина, ємність, мудрість та афористичність забезпечують сонетам таку ж актуальність, як і 400 років тому.

Через те у перекладачів різних країн упродовж століть не вгасає бажання донести цю енергетику до своїх співвітчизників, сучасників.

У 2009 році в Швейцарії, у видавництві «Сігнатур», вийшла перша всесвітня антологія перекладів сонетів В. Шекспіра за 400 років. До неї увійшли переклади більш як 60 мовами із 74 країн світу. Від України до антології увійшли переклади видатного майстра Д. Павличка та автора цих рядків.

У Росії налічується більше ста перекладів сонетів Шекспіра, в тому числі видатних поетів.

В Україні в ХІХ столітті сонети В. Шекспіра перекладав великий поет І. Франко. В період ХХ—ХХІ століть відомо шість повних перекладів сонетів В. Шекспіра українською, серед них — переклади таких майстрів, як Д. Павличко, О. Тарнавський (в еміграції). Йдеться не про змагання, а про невгасаючий інтерес до світової класики, про намагання кожного покоління однову прочитати, зрозуміти і з власним поглядом спробувати адекватно наблизитись до оригіналу. Дуже добре, що так було, є і буде.

В СРСР після перекладу сонетів С. Маршаком довгий час, на жаль, вважалося недоцільним працювати над новими перекладами. Це розглядалося як спроба перегляду схвальної позиції влади щодо вже існуючого перекладу. Хоча в ті ж радянські часи сам талановитий майстер С. Маршак був змушений іноді свідомо відхилятися від оригіналу сонетів, з огляду на ідеологічні застереження.

Незважаючи на певну апробацію своїх перекладів, я однову перечитав сонети і зробив новий переклад (кілька сонетів пропоную читачам «Чорноморських новин»). Головна мета — більш адекватно наблизитися до оригіналу. Новий переклад, який присвячується ювілею В. Шекспіра і ювілею дати заснування міста Одеси, зараз готується до друку.

Певні дати мають загадковість. У небі буває парад зірок. Він відбувається не випадково, а відповідно до закону руху планет. Хто скаже: за яким законом на Землі відбувається парад ювілеїв?

Рік 2014-й саме такий. Ми є свідками параду ювілеїв. Назву три найзначніші. Ми вшановуємо 450-річчя В. Шекспіра, 215-річчя О. Пушкіна і 200-річчя Т. Шевченка. Що спільного між цими трьома геніями? Те, що всі вони належать людству. Всі вони зазнали життєвих мук, але зберегли оптимізм і любов до людей. Усі вони були пророками і відчували свою роль у житті майбутніх поколінь.

Вільям Шекспір писав:

Мого пера могутність непроста
Допоки в світі дихають вуста.

Олександр Пушкін знав, що поетичними рядками він «пам’ятник собі створив нерукотворний».

Тарас Шевченко мав надію, що його згадуватимуть «в сім’ї вольній, новій».

Про що це свідчить? Що ми на цій планеті — єдина сім’я, і висока поезія нас об’єднує. І поезія — це життя. І життя продовжується. І життя, попри все, прекрасне.

Георгій ПИЛИПЕНКО.

Вільям ШЕКСПІР

30
Коли я кличу спогади найкращі
На сесію своїх думок і мрій,
То згадую про наміри пропащі,
І знову плачу у журбі старій.

Тужу за тими, хто пішов навіки,
Хоч лити сльози досі я не звик,
Не допоможуть ні слова, ні ліки:
Постійний сум любові ще не зник.

Гіркої пам’яті я випив трунок,
І знову всі страждання я відчув.
Хоча і сплачений сумний рахунок,
Його сльозами вдруге я плачу.

Коли ж тебе згадаю при нагоді,
Покращується все і сум відходить.

57
Я раб. Що мушу я іще робить,
Окрім годити Вам без зволікання?
Забувши все, ловити кожну мить,
Щоб Ваші задоволити бажання.

Про зустріч з Вами мрію, хоч одну,
Чекаю, та години не рахую,
Гіркоту долі мовчки проковтну,
Коли я «Прощавай» від Вас почую.

Я відганяю ревнощі, як гріх, —
Не переймаюсь Вашими ділами,
І, раб сумний, я думаю про тих,
Хто має щастя бути разом з Вами.

Любов безумна — відданість несе,
Щоб не зробили Ви — прийму усе.

66
Втомився жити я і кличу смерть,
Бо як прийняти гідність у злидоті,
І ряджену нікчемну круговерть,
І зраду віри, як уклін мерзоті,

І марнославства золотий вінець,
І покупців цнотливої принади,
І досконалість, зведену внівець,
І сильних духом під п’ятою влади,

Й язик мистецтва, зв’язаний в вузли,
І глупоту над мудрістю простерту,
І чесність, що страждає від хули,
І доброту в полоні, злом приперту?

Втомився я, і вже б зійшов з путі, —
Якби не хрест любові в самоті.
74
Хоча мене приречено на страту,
Не побивайся й не губи надій:
Бо я, мій друже, буду існувати
У цих рядках і в пам’яті твоїй.

Цей вірш тобі належить достеменно,
Його перечитаєш, далебі,
Земля — землі, у прах іде буденне,
Найкраще ж — дух, й належить він тобі.

Загубиш ти лише життя відходи,
Лиш те, на що чекають хробаки.
Картати вбивцю не шукай нагоди,
Не згадуй навіть підлої руки.

Лишу тобі найліпше в чоловіку:
Мій дух з тобою. Нині і довіку.

90
Як маєш розлюбити — то тепер,
Коли я став на світу суд неправий.
Я для фортуни нещодавно вмер,
Отож і ти — не відкладай розправи.

Та вже коли усе усім прощу,
Переживу і смуток, і недолю,
Не насилай по бурі ще й дощу,
Не додавай душі страждань і болю.

Як маєш кинути в самотині,
То хай удар цей упаде скоріше,
Ніж інші долі стусани дрібні, —
Хай першим вдарить те, що найстрашніше.

Я навіть не помічу інших втрат,
Тебе згубивши — все, чим був багат.

138
Коли моя омріяна любов
Клянеться у правдивості своїй, —
Я вірю цій неправді знов і знов, —
Хай думає, що я ще молодий,

Несвітський, недосвідчений юнак,
Який безхитро всотує слова.
Посвідчать, що усе не зовсім так,
Мій справжній вік і мудра голова.

У неї в фальші пробігають дні,
Я теж признати старість не готов,
Я не віднаджу правдою її,
Правдива-бо — довірлива любов.

Я і вона в неправді живемо,
Ми щастя тільки так збережемо.

Переклад Георгія ПИЛИПЕНКА.