Бог посміхається кожному

Болгарка Марія вважає, що дискримінації в Одесі нема. На неї косо не дивляться і лише посміхаються, коли чують її рідну мову. Грузин Володимир дотримується такої ж думки: «Мої права ні разу не ущемляли. Збоку ловив тільки посмішки, негатив зустрічається рідко, і в будь-якому колі мене приймають з душею і радістю». В араба Алії ніяких конфліктів не виникало. «Права мої порушуються. Мені продають свинину», — жартує він. У татарина Амана теж проблем нема, а от туркмен Камільджан каже, що його права зазнають утисків: «Часто на мене скоса поглядають, та й були конфлікти з місцевим населенням». Нігерійці Абдулвахаб Абубакар і Шеху Мохаммед Абдуллахі дискримінації не відчувають. «На нас дивляться з цікавістю, але це не ображає. Навіть викладачі в університеті ставляться до нас з особливою турботою: завжди все пояснюють і переймаються, чи все нам зрозуміло».

Вірменка Гаяне згадала, що «під час навчання в школі та інституті завжди відчувала себе комфортно. Не заперечуватиму — якісь недомовки траплялися. Одного разу з вуст викладача я почула фразу, від якої обімліла. Він не захотів ставити мені залік з його предмету і в нашому діалозі щодо цього питання кілька разів згадав моє національне походження. Звичайно ж, залік я склала, і все закінчилося благополучно. Я не висловлювала ніяких скарг, але осад залишився. Почути таке?! Тим більше, з вуст викладача...» У громадянки Росії Христини теж значних проблем нема, хоча й не все гладко: «У мене замість паспорта «свідоцтво про постійне місце проживання». Куди б я не влаштовувалася на роботу, всі працедавці хапаються за голову. Починають панікувати, що вони не можуть взяти мене, оскільки не маю відповідних «папірців». Та після моїх переконань, що все нормально, і дзвінків у вищестоящі органи, все встає на свої місця, і мене беруть на роботу».

Молдованці Дарії питання про утиск її прав  здається складним. «З одного боку, у мене «особливий» студентський квиток, який не дає права на знижку на квитки в кіно, театр, філармонію, на проїзд в автобусах, залізницею, в міському транспорті. З іншого — в університеті і на вулиці у мене ті ж права, що й у всіх. Тож питання неоднозначне». Кореєць Хуан дискримінації не відчуває, і йому дуже подобається жити в нашій країні, в нашому місті...

Можна сказати, що Одеса радо при-ймає в свої обійми кожного, незважаючи на особливості людини. Майже у всіх, з ким спілкувалася, проблем через їх національність не виникало. Навпаки, трапляються приємні сюрпризи. Якось у «МакДональдсі» дівчина на касі поцікавилася у Марії, чи вона болгарка. «Касир, почувши позитивну відповідь, додала до мого замовлення від себе трохи смакот, які стали для мене приємною несподіванкою, причому безкоштовною і дуже апетитною», — розповіла Марія.

Кажуть, що «Одеса — це не просто місто, це посмішка Бога», а Бог посміхається кожному.

Ганна БАЖАЛЮК,
студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова.