Великий син Тернівки

Із самого початку автори ставлять важливе наукове завдання, яке в майбутньому може послужити за основу для цілого циклу книг «Неукраїнці — Україні», серед яких рецензована праця займе почесне місце. Це дослідження життя і діяльності представників різних національностей, які стали справжніми патріотами України. «Тепер головне, щоб Україна віддала їм належне, зберегла і шанувала про них світлу пам’ять, робила все, щоб їх спадщина стала надбанням нових поколінь українських громадян», —зазначається у виданні. Важливе місце серед них посідають представники болгарського народу. Ця тема особливо актуальна зараз, про що, зокрема, свідчить видання у 2012-у монографії Г.Д. Муніна та Х.Й. Роглєва «Видатні болгари в історії України».

Г.І. Гончарук та Л.М. Іваніченко створили цілісне дослідження, спираючись на значну джерельну базу, серед якої є матеріали наукових архівів Інституту археології та Інституту історії України Національної академії наук України, архіву Одеського археологічного музею, Державного архіву Одеської області, публікації у пресі, спогади. Використано також унікальні документи з фондів архівів навчальних закладів — Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, Миколаївського національного університету ім. В.О. Сухомлинського, Чорноморського державного університету ім. Петра Могили.

Автори простежують життєвий шлях В.Н. Станка і звертають увагу на своє-рідну двоїстість напрямків діяльності видатного вченого. З одного боку, це — наукова праця, пов’язана з археологією, історією та організаторською роботою. Тому В.Н. Станко — доктор історичних наук, професор, академік Російської академії природничих наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002). З іншого — це етнологія і болгаристика, пов’язана з місцем народження. Любов до рідного, батьківського знайшла відображення у роботі тернівського болгарського товариства «Іван Вазов». За вагомий внесок у дослідження та розвиток болгарської історії та культури В.Н. Станко став кавалером ордена Паїсія Хилендарського першого ступеня (Болгарія, 2004) та отримав звання «Людина року-2007» від президента Асоціації болгар України А. Кіссе. Голова згаданого тернівського товариства

О. Атанасов зазначав: «Нам дуже пощастило мати таку людину — історика».

Монографія, про яку йдеться, є важливою для Миколаївщини й Одещини, адже діяльність В.Н. Станка дуже тісно пов’язана з цими областями Півдня України.

Народився Володимир Никифорович 19 лютого 1937 року у болгарському поселенні Тернівка на Миколаївщині. У 1950-х навчався на історичному факультеті Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. У 1968—1976 роках до-сліджував мезолітичне поселення Мирне у Нижньому Подунав’ї (Кілійський район, Одеська область). З 1978-го і до кінця життя проводив розкопки у долині річки Бакшали (село Анетівка Доманівського району Миколаївської області). Стоянка Анетівка-2 — це пам’ятка світового значення, яка доносить до нас відомості про прадавнє життя та культуру періоду пізнього палеоліту (40—10 тисяч років тому). Вона має найбільшу площу, її колекція кременевих виробів налічує понад два мільйони одиниць, що перевищує будь-яку з досі відомих таких колекцій з України. Із 1989 року В.Н. Станко повернувся до Одеського державного університету, де у 1993-у створив й очолив кафедру археології та етнології України, а в 1994—2003 роках був деканом історичного факультету. Останній період життя, з

2004-го по 2008-й, вчений працював у Миколаївському державному університеті ім. В.О. Сухомлинського та Чорноморському державному університеті ім. Петра Могили, поєднуючи викладацьку роботу з активною науково-дослідною та організаторською діяльністю. 16 лютого 2008 року, не доживши три дні до 71-го дня наро-дження, після операції на серці В.Н. Станко помер в Одесі, похований у рідному селі Тернівка на Миколаївщині.

В останньому розділі монографії «Є що узагальнювати» Г.І. Гончарук та Л.М. Іваніченко подають висновки, а також рекомендації щодо питань, які потребують подальшої розробки. Це, зокрема, стосується діяльності В.Н. Станка на посаді декана історичного факультету та завідувача кафедри археології та етнології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

На наш погляд, ще важливішим об’єк-том подальшого дослідження може бути вивчення історії своєрідного наукового родоводу, пов’язаного з В.Н. Станком. Серед родичів — Віктор Миколайович Бузник — доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, Іван Михайлович Бузник — доктор медичних наук, професор Вищої медичної академії у Санкт-Петербурзі, а також двоюрідний дід — Сергій Ілліч Цветко — видатний болгарський фольклорист, засновник етнографії в Одесі.

Важливим досягненням авторів є створення найповнішого на сьогодні списку публікацій В.Н. Станка (налічує понад 150 найменувань). При цьому виділено автореферати дисертацій, монографії, посібники, підручники, статті, виступи на конференціях, публікації у зарубіжних виданнях, рецензії і навіть програми навчальних дисциплін.

Однак монографія має і певні недоліки. По-перше, в назву слід було б внести прізвище В.Н. Станка, що зразу б фокусувало погляд читача на об’єкті до-слідження. По-друге, «Перелік до-

сліджених джерел та літератури» слід було б зробити під загальну нумерацію, оскільки застосована система ускладнює сприйняття матеріалу.

Втім, вказані недоліки не впливають на загальне позитивне враження від книги Г.І. Гончарука та Л.М. Іваніченко «Син болгарський — патріот український», яка є важливим внеском у дослідження життєвого і творчого шляху Володимира Никифоровича Станка. Вона буде корисною для викладачів, студентів, а також для всіх, хто цікавиться історією України та питаннями українсько-болгарських зв’язків.

Юрій КОТЛЯР,
завідувач кафедри історії Чорноморського державного університету ім. Петра Могили, доктор історичних наук, професор.