№ 52 (21523) четвер 10 липня 2014 року

Зараз на Одещини, за офіційними даними, перебуває близько 3 тисяч вимушених переселенців зі Сходу країни. Але неофіційно їх уже близько 5 тисяч. Щодня на одеський вокзал із зони бойових дій прибуває, в середньому, ще сотня осіб. Багато хто приїжджає офіційно, реєструючись, але є й «одинаки». Тому назвати точну кількість переселенців, поки що неможливо. Крім того, Одеська область єдина в Україні, яка приймає групами людей-інвалідів зі Сходу.

Переважно — це заслуга волонтерів, які опікуються переселенцями, бо з державного бюджету на ці потреби не виділено ні копійки. Волонтери б’ють тривогу: ситуація наближається до гуманітарної катастрофи. Деякі санаторії, що приймають людей зі Сходу, починають відмовлятися їх годувати. І причини на те є. Держава вже заборгувала 12 мільйонів гривень за розміщення кримчан та 3 мільйони — луганчан та донеччан. Наразі волонтери тримають ситуацію з харчуванням українців із зони бойових дій  під контролем, але їх ресурси вичерпуються. Знижується й сам потік допомоги небайдужих. Активісти наголошують: якщо держава не втрутиться — настане гуманітарна катастрофа.

Серед інших проблем — люди з особливими потребами. Як розповів президент ВГО «Європейська асо-ціація прав інвалідів» Олег Дрюма, станом на минулу п’ятницю в нашому регіоні перебували 650 осіб з інвалідністю та членів їхніх сімей. З них — 60 візочників. А в суботу очікувалося прибуття ще 200 інвалідів. (На ці цифри загострювати увагу не варто, адже з кожним днем людей приїжджає дедалі більше). Зараз усі умови для проживання їм створені. Однак держава так і не відкрила фінансування. Це при тому, що соцвиплати для цих людей також поки що «заморожені».

А тепер — головне: 17 осіб — інсулінозалежні, з них 5 — діти. Ще 2 — епілептики і ще 2 — з гепатитом С. Як наголосили волонтери під час спеціально скликаної прес-конференції, на одного епілептика на місяць закуповується ліків на 3 тисячі гривень, але є хворі, на яких йде і 6 тисяч... На інсулінозалежних ліки, за законом, закуповуються з коштів місцевого бюджету. І в бю-джетах областей, охоплених бойовими діями, інсулін начебто закуплений. Але там він і залишився. Чиновники кажуть, що ліки є і що МОЗ вирішує питання про їх транспортування, адже це складна процедура. Втім, волонтери, які працюють у тих регіонах, кажуть, що ліків нема. Та й чиновники, не на камеру, зізнаються: хто може знати, чи не зруйнована будівля, де зберігалися препарати?

З метою організованого прийому громадян України, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції — Луганської та Донецької областей — з 4 липня в Одесі працює координаційний центр. Робота ведеться в цілодобовому режимі в приміщенні віп-зали залізничної станції «Одеса-Головна» (Привокзальна площа, 2).

До складу чергової зміни координаційного центру входять: представники ГУ ДСНС України в Одеській області (у тому числі й психолог), департаменту соціального захисту, управління охорони здоров’я ОДА, Товариства Червоного Хреста.

7 липня генеральний прокурор України Віталій Ярема відвідав Одещину. У рамках візиту посадовець, зокрема, зустрівся з громадськими активістами краю.

Як повідомляється на сайті відомства, представники ГО «Громадський рух за всю Одесу», «Всеукраїнський комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю», «Одеська самооборона», «Варта руху» тощо поскаржилися генпрокуророві на численні проблеми, пов’язані з діяльністю правоохоронних структур в Одесі. Вони, з-поміж іншого, розповіли про факти примусового відрядження студентів одеських вишів для участі в мітингах на так званому «Антимайдані», про випадки сепаратистських закликів окремих депутатів області, навели приклади неналежного досудового розслідування кримінальних проваджень та неправомірних дій правоохоронців. Багато нарікань і скарг представників громадських організацій було щодо правопорушень на ринку «Сьомий кілометр».

Коли наприкінці зими з’ясувалося, що матеріально-технічне і медичне забезпечення Збройних сил України потребує допомоги, безліч громадян нашої держави, виходячи із своїх можливостей, зробили внесок у справу моральної та фінансової підтримки військовослужбовців. Не залишилися осторонь і жителі Савранщини.

Так, у червні працівники ДП «Савранське лісове господарство» переказали на реєстраційний рахунок Збройних сил України для медичного забезпечення 3700 гривень. Це не перший такий вчинок лісівників: у березні вони переказали на потреби армії 5500 гривень, а згодом ще 11800. Таким чином, загальний внесок лісівників Савранщини у справу підтримки війська на тепер склав 21000 гривень.

Фінансування виборчих кампаній кандидатів у депутати та на пост президента — це чорна скринька. У цій скриньці невідомо звідки беруться гроші, які потім невідомо як витрачаються. Аби, в підсумку, як Пилип з конопель, вистрибнув новообраний депутат або гарант.

Виборче законодавство України не передбачає оприлюднення інформації про «спонсорів» кандидатів до дня голосування — тобто в період, коли ця інформація може суттєво вплинути на рішення виборця. Та й фінансові звіти, що подаються до ЦВК після завершення виборів, залишають чимало запитань.

Суботнього ранку, 5 липня, після тяжкої тривалої хвороби на 79-у році життя відійшов до Господа предстоятель УПЦ (МП) митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан).

«Разом з митрополитом Володимиром йде ціла епоха, яка тривала 22 роки протягом його правління. Це саме той владика, який ледь не став патріархом Московським, хоча мав на те декілька шансів. Однак він відмовився від такої можливості, заявивши, що хоче померти 121-м митрополитом Київським, а не 16-м Московським. Народжений українцем у селі Марківка Хмельницької області, у родині, яка постраждала від геноциду 1932—1933 років, він крізь усе своє життя проніс любов до Батьківщини, що позначилось і на його служінні», — зазначається у публікації релігійно-інформаційної служби України.

Як ми уже повідомляли, з 1 по 15 липня проводиться додаткова сесія зовнішнього незалежного оцінювання, в якій освітній іспит складають випускники з Донецької та Луганської областей, АР Крим, а також ті, хто з поважних причин не зміг писати тести під час основного ЗНО. Діти з окупованого півострова та з охоплених бойовими діями східних областей проходять ЗНО, зокрема, і в нас, на Одещині.

А наразі в Українському центрі оцінювання якості освіти підсумували результати основної сесії. Директор УЦОЯО Ігор Лікарчук на своїй сторінці у мережі Facebook написав: «Раді повідомити, що п’ятеро абітурієнтів отримали по 200 балів із трьох предметів, 50 — із двох». Своїми випускниками заслужено пишаються два освітні заклади із Закарпатської області, один — Львівської та два — міста Києва. «Ми дуже раді їхньому успіху, — зауважує далі Ігор Лікарчук. — Сподіваємося, що українські університети влаштують справжнє полювання за цими розумниками. Якщо цього не зроблять українські ВНЗ, то зроблять зарубіжні. На жаль, через дію законодавства про захист персональних даних, ми не можемо оголосити прізвища усіх 55. Хоча дуже хочемо це зробити, адже ними можуть гордитися і батьки, й учителі, і держава».

Багатьох батьків хвилює питання: що робити, якщо син чи дочка не потраплять до бажаного вишу. Психологи в цьому питанні одностайні: не панікувати, а підтримати, не дати дитині втратити віру в себе.

Покличте на допомогу всю свою батьківську інтуїцію, знайдіть потрібні слова і поясніть, що невдачі трапляються у всіх. І ні ви, ні інші близькі люди не перестануть любити дитину через те, що вона не вступила до вишу. Пригадайте свої невдачі, розкажіть, як вам вдалося обернути їх собі на користь. Поясніть, що наступного разу їй буде легше, адже матиме вже певний досвід, знання того, як треба поводитися при вступі до ВНЗ. До того ж у неї є цілий рік, щоб психологічно дозріти до майбутнього навчання, усвідомити важливість освіти, а можливо, і переглянути вибір вишу та майбутньої професії.

Коли позаду мого ракетоносця залишався скелястий берег Мурмана, я завжди кидав погляд на розводдя пакових криг Льодовитого океану в надії побачити хоч який-небудь слід тих трагедій, що відбувалися тут у роки війни. Але що побачиш на хвилі? Лише вдячна пам’ять відтворює картини боїв мужніх і хоробрих наших співвітчизників, які захистили нас від фашистського поневолення.

Прийшла пора і нам захистити одне добре ім’я з когорти славних синів нашої України.

Минулого тижня в Одесі відкрилося почесне консульство Республіки Австрія. У церемонії взяли участь представники міської та обласної влади, бізнесу, політики, діячі культури, журналісти, співробітники дипломатичних місій.

Почесним консулом Австрійської республіки в Одесі став бізнесмен, співвласник групи терміналів ТІС Андрій Ставніцер, який багато років активно співпрацює з австрійськими підприємцями та діячами культури.

Щороку після закінчення навчання колектив Одеської загальноосвітньої  школи № 105 здійснює традиційний виїзд за місто на відпочинок. Наша школа відома своїм легендарним випускником — героєм-підводником Олександром Маринеском і нещодавно за ініціативи  відомого краєзнавця Антона Гриськова та за підтримки письменників-мариністів з Одеського історико-краєзнавчого осередку й Асоціації моряків-підводників ім. О.І. Маринеска ми здійснили поїздку в село Велика Мечетня Кривоозерського району Миколаївської області — на могилу адмірала Василя Степановича Завойка.

У серпні  cповниться 160 років героїчної оборони Петропавловська-Камчатського від англо-французького морського  десанту. Керував обороною міста наш співвітчизник В. С. Завойко. Незважаючи на значні переваги і в живій силі, і в озброєнні, і в кількості кораблів, серед яких були і пароплави, гарнізон камчатців відбив усі спроби агресорів. Це була чи не єдина перемога на морі у Кримській війні 1854—1855 років. Через 10 років після цього подвигу російський цар Олександр ІІ надав адміралу Завойку майже 5 тисяч десятин землі у селі Велика Мечетня у тривалу оренду з правом викупу. Тут і прожив останні три десятиліття легендарний адмірал зі своєю сім’єю. Але, на відміну від сучасних олігархів, не визискував свої терени, а дбав про їх розвиток: у селі були зведені двоповерхова школа з будинком для вчителів, земська лікарня та млин. Після жовтневого перевороту селяни залишили садибу неушкодженою, бо «пан був хороший». Проте радянська влада зробила все, щоб стерти пам’ять про адмірала, одна з причин — дружина  адмірала була рідною тіткою барона Врангеля. Добре ім’я Василя Степановича реабілітували наприкінці перебудови. На старому панському цвинтарі віднайшли могилу адмірала та його дружини і в 1990-у їх останки урочисто перепоховали та поставили пам’ятник з написом «Адміралу російського флоту В.С. Завойку — синові Дніпра, герою Камчатки та Амуру — від кривоозерців і камчатців».

Одеса — багатонаціональне місто. Тут можна знайти представників будь-яких національностей. Жартома ж кажуть, що в Одесі живе особлива національність — одесити. Як вони ставляться до гостей? Чи є проблеми у приїжджих? Чи існує дискримінація за расовими відмінностями?

Щоб дізнатися це, я провела невеличке дослідження, в якому люди різних націй, що проживають у нашому місті, відповіли на кілька питань.

Валентин Таранець, одеський професор, доктор філології, належить до тих учених, які прискіпливо і ретельно виконують свої задуми, дошукуючись правди-істини. Їх не дуже цікавить кон’юнктура, рейтинги, популярність.

Таких учених держава повинна б носити на руках й оточувати своєю увагою, як найдорожчий скарб. Натомість маємо те, що маємо. Коли ми такого діждемося, зараз важко сказати.

Нещодавно вийшла у світ нова книга одеських авторів — професора Г.І. Гончарука і доцента Л.М. Іваніченко «Син болгарський — патріот український» (Одеса: Астропринт, 2014. — 248 с.), присвячена діяльності видатного археолога, історика, етнолога В.Н. Станка (рекомендована до друку вченою радою Одеського національного політехнічного університету, видана за сприяння народного депутата України Г.Л. Труханова).

Хоч автори зазначають, що основою монографії послужила кандидатська дисертація Л.М. Іваніченко, вона, на щастя, позбавлена «рублених фраз», що характерні для дисертаційних досліджень, а є своєрідним симбіозом науковості та популярності. Книгу приємно і легко читати. Назви розділів взагалі нагадують афоризми, які варто запам’ятати та послуговуватися ними: «Вченим народжуються, а педагогом стають», «Якщо в тебе іскра Божа, зроби так, щоб вона світила іншим», «Без своїх поглядів ти не вчений».

Нещодавно пройшов уже третій міжнародний літературно-мистецький фестиваль «Русалка Дністровая», що охопив придністровські райони Вінниччини та Молдови. Така відповідальна акція в наш нелегкий, воєнний, час стала можливою завдяки глибокому розумінню і всебічній підтримці Вінницької обласної та районних держадміністрацій.

У щасливій рідній Україні з давніх-давен жили наші славні прапредки. Тут — глибокий корінь роду українського з його неповторними добрими традиціями. Тут нам уперше забриніли чарівні звуки рідної мови. Україна — край не-ймовірних трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше зазнали її, країна довготривалої героїчної боротьби за свободу.

Ми, група українців з Одеси, у неділю згуртувалися й поїхали святкувати Івана Купала в с. Нова Дофінівка. Організатори, які нас зібрали, — відома в Одесі сім’я патріотів України Навроцьких — усе зробили, щоб нам було по-домашньому затишно, по-святковому весело.

Гурт підібрався напрочуд гарний: читали вірші, слухали патріотичних пісень та й самі багато співали. Господарі, які люб’язно дали нам можливість святкувати в своєму обійсті, створили всі умови для активного відпочинку на березі Аджалицького лиману. За програмою нас очікувало незабутнє святкування Івана Купали в автентичних українських традиціях.

Тож надвечір ми вирушили селом до місця, де мало відбутися дійство. Йшли центральною вулицею, раділи за асфальтне дорожнє покриття, милувалися гарненькими доглянутими садибами. Одна з наших українок, пані Лариса, згадала, що саме тут, у Новій Дофінівці, залишилися сліди рук її батька — асфальтоукладача, що так рано відійшов у кращі світи через цю важку, але потрібну роботу.

Великий шовковий шлях наприкінці червня включений до списку Всесвітньої спадщини Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Заявка на входження в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО знаменитої караванної дороги, що зв’язувала Східну Азію із Середземномор’ям у давнину і в Середньовіччя, була подана спільно Китаєм, Казахстаном і Киргизстаном.

Вода — джерело життя. Науковці твердять, що все живе родом з водної стихії. Без води довго не протягнеш — днів зо три, може, п’ять. А чи погодитесь ви влітку вибратися на відпочинок, де нема моря, річки або звичайнісінького озерця? Отож! Мало хто віддасть перевагу відпочинку суто на суходолі.

Звичайний похід на пляж — це, насамперед, водні процедури й лише потім — сонячні ванни. Адже навіть самовіддані фанати засмаги після довгого лежання під сонцем із задоволенням рятуються від спеки у воді. Взагалі переважна більшість з нас іде до водойми з головною метою — отримати радість від купання. Значна кількість сучасних мандрівників віддає перевагу водному туризму, що й не дивно. А ось де розбити намет, яку воду брати для пиття, як вберегтися від води неякісної? На ці запитання «Укрінформ» попросив відповісти фахівця — гігієніста вищої категорії, кандидата медичних наук Любов КІЦУЛУ.

У виробництві звичайного господарського мила використовується лише натуральна сировина: тваринні жири і рослинні олії, а також високоякісні спеціальні добавки, які покращують його властивості. Найголовніша перевага такого мила в тому, що це екологічно чистий й абсолютно натуральний продукт, не шкідливий для людини.

Завдяки винятково природному складу господарське мило гіпоалергенне й не подразнює шкіру, має сильну бактерицидну дію.

Як відомо, подорожчання комунальних послуг, зростання цін на продукти харчування та енергоносії викликані

об’єктивними причинами, про які сьогодні говорять багато. І як би нам цього не хотілося, якщо ми прагнемо до змін, болісний період «шокової терапії» в економіці нам пройти таки доведеться — тут не ми перші і не ми останні. До речі, цієї долі не уникли і благополучні Польща, Чехія, Східна Німеччина, інші успішні й процвітаючі нині постсоціалістичні країни.

Одним із показників розвиненості суспільства вважається ефективне використання ресурсів і дбайливе ставлення до них. Причому такий цивілізований підхід стосується не лише виробництва, але й побутового споживання. Іншими словами, якщо ми справді хочемо бути європейцями, нам потрібно навчитися економити. А починати слід із себе і свого домашнього господарства.

Чи правда,
що краплини води провокують опіки томатних листків?

Таке може трапитися в сонячну погоду — крапельки, що залишилися після поливу на стеблах та листі рослин, збирають промені сонця і «перетворюються» на лінзи, які можуть спровокувати опіки. Відтак поливати рослини треба або рано-вранці, або ввечері, й бажано під корінь.

І ще порада: краще менше полити, ніж залити. Скороспілі сорти помідорів, особливо з невеликим листям, від моменту висадки до середини липня до-статньо полити двічі—тричі. Щоправда, аби зволожити землю на всю глибину залягання коріння, полив має бути рясним і в кілька прийомів (на один кущ — не менше 1/2 відра нехолодної води).