За що ти любиш Україну?

Для мене це історія про становлення особистої громадянської позиції. Саме в такі часи, коли забороняють говорити, діяти та навіть думати так, як бажає твоє серце, прокидається неабияке почуття несправедливості та, водночас, гордості за тих, хто не боїться боротися за своє життя та краще майбутнє. Не можна терпіти насилля та неповагу з боку тих, хто має дбати про країну та весь народ. І хоча такі люди, як дід Нечипір з кінофільму «Весілля у Малинівці», можуть пристосуватися до будь-якої влади, це не є виходом, це повернення до тоталітарного режиму.

Я вирішила провести своє міні-опитування про те, що думають молоді люди в різних областях України та АР Крим. «Чи любите ви Україну, чи поважаєте свій народ?» — поцікавилася у молодих співгромадян. Деякі з відповідей пропоную і вашій увазі.

Карина Шум, Запоріжжя: «За що я люблю Україну? Непросто відпо-вісти на це запитання, адже коли любиш, то важко сказати, за що саме. Я люблю наш нескорений народ, нашу милозвучну мову, нашу неперевершену природу. Люблю все українське: від заходу до сходу, від півночі до півдня. Звісно, поважаю свій народ. Адже він неодноразово доводив, що могутнішого та силь-нішого, ніж ми, нікого нема. Тільки сила духу та прагнення до свободи змінить світ на краще».

Ольга Касаджик, Київ: «Вся Україна — як велика сім’я, як моя сім’я. Тому я зобов’язана її любити та поважати. Я дуже засмучена останніми подіями, сподіваюся, ми піднімемося з колін».

Олена Романова, Харків: «На тлі останніх політичних подій я не люблю Україну, тому що західна її частина продалася американцям і розвалила країну. Друг каже, що гроші тут заробляються дуже легко, тому треба любити».

Віталій Балабан, Дніпропетровськ: «Люблю свою країну за уні-кальність пейзажів: безкраї степи, які дарують дух свободи, за все, що мене оточує! Захоплює мене також історія нашої держави. Скільки таємниць і перипетій вона зберігає! Наше завдання не сперечатися і сваритися, хто був правий, а хто винен 100 років тому, а творити нову історію сьогодні, спираючись на досвід минулих поколінь! Часто запитують: чому ти розмовляєш російською мовою, і стверджуєш, що любиш Україну? Чи можу я любити Україну і при цьому розмовляти російською? Твердо відповім: можу! Я люблю і знаю українську мову, але думаю російською, сни бачу ро-сійською! Російська мова — перша, яку я почув і якою почав розмовляти. Це мова моїх батьків. Чи є в цьому моя вина? Не думаю. Я вважаю не суттєвим мовне питання у справах любовних. Просто люблю за сонце над головою, за прекрасних друзів, за глибокий внутрішній світ, що криється часом під непривабливою оболонкою, за солов’я за моїм вікном і за діточок — моїх племінників, які наповнюють життям і сміхом наш дім. Хочу побажати всім: цінуйте те, що маєте, адже наша Україна прекрасна!»

Ганна Невська, Чернігів: «А за що її любити? У Верховній Раді всі так гарно говорять, а справами це не доводять. Народ воює незрозуміло за що. Скрізь корупція: хто багатший, той і зверху. Нема за що любити. Ну, хіба що за природу, і то з такими темпами скоро від неї нічого красивого не залишиться».

Владислав Прокопчук, Дніпропетровськ: «Ти змусила мене замислитися, за що я люблю Україну. Але мені в голову нічого не прийшло, навіть не знаю, за що її можна любити. Колишнє покоління поважаю, а сучасне не дуже. Владу не поважаю. Вона продажна і робить, що захоче».

Вадим Мегиц, Рівне: «Поважаю наш народ за те, що відстояв наші права. Шкода людей, яких вбили, але вбивці будуть покарані. Царство небесне Небесній сотні. Слава Україні!»

Олександр Змикало, Ужгород: «Як будь-який громадянин я люблю свою державу, перш за все, за те, що вона у мене єдина, за те, що я в ній народився, виріс і живу. Я дякую долі, що вона дала нам в 1991 році стати справді незалежною державою, але у зв’язку з останніми по-діями у мене мимоволі виникає питання: чи ми це заслужили? І те, що сталося, дає мені відповідь на це питання. Так, ми достойні бути громадянами незалежної Української держави! За що я поважаю свій народ? Я поважаю його за те, що він поважає ближніх, любить свободу. Він віддає своє життя за життя всіх своїх братів і сестер. Наш народ сильний, сміливий, чесний, і це показала історія!»

Тетяна Хільченко, Херсон: «Я люблю Україну за її народ. Українці дуже доброзичливі. Коли потрібна допомога, вони не залишать гинути, не дадуть занапастити свою країну. Вони часто відстоюють свою точку зору, добиваються своєї мети. А ще українці — це той народ, та нація, яка знає толк у розвагах».

Артур Бояров, Черкаси: «Поважаю свій народ за стійкість у прагненні до свободи».

Валерій Тихоненко, Кіровоград: «За те, що ніде немає такої сильної, мужньої, безстрашної і готової йти до кінця країни, як Україна».

Анастасія Семенюк, АР Крим: «Незважаючи на те, що я народилася і виросла в Криму, завжди вважала себе справжньою українкою. За що люблю Україну? Та просто за те, що це моя Батьківщина! За те, що, попри непросту історію становлення, ми — незалежна держава. Так, у повсякденному житті я розмовляю російською мовою, але це абсолютно не заважає мені по-справжньому любити українську мову і культуру. Дуже хочеться, щоб наш народ нарешті зрозумів: абсолютно не має значення мова, якою ми говоримо. Головне — бути єдиним народом і пишається своєю державою».

Богдан Вінницький, Одеса: «Передусім Україна — то є мій рідний дім, я тут народився, тут я почав здобувати знання, тут я вперше покохав, тут майже все було вперше! І саме за це я люблю свою країну! Люблю її за те, що вона моя!»

Назар Кушнірчук, Тернопіль: «Україна в нас одна! Ми тут виросли й живемо. Наші діди, прадіди боролися за неї та вибороли перемогу. Я пишаюся, що я українець. Наших людей багато у світі, і всіх нас об’єднує наша мова, прапор, гімн. Де б ми не були, ми — українці! Маємо пишатися нашою державою».

Марія Іваськів, Хмельницький: «За що люблю? Мені здається, що просто за все! Нема якогось окремого критерію. Ось така якась безумовна любов. Часто їжджу по різних містах і дорогою ловлю себе на тому, що я зачаровуюся красою нашої країни. Люди, абсолютна більшість, чудові, добрі, чуйні, веселі. Чи поважаю я народ? Складно відповісти. Поважаю тих, хто не соромиться висловити свою думку, хто не продається, хто не називає свій народ «бидлом» та «бандерівцями» (і багатьма іншими словами), хто не живе за принципом «моя хата скраю». Хоча, я думаю, це загальні людські поняття, які не тільки українців стосуються. Ми терплячі, але якщо терпець уривається, то ховайся всі».

Євген Ковальов, Донецьк: «Я люблю Україну, бо іншої нема. Не можна не любити свій народ, адже я і сам є той народ».

Максим Дяченко, Луганськ: «Люблю за свободу в країні. Я — за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ».

Андрій Гладкий, Львів: «Я свій народ поважаю за стійкість і патрі-отизм. Стояли на Майдані до кінця, до перемоги. За братів своїх українець готовий майже на все, навіть на смерть. Ще поважаю його за доброту. Я завжди був радий, коли людина в своєму повсякденному житті вживає слова подяки. Українці — це розумний і відданий народ! Мені подобається бути українцем!»

Дарина Лінецька, Миколаїв: «Я люблю Україну не за щось, а тому що... Тому що я народилася і живу тут, тому що її земля годує мене і моїх рідних! Це моя Батьківщина, і я не можу її не любити! Я поважаю кожного жителя України, якщо він поважає її! Поважає її традиції, історію! Без винятку, незалежно від області, в якій він проживає, національності або мови, якою він розмовляє! Чесно кажучи, щиро не розумію, як люди, що живуть в Україні, можуть не любити її. Якби кожен громадянин відчував почуття гордості за Україну, любив її не за щось, а просто так, то впевнена, що всі ми жили б у зовсім інших умовах. Чомусь багато хто почав плутати поняття патріотизму і нацизму. Наші люди забули одну просту істину: Україна починається з тебе! Якщо кожен переосмислить свою поведінку і стосунки в суспільстві, то все кардинально зміниться. Я вірю, що Україна впевнено стане на ноги і буде сильною, процвітаючою країною. Слава Україні!»

Олександр Крижановський, Житомир: «За дрімучі ліси, безкраї степи та високі гори. І, звичайно ж, за щирість людей, які живуть у всіх куточках нашої держави».

Олександр Бордюк, Суми: «Я люблю Україну за її героїв, красиву мову, за безкрайні простори нашої Батьківщини. Вона одна в усьому світі й кращої нема. Так, я поважаю свій народ».

Ірина Жирнова, Івано-Франківськ: «Коли мене запитали, за що я люблю Україну, одразу в голові намалювалися рiчки, лiси, галявини, родючі поля, що простягаються на багато-багато кiлометрiв, якi годують мою сім’ю, мене та будуть матір’ю-годувальницею моїм дiтям та онукам. Так, це правда, за такi речi варто любити свою країну, але... З огляду на останнi подiї, на те, що вiдбувається в нашiй країні зараз, я зрозумiла, що любити свою державу потрiбно за те, що вона виховала таких мужнiх синiв, які захищають своїx братiв i сестер. Дiють безстрашно настiльки, що не бояться навiть смертi. I я пишаюся синами своєї країни, пишаюся тим, що я українка!»

Оксана Ганненко, Полтава: «Я дуже люблю свою Україну за те, що у нас найдобріші люди, найродючіші землі, найблакитніше небо, найчистіші ріки! Народ наш — найтерплячіший. Тільки от не треба вже так сильно доводити людей, бо якщо український народ встає, то його вже не зупинити».

Роман Юрков, Вінниця: «Безперечно, люблю, адже я на цій землі народився, виріс і зараз живу. Усі люди, які тут живуть — брати та сестри — єдине ціле. Це моя Батьківщина, і ганьба тому, хто її не любить!»

Олена Мидловець, Луцьк: «Я люблю Україну за те, що вона рідна. І взагалі, як можна вибирати, за що любити? Не розумію... Люблю за все! Це моя земля, моя історія. Ніякій державі світу я не буду такою потрібною, як тут! Тільки тут живуть такі нескорені люди, які, попри все, боряться за свободу. В цій крові живе дух свободи. Жоден народ світу не буде так виборювати волю, як українці. Справді, душу й тіло ми положим за нашу свободу. Слава Україні!»

Юрій Пилипко, Чернівці: «Я люблю свою Україну за те, що наш народ добродушний і дуже доброзичливий! І передусім — люди із заходу. Вони не мають нічого проти сходу і російської мови. Це все пропаганда Росії! Український народ — один із найчесніших, ми хочемо правди і нормального життя, а не виживання. Я пишаюся тим, що я українець! Мені все одно, звідки людина — із заходу чи зі сходу. Ми всім раді! Ми всім допоможемо, не важливо, хто це буде: людина з Донецька чи Криму! Ми за правду! Ми за Україну без Росії! Наш народ багато пережив, і тепер ми не боїмося! Слава Україні!»

Раніше я думала, що гімн України застарілий, незрозумілий для молодого покоління… Адже увесь цей час жила під мирним небом та дихала вільним повітрям. Сьогодні ж дивуюся, наскільки добре він передає настрій українського народу та стан держави загалом. «Ще не вмерла України ні слава, ні воля! Ще нам, браття молодії, посміхнеться доля! Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці! Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці! Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду!» Вірити в те, що наш народ буде єдиним, адже ми єдині у любові до України!»

Марія ПАРПУЛАНСЬКА,
студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова.