№ 45-46 (21516-21517) субота 14 червня 2014 року

Амарант (грец. вічний, безсмертний) — так називається рослина щириця, з якою кожен з нас може зіткнутися на присадибній ділянці, дачі, у дворі, за містом. Стародавні китайські лікарі називали амарант еліксиром молодості.

На першому міжнародному конгресі з амаранту, який проходив у Мексиці у вересні 1991 року, відзначалося, що ця рослина незамінна при лікуванні легеневих, шлункових і серцево-судинних захворювань, ревматизму та поліартриту. Амарант знижує вміст холестерину в крові, захищає організм від шкідливих мутацій і сприяє розсмоктуванню злоякісних пухлин.

«Центр здорової молоді» — це громадська організація, створена з метою формування здорового способу життя населення, реалізації благодійних програм,  профілактичних та реабілітаційних проектів щодо запобігання поширенню наркоманії, створення центрів реабілітації для хімічно залежних людей, інформування широкого загалу про проблеми залежності шляхом проведення масових заходів, громадських акцій тощо.

Серед  цілей організації —  со-ціальна адаптація та постреабілітаційний соціально-психологічний супровід людей, які успішно пройшли програму реабілітації від хімічної залежності, надання інформаційної, соціально-консультативної, соціально-психологічної допомоги,  соціальна підтримка тих, хто опинився у важкій життєвій ситуації.

Держава повинна потурбуватися про психологічний стан населення. Таку думку під час круглого столу, присвяченого питанню інформаційної війни між Росією та Україною, висловила психолог, міжнародний тренер з нейро-лінгвістичного програмування Оксана Болотова.

За її словами, у складній для України воєнній ситуації українцям конче необхідна кваліфікована допомога спеціалістів із вправляння мізків. Очільники країни, якщо вони турбуються про населення, мають продумати й утілити на державному рівні спеціальні програми, аби зняти напругу в суспільстві. Щоб люди не панікували, їх треба розслабити на тренінгах з медитації та класичними розмовами з психологом. Подібна практика давно існує в багатьох європейських країнах і цим до-свідом слід скористатися.

Ми — на порозі реформування державного устрою. Якщо не забракне нарешті політичної волі та рішучості, здійснимо один з найважливіших кроків до розбудови справді демократичного суспільства, коли важелі влади та управління будуть передані місцевим громадам.

Мусимо бути готовими до того, що відбудеться суттєве скорочення працівників соціальної сфери, які сьогодні утримуються за державні кошти, гарантуючи тисячам людей, задіяних у таких службах, заробітну плату, певні пільги, пенсійне забезпечення. Причому без урахування якості роботи, яку вони виконують. Коли ж здобудемо самоврядування, більша частина функцій соціальної сфери ляже на відповідальність сервісних громадських організацій. Такий підхід, до слова, дозволив у розвинутих країнах світу підняти соціальну сферу на дуже високий рівень.

Знаній поетесі одеситці Надії Мовчан-Карпусь у ці дні сповнилася та кількість років, які ми називаємо «ювілейними». Але, за давньою чоловічою традицією, не лічитимемо ті роки, а віддамо данину зробленому нею на пройденому до цього дня творчому шляху.

Народжена у степовому краї, вона всотала у своє серце лагідність і тепло Чорного моря, яскраве сяйво південного сонця, ніжність і жагучість степової краси й щедро наситила ними своє поетичне слово, яке стало національною ознакою багатомовного Причорномор’я.

Володимир Базилевський — явище в нашому літературному й суспільному житті, й настільки яскраве та киснево необхідне справжнім українським патріотам, що тільки дух захоплює. Я маю право на цей висновок ще й тому, що знаю його з молодих літ, пов’язаних спільною роботою в нашій рідній «Чорноморці». Нуртуюча натура поета, чия зірка тільки займалася, вже тоді вражала в журналістському середовищі. Та чи могли ми уявляти, що є свідками формування богатиря думки, одягнутої і в шати буремної поезії, і в строгі форми філософських осягнень?!

Тепер, коли маємо десятки томів поезій, філософських есеїв Володимира Базилевського, відзначеного Національною премією імені Т. Г. Шевченка, коли слово поета і філософа дедалі більше стає нам конче необхідним у сьогоднішніх шуканнях істини щодо розвитку вже незалежної України, можна сказати: з такими синами Вітчизна неодмінно вийде врешті-решт на свій вірний шлях.

89-річний Володимир Михайлович Караташ — один з учасників легендарного Кенгірського повстання, чи не найбільшого за всі роки існування ГУЛАГу, за словами Олександра Солженіцина, страйку єдності.

Мало хто знає, що на території сучасної Кіровоградської області (частина Гайворонського та Голованів-ського районів) діяла сотня Сталевого, членом якої став тоді ще сімнадцятилітній Володимир. Кенгірське повстання, 12 років концтаборів, п’ять місяців перебування в камері смертників в очікуванні розстрілу, Помаранчева революція та Революція Гідності... Про все це Володимир Михайлович Караташ може розповідати не з чуток, а з власного досвіду. Велика (й чи не найважливіша) частина його спогадів утілилася в книжці «На барикадах Кенгіра», нещодавно вдруге перевиданій видавництвом «Український пріоритет». У ній описано долю окремої людини, незламного патріота і борця за Українську державу крізь призму трагічних подій, на які «багате» ХХ століття.

Нижче вміщуємо один із розділів книжки, в якому йдеться, зокрема, і про наших земляків, з якими Володимиру Караташу судилося спілкуватися у ГУЛАГівських застінках.

Біля Одеського театру опери і балету (берете трохи вліво) біжите вниз крутими сходами. Людям поважного віку все ж варто не бігти, а таки ж поважно спуститися вище означеними сходами прямісінько в провулок Чайковського, де в будинку № 14 відкрито новий магазин — «Одесская книга». А дізнався я про це, зателефонувавши за номером 736-62-96.

Я назвався. Питаю, чи є вже там мої книги і збірки поезій. Молодий чоловік весело підтвердив, що дійсно: є!

Сюрприз від «Укрпошти» отримала одеситка Наталія Цапенко та її діти — юні філателісти Олена і Сашко.

Дзвінок начальника 69-го міського відділення зв’язку застав Наталію Цапенко зненацька. Її запрошували на пошту за подарунком. Не повірила. Думала розіграш. А діти, Олена і Сашко, захоплені душі, зраділи безмірно: «Мамо, пішли!»

Одеса поступово перетворюється на південноукраїнський фестивальний центр. 13—18 червня тут відбудеться перший міжнародний музичний фестиваль «Black sea music fest». Він присвячений творчості Сергія Рахманінова, чиє 140-ліття від дня народження культурна громадськість відзначала минулоріч. 13 і 15 червня НОФО диригуватиме Хобарт Ерл, а в завершальний день, 18 червня — відомий російський піаніст і диригент Михайло Плетньов.

Головний диригент і художній керівник Національного одеського філармонійного оркестру, народний артист України Хобарт Ерл так прокоментував цю подію: «Ідея проведення першого міжнародного фестивалю «Black sea music fest», присвяченого творчості Сергія Васильовича Рахманінова, виникла минулого літа, у більш спокійні часи. Як запрошений диригент, навесні я брав участь у Рахманінському фестивалі в Іванівці, в музеї-садибі Рахманінових (РФ). Тут відбулося моє знайомство з його директором Олександром Івановичем Єфремовим, який надав унікальні великоформатні фото про Рахманінова. У ці дні вони будуть представлені в фойє Одеської філармонії. Рекламна назва фестивалю подається англійською мовою, що, сподіваємося, зробить його більш упізнаваним, а інформація про це починання поширюватиметься в глобальному просторі. Адже ніщо так не об’єднує, як музика. Сподіваємося, що фестиваль стане щорічним».

Музика Моцарта і Бетховена, представників віденської класичної школи, й нині, більш ніж через два століття, хвилює нас глибиною і красою висловлених почуттів. Справжнє свято подарував слухачам Національний одеський філармонійний оркестр під орудою народного артиста України Х. Ерла, виконавши 29 і 30 травня, відповідно, Симфонію № 40 і Симфонію № 3 («Героїчну»).

У вік нових гармоній ця музика актуальна як зразок досконалості, а також ідейно — в загальнолюд-ському та громадянському сенсах.

Історія міста живе у пам’ятниках. Пам’ятники — свічадо міського життя, яке, немов спалах фотокамери, увічнює його метушливих носіїв, виокремлюючи з-поміж них найдостойніших — тих, хто є взірцем і натхненником для нинішнього покоління і будуть такими для прийдешніх. Утім, історія Одеси з плином часу зазнає переоцінок, відсіваючи зерно від полови…

Одеса, попри імперське трактування її історії деякими нинішніми міськими можновладцями, — одне з найдавніших міст України. Проте, шпацеруючи її вулицями й площами, відчуття старовини далі за ХІХ сторіччя не сягає. Мабуть, тому дехто з владних кабінетів, через свою недалекоглядність, а можливо, через особливі симпатії до сусідньої держави, кордон з якою пролягає за сотні кілометрів, повторює завчену від колоніяльних часів мантру про заснування міста 1794 року. На жаль, у питанні визначення віку Одеси досі забагато політики, часом відверто українофобської, аніж правди та просто здорового глузду, обґрунтованого істориками та археологами. Втім, мова зараз не про це.

Тривалий час підтримка виробників молока здійснювалася за сталими правилами. За минулого уряду ці правила змінювалися кілька разів. Зараз вони обговорюються знов. Зокрема, на розгляді у Верховній Раді перебуває проект закону № 4317.

Чому ми дотуємо молочні господарства і чого хочемо досягти в результаті? Якою має бути ефективна система дотацій виробникам молока в Україні? На ці та інші питання покликана відповісти ця стаття.

Здавалося, що ця трохи огрядна жінка просто не уявляє себе похмурою чи недоброзичливою. Вона страшенно любила усіх нас, членів Всеукраїнського об’єднання ветеранів, здивувати чудовими тортами, пундиками... Тоді обличчя її, і вуста зокрема, полум’яніли добротою, радістю, що струменіли якимись ніби особливими променями...

Ніна Михайлівна Бабур (а мовиться про неї) ніколи не підкреслювала ні свої поважні посади в минулому, ні не зовсім добрі справи зі здоров’ям. Так, з гумором, про це натякала. Але як справжня українка кохалася в старовинних народних піснях, приказках, прислів’ях, анекдотах.

Громада Одещини вітає людей у білих халатах із профе-сійним святом — Днем медичного працівника. Ті, хто щодня рятує життя, цілодобово несе вахту в медичних закладах та в службі швидкої допомоги, приймають слова подяки за високу фаховість, добросовісний труд і відданість професії.

Наші медики героїчно проявили себе під час трагічних подій 2 травня цього року. Часто ризикуючи власним життям, вони надавали першу медичну допомогу постраждалим у конфлікті, доставляли їх до лікарень. Того дня працювало 20 бригад хірургів. Спішно були розгорнуті резервні госпітальні ліжка. Навіть міжнародна спільнота відзначила чітку й злагоджену роботу наших лікарів. Причому кинулися рятувати людей як державні профільні заклади, так і приватні. Дехто з постраждалих ще й до сьогодні перебуває на лікарняному ліжку, під опікою фахівців.

Зовнішність і внутрішній світ цієї великодушної людини — це згусток доброти і велемовного серпанку скромності. Це про таких кажуть, що простий, мов хустинка ситцева, а добрий, мов окраєць хліба насущного. І саме таке враження справляє Людмила Вікторівна вже з першого спілкування з нею.

Родове коріння Людмили Антіпової — з хмельницького Поділля. Потім доля ще з юних літ припровадила до Жмеринки, а відтак до Вінницького медичного інституту ім. М. І. Пирогова (нині — Національний медичний університет, який понад два десятки літ очолює академік, Герой України В. М. Мороз). Своє подружнє щастя знайшла з хлопцем-подолянином Ігорем, який з роками став військовим лікарем. Нині він — полковник медичної служби в Одесі. Людмила ж Вікторівна обіймає посаду головного лікаря міської поліклініки № 6, яка є пілотним закладом з впровадження сімейної та страхової медицини. Відразу ж кортить зауважити, що дорогою батька-матері пішли в житті й донька Ірина та син Дмитро, який сьогодні очолює Лермонтовський санаторій.

Цими днями в прес-центрі «Paritet» обговорили аспекти інформаційної війни з Росією. Круглий стіл об’єднав експертів, журналістів, представників органів місцевої влади та громадських організацій. Спеціалісти в полеміці з’ясовували, хто ж насправді програв інформаційну війну – Україна чи Росія, а також визначали роль ЗМІ та недержавних організацій у цьому процесі. За результатами збираються підготувати рекомендації з трансформації інформаційної політики в регіоні.

Думки експертів щодо того, чи виграла Україна в інформаційній війні з Росією, чи програла, розділилися.

15 червня — День медичного працівника

Історія китобійного промислу повоєнного часу є невід’ємною сторінкою історії Одеси. Однак історію, відомо, завжди творять особистості. Про одну з них — легендарного лікаря Миколу Івановича Калініченка — наша подальша розповідь, тим паче, що певна частина його яскравого життя була нерозривно пов’язана з нашим містом й Одещиною взагалі.

Народився він далекого 1924 року в селі Кандибине Новоодеського району сусідньої Миколаїв-ської області. Після закінчення місцевої семилітки вступив до Миколаївського фельдшерсько-акушерського училища, але завершував навчання в Первомайському медучилищі, де достроково склав випускні іспити напередодні Великої Вітчизняної війни. З перших днів лихоліття, 25 червня 1941-го подав заяву до військкомату з проханням зарахувати його добровольцем у діючу армію. Так потрапив у Перший полк морської піхоти в Одесі простим матросом.

Справжнім святом стало для майже півсотні випускників «Чорноморської флотилії юних моряків» вручення свідоцтв про завершення навчання в цьому комунальному позашкільному закладі. Ще б пак: урочиста церемонія проходила на флагмані Військово-морських сил України — фрегаті «Гетьман Сагайдачний».

Як повідомив представник командування фрегата капітан 3-го рангу Микола Фіолковський, цей захід, проведений спільно з флотилією і командуванням Західної військово-морської бази, безумовно сприятиме підвищенню рівня військово-патріотичного виховання молоді, розвитку зацікавленості юнаків та дівчат у подальшому вивченні морської та військово-морської справи.

Своєю чергою, представник флотилії Віта Воліна зазначила, що вперше церемонія випуску відбулася безпосередньо на бойовому кораблі, який має славну, звитяжну історію, відтак ця подія назавжди залишиться в пам’яті юних моряків.

У неділю офіційний уповноважений Держдепартаменту у справах Європи і Євразії, заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд, після участі в інавгурації Президента України Петра Порошенка 7 червня в Києві відвідала Одесу.

З нашим містом її пов’язують дві обставини. По-перше, родинне коріння — бабуся і дідусь Вікторії Нуланд виїхали в Америку на початку ХХ століття з сусідньої Бессарабії. А по-друге, в 1982 році, коли Вікторії було 18, вона, захоплюючись російською класичною літературою й прагнучи опинитися в ро-сійськомовному середовищі, працювала за міжнародним обміном вожатою в дитячому таборі «Молода гвардія». І тому своє спілкування з Одесою відомий американський політик почала не з представників влади, а з муніципальної дитячої спортивно-оздоровчої бази «Вікторія», де зараз відпочивають 280 одеських дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. У подарунок їм Вікторія Нуланд привезла три ящики спортивних м’ячів особливої міцності, спе-ціально призначених для ігор на вуличних майданчиках.

Звернення координаційної ради Українського фізичного товариства до всіх членів УФТ

Шановні колеги! На жаль, наша держава стала жертвою агресії свого північно-східного сусіда. Від нас силою відірвано (сподіваємося, тимчасово) Автономну Республіку Крим і місто Севастополь. Озброєні Росією терористи чинять вбивства, викрадення людей і грабунки на Донбасі. Вперше за довгий час українські солдати гинуть, захищаючи рідну землю від посягань агресора.

Ця неоголошена війна вже торкнулася мільйонів доль, зокрема й науковців та викладачів вищої школи. Ми висловлюємо солідарність з працівниками інститутів і вишів Донеччини та Луганщини, які фактично в умовах ворожої окупації намагаються не зрадити засад патріотизму й фахової етики.

Мовна проблема біженців в Одесі загострилася. Профінансовані ООН курси української мови для дорослих, які безкоштовно діяли при Одеській національній юридичній академії, завершилися, а нові ніде так і не відкрилися. Тепер іноземці середнього і похилого віку зі статусом «біженець» знову наодинці з мовним бар’єром.

За даними головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в нашому місті понад 2,5 тисячи біженців та осіб, які потребують додаткового захисту. Більшість з них — вихідці із гарячих точок Центральної Азії, Африки та Близького Сходу. Їхньою інтеграційною адаптацією на державному рівні зайнялася координаційна рада з міграційних питань при ОДА. «У нас на обліку в міграційній службі перебуває близько 600 осіб із Афганістану, більше 100 — із Судану. Також багато із Сирії, Палестини, Конго», — зазначив Василь Пасулько, в. о. начальника ГУ ДМСУ в Одеській області, заступник голови координаційної ради з міграційних питань при ОДА.

Доктрина
«енергетичної держави»

Формування Кремлем доктрини «енергетичної держави» започатковано ухваленою у серпні 2003-го «Енергетичною стратегією Росії на період до 2020 року», яка була доопрацьована у новій редакції в листопаді 2009-го. В основу цієї доктрини покладено постулат: «той, хто контролює видобуток енергоресурсів, маршрути їх доставки і розподіл, той формує геополітику». Зберігаючи монополію на видобуток нафти і газу, а також їх транспортування до Європи, Москва намагається отримати доступ до розподільних мереж у країнах ЄС з метою створення замкнутого енергетичного циклу: видобуток і транспортування енергоносіїв з наступною їх переробкою і розподілом нафтопродуктів на європей-ських енергетичних ринках.

За місяць до відкриття 5-го Одеського міжнародного кінофестивалю – події, яка покликана на дев’ять днів липня перетворити місто на світову столицю кіна – звісно ж, кіна гарного, розумного, доброго – організатори виповіли акредитованим журналістам усе, чи майже все, що стосується цьогорічного ОМКФ.

Отож, попри напругу в країні, що не спадає навіть після цілком пристойних цього разу президентських виборів, не беручи під увагу навіть неоголошену нам війну та не надто спокійну атмосферу на півдні, в Одесі таки відбудеться фестиваль. Незважаючи навіть на те, що червона доріжка для особливо поважних гостей цього разу простелиться не перед славетним Національним академічним театром опери та балету – Міністерство культури та туризму вкупі з підлеглим йому театром унеможливили проведення процедури відкриття та закриття фестивалю саме у цій розкішній залі. Про це повідомила президент ОМКФ Вікторія Тігіпко. Натомість урочистості та основні події відбуватимуться у приміщенні Академічного театру музичної комедії ім. М. Водяного, що перетвориться у ці дні на фестивальний палац, а також на Одеській кіностудії та в кінотеатрі «Родіна».

Уже тиждень у країні діє законно обраний глава держави. В умовах окупації частини території, війни на сході, повсюдного ослаблення влади, різкого спаду виробництва і девальвації національної валюти обрання Порошенка в першому турі — майже диво. Але до «майже» дива звикли, а зараз від президента вимагають чудес реальних і бажано відразу. Забуваючи, що живемо не в казці.

Чудес не буває

З часів сталінського «кадри ви-рішують усе» призначення на будь-яку посаду, особливо на посаду, близьку до глави держави, у нас розглядають як акт божественної волі, як політику, що визначає долю країни. Але цього не було навіть за часів Сталіна. У шестерінки зубчик зламався, різьблення на гвинтику перекосили — шестірню замінили, гвинтик новий знайшли (пішов Єжов — прийшов Берія) машина торохтить, як раніше. Щоб кадри вирішували, щоб від гвинтиків і шестерень щось залежало, повинна зламатися машина.