Переглядів: 927

Дипломатія війни і миру

У Варшаві, Брюсселі, Парижі, містах Нормандії цього тижня пройшов бенефіс української дипломатії. Сольні партії на зустрічах виконували, правда, не українці, але увага – як учасників, так і експертів – була зосереджена на людині, якій більшість з нас на виборах довірила долю держави.

День свободи
й інші свята в Європі

Польща першою з країн Східної Європи завдала удару по табору соціалізму. 25 років тому, 4 червня 1989-го, опозиційні сили на чолі з «Солідарністю» Леха Валенси на парламентських виборах із «сухим рахунком» розгромили комуністичний режим. Президент Броніслав Коморовський, виступаючи на юві-лейному мітингу, сказав, що народ тоді «отримав можливість сам вирі-шувати свою долю, виграв за допомогою бюлетеня для голосування, без насильства, без єдиної краплі крові».

Відзначити ювілейну дату, День свободи, до Варшави прибули урядові делегації більш ніж сорока країн. У тому числі глави держав Євросоюзу і президент США Барак Обама. В урочистостях також взяв участь обраний, але який ще не вступив на посаду, Президент України Петро Порошенко. У ці дні в польській столиці він став чи не центральною фігурою.

А однією з центральних тем, які обговорювали гості Варшави, було «українське питання». Вірніше, питання про те, як система міжнародної безпеки, заснована на непорушності кордонів у Європі, збирається жити після смерті. Ціна питання настільки висока, настільки тепер важлива роль нашої країни на світовій арені, що очільники європейських держав і США, нехтуючи дипломатичним протоколом, вели з Петром Порошенком (до його інавгурації) повноцінні переговори. І за результатами переговорів будуть прийняті важливі рішення.

Після зустрічі з президентом США Петро Порошенко повідомив, що має намір узгодити із західними партнерами план мирного врегулювання ситуації в Україні, а деталі цього плану хоче оприлюднити відразу після інавгурації 7 червня в Києві. Для обговорення цих деталей у Петра Олексійовича є багато можливостей. На запрошення президента Франції він разом з главами інших держав відзначить 70-річ-чя висадки союзників по антигітлерівській коаліції в Нормандії.

Українська делегація проведе там декілька багатосторонніх і двосторонніх зустрічей на вищому рівні. Не виключений контакт з президентом Росії Володимиром Путіним. Зустріч глав держав, які де-факто перебувають у стані війни, природно, не планувалася. Але показово, що українською стороною її можливість не відкидалася з порога. І це розумно.

Треба нагадати, що Петро Порошенко – перший Президент України з адекватною освітою і досвідом дипломатичної роботи. Недовго, але досить успішно він керував Міністерством закордонних справ, розуміє, що таке мистецтво можливого і чим реальна політика відрізняється від гасел і декларацій. В обстановці, де переплетені і спаяні в різних комбінаціях інтереси США, європейських країн і Росії, Петрові Олексійовичу знадобляться весь його досвід і знання.

На міжнародній арені, повторю, Україна фігура важлива, але слабка. Поки внутрішні проблеми в країні не вирішені, вона — пішак. Однак пішак прохідний і може стати ферзем у майбутньому. За це майбутнє варто боротися, і ту моральну підтримку, яку надають нашій країні під час агресії, слід перетворити у відчутну допомогу. Урочистості в Нормандії підказують форму допомоги. Це організація коаліції демократичних держав і відкриття «другого фронту».

Чи можливий
«другий фронт»?

Станом на сьогодні міжнародної коаліції на підтримку України нема, а про «другий фронт» можна мріяти. Тверду позицію відсічі і стримування Росії займають лише Сполучені Штати. У державах Євросоюзу позицію США поділяють країни Східної Європи. Але колишні бараки соцтабору, які зберегли пам’ять про радянську окупацію, за економічною і військовою потугою не можуть зрівнятися з гігантами – Францією і Німеччиною. А ті пов’язані з Росією «узами дружби» – постачанням природного газу, мільярдними контрактами в бізнесі, зростаючим обігом у торгівлі.

На зустрічах у Варшаві, на саміті G-7 у Брюсселі, на урочистостях у Нормандії керівники країн ЄС, США та Канади самостійно і на переговорах з Порошенком вирішували, по суті, одну проблему. Проблему, як далеко можна зайти, умиротворюючи агресора, і яку ціну варто заплатити за збереження миру. Розплачуватися, зрозуміло, доведеться у першу чергу Україні. Але в другу чергу – всьому світу.

У 1938 році президент Чехословаччини Бенеш не зумів переконати керівників Великобританії і Франції Чемберлена і Даладьє, що передача німцям Судет й умиротворення Німеччини призведе до швидкої війни. Чехословаччина була окупована, а війна все-таки почалася.

У 2014 році Президентові України практично в тій же ситуації треба постійно знаходити нові аргументи, переконувати партнерів за океаном і на континенті спільно й активно відстоювати непорушність кордонів у Європі, щоб зберегти не тільки незалежність і територіальну цілісність України, але уберегти себе від нової світової пожежі.

Чи знайшов Петро Олексійович потрібні слова, ми дізнаємося не скоро і не з декларацій. Зрозуміло, що вони будуть гучними, можливо, зі згадкою про нові санкції проти агресора. Але справа не в згадці, а у застосуванні санкцій. І не проти друзів Путіна або причетних до анексії Криму російських чиновників. Необхідні санкції проти галузей російської економіки з припиненням співпраці у військовій сфері і блокуванням експорту в Росію високотехнологічної продукції.

Такі методи є дієвими. Вони завдали непоправної шкоди СРСР під час вторгнення в Афганістан, зіграли свою роль у катастрофі радян-ської імперії. Згадані санкції проти Росії набагато важливіші, ніж наданий Україні МВФ 17-мільярдний кредит або 18 мільярдів доларів, обіцяні країнами «Великої сімки».

Велику роль могла б зіграти і демонстративна обструкція Путіна під час візиту до Франції. Але європейські дипломати, судячи з усього, такий метод відкинули. Спочатку Ангела Меркель, а потім Франсуа Олланд запросили президента Росії на вечерю. Щоб не відрізати можливості діалогу. Чи дасть результат така політика, ми також дізнаємося не відразу.

В інтерв’ю французьким журна-лістам, даному перед візитом до Франції, Володимир Володимирович виявив миролюбність. Заявив, що не збирається і не збирався приєднувати Донбас до Росії. Цьому всі раді вірити. І могли б вірити. Але на початку березня цього року той же Путін публічно заявив, що не збирається до Росії приєднувати Крим.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net