Війна як справа честі
...Не йде з думки дуже стримана розповідь командира батальйону «Донбас» про те, як 23 травня у бою під Карлівкою гинули його бійці. Двом із п’яти — за 60.
Один з Макіївки — позивний «Дід» — був важко поранений. З двома гранатами чекав на кадировців, щоб підірвати і себе, і їх. Не встиг. Знищив двох терористів. Більше про нього не відомо.
Другий — позивний «Матвій» — 61 рік, військовий пенсіонер, колишній начальник прикорд-застави. Загинув, прикриваючи товаришів, які потрапили в оточення. Позивний взяв на честь діда, який воював з фашистами під Ленінградом. Народився у Сибіру, служив у Грузії, оселився в Україні. І помер за неї.
Що змусило цих літніх уже людей взяти у руки зброю і йти захищати Батьківщину? Хіба мало молодих, сильних, витривалих? Хіба мало у дідів справ на дачах і у вихованні онуків?
Напевно, справа не в адреналіні, якого шукає молодь у гарячих точках (який у 60 років адреналін!), не у бажанні просунутися соціальними сходами (пізно вже) і навіть не у ненависті до ворога (у 60 років на багато речей дивишся по-іншому).
Тоді у чому ж?
Можливо, все пояснять слова, сказані одним із філософів: «Інколи не має значення, як ти жив, а найважливіше питання — за що ти помер». У 60 років це особливо відчуваєш.
Хай читач мене пробачить за зайву патетику. Але війна без патетики — це дуже брудна і погана штука. І тільки героїзм, самопожертва, благородство і взаємодопомога, що відкриваються нею у людях, її хоч трохи виправдовують.
Щодня нам повідомляють про загиблих воїнів. І ми сприймаємо це якось приречено. Мовляв, що вдієш, бойові дії. Ми частіше говоримо про те, що нашим солдатам нема чого їсти і на чому спати, ми співчуваємо матерям, діти яких пішли на війну. Але про героїв... Чому ми так мало про них говоримо? Чому соромимося називати речі своїми іменами?
Зрозумілі причини, за якими Путін називає те, що відбувається в Україні, «каральною операцією». Зрозумілі правові підстави відбуватися евфемізмом «АТО» в офі-ційних промовах наших керівників.
Але ми-то бачимо: це реальна війна (хоч і незвичайна) між ро-сійськими і українськими озброєними формуваннями. І вже майже не залишилося озброєння, яке не було б використано у цій війні.
І треба, мабуть, називати героїв цієї війни. А не замовчувати, нібито займаються вони хай і чимось необхідним для суспільства, але не зовсім благородним. Називати так, як це робив командир «Донбасу»: «знищив стільки-то терористів», «підірвав один БТР диверсантів» тощо. Розповідати про присвоєння їм військових звань за здійснені подвиги. Прізвища можна не називати. 61-річного майора з позивним «Матвій» люди так і запам’ятають — Матвій.
Чому ми всі знаємо імена Гіркіна, Бабая, Абвера, а наших героїв — ні?
Можливо, це шок війни, який змушує нас ховатися від повідомлень про смерті у буденних справах? Мовляв, не з нами — і слава Богу.
Пригадайте, Путін після Криму у Кремлі нагороджував орденами і медалями колишніх наших співвітчизників, що здали йому Крим.
А ми тих, хто Крим не здавав, нагородили?
У квітні журналісти обрадували: усім нам відомий полковник Юлій Мамчур удостоєний ордена «За честь і мужність». Потім виявилося, нема такого ордена. А вручили героєві почесний знак міського голови Вінниці. Також добре, але чому ж не оцінила Батьківщина?
Та й чи є у нас ордени, гідні цих мужніх людей?
Дивлюся інформацію на офіційному сайті Президента. Ось орден «За мужність», причому трьох ступенів, якраз для воїнів-героїв. Ще один, кращий — орден Данила Галицького, також для нагородження військовослужбовців. Шукаю прізвища тих, хто удостоєний...
У когорті «мужніх» 34 спортсмени (здебільшого футболісти київського «Динамо»), по чотири особи — письменники і ветерани Великої Вітчизняної, три передовики виробництва радянських часів, стільки ж генералів. По два академіки і директори виробництва, правозахисники, льотчики, телеведучі. Двоє — жителі Росії, прийомний син Сталіна, афганець... «Лицарів» ордена Данила Галицького навіть перераховувати не хочу: чиновники, бізнесмени, спортсмени, ректори... Ну а про списки Героїв України взагалі помовчимо... Чи затишно нашим загиблим воїнам стояти в одній шерензі з Володимиром Ландиком, Юрієм Бойком, Тетяною Засухою?..
Як же девальвувалися у нас за останні роки поняття «мужність», «честь», «герой»!
І не залишається нічого іншого, як закреслити все і почати з чистого аркуша.
І ще про честь.
У нашій історії це була не тільки етична категорія. Вона мала і суто матеріальну складову.
В історика Наталії Яковенко прочитав цікаву річ. Виявляється, у поняття «честь» входили: право на володіння землею, дароване воїну за службу з охорони рубежів держави, найрізноманітніші шляхетські привілеї і пільги. Вирушаючи на війну, шляхтич знав: якщо він помре, земля і привілеї залишаться у родині, перейдуть у спадок сину. А якщо перебіжить до ворога або злякається — його рід втратить не тільки добре ім’я, а й засоби для існування, а значить — майбутнє. Це і малося на увазі під словом «зганьбити».
Жорстокі були звичаї, феодальні.
Але хіба менш жорстоко залишати родину загиблого офіцера жити на сирітську пенсію?
Держава, сподіваюся, знайде форму підтримки «честі офіцерського роду» наших загиблих героїв. Можливо, купить вдовам квартири у Києві, безкоштовно навчатиме дітей у вишах, допоможе у відкритті бізнесу? Та й з безкоштовним виділенням земельних паїв чому б не вирішити питання?
Можливо, це дещо не по-європейськи — ростити військову аристократію. Але вона фактично і так уже народжується: із бійців батальйонів «Дніпро» і «Донбас», із воїнів Нацгвардії, із спецпризначенців. Та — із співробітників міліції... То хіба ще півроку тому, після Врадіївки, ми могли повірити, що начальник провінційного райвідділу МВС готовий буде піти під розстріл, щоб тільки не виявитися зрадником?
Євген ЯКУНОВ,
«Укрінформ».

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206