Плекаймо в собі громадянина
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Дорогі читачі, вдумайтеся в ці прості, але такі хвилюючі слова поета Василя Симоненка. Так, Батьківщину, як і рідну матір, не можна вибирати. Тут закопана пуповина кожного з нас, тут бабуся розказувала казку про Івасика-Телесика, а дідусь — бувальщину, мама співала колискову, а батько вчив працювати. Вишневий цвіт, чорнобривці, калинові кетяги… Якщо все це увійшло в серце змалечку, любов опромінює вас до кінця життя. Скажете: та ж головне — економіка. Тим часом економіст В. Сікора наголошував: «Культура, норма етики, поведінки, сфера мистецтва, сфера освіти, науки — без цього сучасний економічний розвиток неможливий». Ці ж ідеї несуть у маси просвітяни впродовж півторастолітньої історії своєї організації.
Дивовижно, як легковажно українці сприймали слова і дії ворогів. 1914-го імперська Росія скрізь закривала й нищила «Просвіти», всі українські друковані органи. Заборонили святкувати 100-річчя народження україн-ського генія Тараса Шевченка. Все відбувалося за приписами книжки відомого українофоба С. Щоголєва, виданій за два роки до того. Він писав: «Щоб знищити український сепаратизм, треба зробити чотири речі: по-перше, ліквідувати національну школу; по-друге, заборонити українське книгодрукування; по-третє, заборонити українське Боже слово в церквах; по-четверте, взагалі відучити українську молодь від українського слова». Так і діяли впродовж десятиліть, а сьогодні дуже сердяться, бо заважає це робити якась «нєзалєжность».
Доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедрою вищої математики Одеської державної академії холоду Валерій Швець давно писав: «Якщо власного потужного інформаційного поля нема, то держава в небезпеці».
Аж сьогодні, зіткнувшись з агресією «друзів», українське суспіль-ство зрозуміло цю небезпеку. І кажуть: «Інформаційну війну ми програємо…» Ще б пак: як же не програємо, коли не розуміємо, що дух патріотизму виховується не грішми, а національною освітою, українською книгою, нашим інформаційним простором, і той дух здатен стати вище за будь-які озброєні до зубів полки, дивізії і ціле військо.
Зверніть увагу: в сьогоднішній квазіборотьбі на сході України не останнє місце в діях сепаратистів займає підкуп, переслідування журналістів, намагання захопити телевізійні центри.
За роки незалежності Україна зігнорувала товариство «Знання». Чи такі вже свідомі всі? Чи нема питань до істориків, політиків, філологів? Та я забула вже, коли чула живе слово письменника по телевізії!
Маємо 0,5% українськомовних газет (оце такі «утиски»російськомовних!), одну книжку на кожного українця. Важко знайти книжку для підлітка.
Якось так хитро знищили український кінематограф з великими іменами й традиціями.
Телебачення перетворилося на суцільне ток-шоу із заїжджими «зірками», а наші підлаштовуються, щоб догодити. Кому?
Наша естрада? «Не формат…»
«Голос країни» співає російською, англійською, тільки не українською. То якої ж країни це голос?
Названі вище факти й призвели до нечіткої позиції громадян України, байдужості й ефемерного «братолюбства». Тож і голосували на виборах так, «як сказали», тож і зрадників багато в нинішніх воєнних реаліях. Та й не тільки у воєнних — хіба ж гідний поваги співак, журналіст, актор, політик, що зраджує рідну мову?
Скільки горя принесла нам війна в Афганістані, скількох дітей ми там втратили! Вже наче й переконалися в безглуздості тих воєнних дій, а «совєцька» патетика існує. Якось у розмові з представником міської влади наш просвітянин сказав: «Хто ж іще з громадських організацій Іллічівська так опікується культурою, як «Просвіта»?!» І почув відповідь: «А Союз воїнів-афганців!»
Спробував би тоді хтось утекти, зрадити! Все чітко, строго, бо це армія. А тепер деяких наших «захисників» соромно слухати: у того подушка стара, у того каша несмачна, той за дітьми скучив... А хто ж їх захищатиме, тих дітей? Може, й «проколів» тому так багато в сьогоднішній війні на Донбасі?
Замість того, щоб розказати, переконати чоловіків під час призову, яка священна місія на них покладається, їм казали, що беруть в армію ледве не на екскурсію. Багато питань і до офіцерів, які керують АТО. Чому солдати часто-густо змушені бездіяти, не дочекавшись чітких наказів?
Роздвоєність свідомості спричинилася до того, що багато хто на сході й півдні України так і не відчув, що він живе у незалежній Україні.
Пора реабілітувати вже слово «націоналіст», бо означає воно людину, яка любить свою Батьківщину, словом і ділом служить їй. Слава Стецько так пояснила: «Що таке націоналізм? Чуже поважаю, а своє люблю».
На жаль, такої «п’ятої колони», як в Україні, сьогодні нема в жодній країні. А ми ще донедавна надавали громадянство всім бажаючим, не ставлячи їм ніяких вимог. Між тим людей треба виховувати — від семилітнього до сімдесятилітнього! Як учитель стверджую: до розуму йдемо через почуття. В жодному разі не можна нехтувати будь-якою можливістю впливати на почуття людей, які формують патріотизм, людяність, єдність і згуртованість.
Маємо вже Президента, пора братися до роботи. Не плакати й жалітися, а діяти — разом, дружно. Колись наш філософ Г. Сковорода сказав: «Якщо не зможу любій Вітчизні нічим прислужитися, то хоч не заважатиму». А це значить — думати всім патріотично, не плакати, що десь там перекрили московський телеканал чи іноземний фільм показують у перекладі українською. Якраз так треба діяти, якщо хочемо стати на ноги. Тисну руку Валентині Жебчук із Роздільнянського району за її роздуми в статті «Борони нас, Боже, від таких «братів»(«ЧН», 29.05.14), зокрема за її питання «Де наші артисти, співаки, народні хори?»
Вони є (як не дивно за такої уваги й поваги до них), треба тільки організовувати концерти, робити все для їх розвитку й розк-віту.
А найперше, вважаю, необхідно відродити український кінематограф. Зайве доводити, який потужний вплив має кіно на глядача. Скільки тем, сюжетів просяться до фільму! Поодинокі українські режисери створюють кінострічки серед неможливого й навіть умудряються одержувати відзнаки на міжнародних кінофестивалях. Та навіть ці фільми не доходять до глядача! Чому? Цікаво, скільки грошей витрачає сім’я Тігіпків на Одеський міжнародний кінофестиваль? От якби замість показної розкоші зняли бодай один фільм за 2—3 роки!
Впевнена: колись припиниться стрілянина на благословенній нашій землі, припиняться розбрат і приниження, бо це все тимчасове. І засяє добро в Україні, честь і гідність, бо це — вічні поняття. Плекаймо в собі ці почуття!
Валентина СИДОРУК,
член Національної спілки письменників України.
м. Іллічівськ.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206