Переглядів: 1599

Дніпро, Дністер, Західний Буг...

До 70-річчя визволення України від фашистських загарбників

Широка, вкрита свинцево-блискучими брижами течія ріки, на березі якої зупинився Максим Величко, гарячою хвилею спогадів хлюпнула йому в груди.

— Дніпре, ми повернулися! — сказав уголос.

— Сержанте, ви вже самі з собою розмовляєте?

Величко озирнувся. Позаду нього зупинився новий командир їхньої артилерійської батареї Юрій Євгенович Лазарев.

— У цих місцях, товаришу капітан, ми такої ж осені, тільки в сорок першому, із зенітки німецького танка підбили, — зауважив командир відділення артрозвідки. — Не забулося... Думали про повернення, й ось тепер...

Праворуч від Лазарева й Величка ще залишався на східному березі ворожий плацдарм. Там загриміло.

— Негайно до піхотинців! — наказав Величкові комбат. — Починається штурм плацдарму...

До окопів пі-хоти Величко мав ще й підсобити недосвідченим зв’язківцям протягти кабель. Хлопців було двоє.

— Я поповзу першим, — пояснив їм. — Уважно стежте за кожним моїм маневром, щоб потім самим повторити.

Там, де закінчилася неглибока піщана траншея, сержант спритно сунувся по піску, залишаючи від чобіт дві борозенки. За ним поліз один з новачків, той, що заспокоював: «Усе буде гаразд!». Десь напівдорозі він трохи звівся на руки й коліна, щоб швидше рухатися, та за мить упав зі стогоном і замовк. Величко почекав, поки з’явиться другий, але того все не було. Кинувся назад і побачив котушку з кабелем і кров на ній. Поранило бійця... Не роздумуючи, вхопив котушку й поповз до піхотинців.

У їхньому бліндажі крутнув ручку апарата.

— «Дніпро» слухає! — відгукнувся Лазарев.

— Передаю координати...

Величко витер рукавом вологої шинелі спітніле обличчя, почекав і побачив: батарейці вдарили точно по ворожих вогневих точках.

Внаслідок того бою плацдарм знищили. А Величко перебрався до напівзатопленої в ріці половини корабля «Патагонія», яку в сорок першому евакуювали з Одеси, залишивши там для іншого буксира корму. Та ніс пароплава тут зарився в мул, а корма там залишилася. Жартували гармаші: «Патагонія» — найдовший у світі корабель — завдовжки від Одеси до Херсона». З палуби, що височіла над Дніпром, і коригував вогонь батареї Максим.

...Німців відтіснили до самого передмістя Херсона, а потім і вулицями погнали. Того дня дивізія Величка дістала почесну назву Херсонської (тепер у місті на п’єдесталі стоїть одна з гармат з’єднання!)

А фронт нестримно рухався на захід. Миколаїв, Очаків, Одеса, форсування Дністра... Максимові Величку запам’яталося, як на передову під Одесою прибув командувач Третім Українським фронтом генерал армії Родіон Малиновський і сказав (Максим це почув):

— Товариші артилеристи, по місту не стріляти! Це моє місто, збережімо його...

Капітан Лазарев, з донецьких шахтарів, потім, оглядаючи вцілілі Оперний театр і Потьомкінські сходи, сказав своїм батарейцям:

— Залишусь живим — оселюся після війни в Одесі!..

Та попереду батарею ще чекали бої й бої...

За Дністром, коли вже наші війська ліквідовували Яссько-Кишинівське угруповання ворога, Величко шукав у лісі висотку, щоб виявляти з неї кубла фашистів у навколишніх заростях і руйнувати їх, та й натрапив на німецьку розвідку.

Як виявилося, то була розвідка розташованого неподалік фашистського полку. Полонені вказали на його дислокацію. Батарея Лазарева відрізала вогневою завісою шляхи, якими сподівалися вирватися з кільця гітлерівці. Надвечір полк здався...

...У бойових умовах Величко орієнтувався блискавично. Якось, уже за Західним Бугом, їхав він з товаришем — Іваном Монастирським — на фаетоні-тачанці, бачить — назустріч біжить чоловік у цивільному. Той селянин і повідомив, що в них у селі фашисти. Треба було діяти негайно, і фаетон-тачанка вискочила з глухого провулка на сільський майдан у ті хвилини, коли гітлерівці саме шикувалися до походу.

Величко кинув віжки Монастирському, а сам припав до кулемета. Німці, вцілілі, розбіглися хто куди, залишивши двох поранених офіцерів. Максим, знаючи німецьку мову, допитав їх і з’ясував, що в село на заміну вже йде батальйон есесівців.

Зв’язавшись по рації (вже по рації!) з комбатом Лазаревим, Величко спрямував на той батальйон гарматний залп.

За горою артилеристи натрапили на концтабір, який тримали у своїх пазурах есесівці ще кілька годин перед тим. Змучені, виснажені жінки й дівчата злякано виглядали з бараків. Упізнавши своїх, спотикаючись і падаючи, з останніх сил побігли назустріч. У бійців серця обливалися кров’ю. Максим обіймав невільниць і думав: «Це ж і Марія з дітьми десь у Смілі зазнала під час окупації отаких поневірянь».

Поділившись із звільненими українками своїми харчами, батарейці поспішили далі на захід.

Їх чекав ще не один поєдинок. Особливо шалений опір зустріли в бою за містом Кюстріном. У піхотній роті, підтримуваній батареєю Лазарева, загинули командири всіх штурмових груп, і Лазарев, почувши доповідь Величка, вирішив викотити гармати на пряму наводку. Артилеристи відсікали фашистів від мосту через ріку Одер, ударили по целюлозному комбінату. Викурені звідти гітлерівці не змогли уникнути вогню піхотинців.

П’ятнадцять полонених офіцерів Величко мав відвести до штабу. Коли проходили повз залізничну будку, раптом їх наздогнала кулеметна черга. Поранений Максим, долаючи біль, крикнув полоненим: «Форвертс!» (вперед). І попри нудоту, запаморочення та втрату крові, все ж продовжував вести їх далі.

Зі штабу Величка віднесли до польового шпиталю.

Монастирський, загубивши сліди свого бойового друга, допитувався у всіх стрічних про нього. Двоє бійців розповіли, що бачили Величка без ознак життя на ношах. І заплакав Іван Монастирський. Вперше за всю війну. Дружині Максима написав у Смілу: «Більше ми з вами ніколи не побачимо вашого чоловіка і нашого чудового, безстрашного друга».

Але, на щастя, Іван помилився, бо фронтові лікарі врятували життя Величку, і повний кавалер ордена Слави зустрів у палаті шпиталю День Перемоги.

Вийшло так, що зі своїм комбатом Юрієм Євгеновичем Лазаревим Максим Костянтинович Величко зустрівся, вже будучи Героєм Соціалістичної Праці, в Одесі, коли гостював у старшої дочки, яка теж облюбувала це місто. І стільки з пройдених фронтових доріг пригадали колишній шахтар і колишній сирота-вихованець дитячого будинку! Лазарев потім і в Смілі у Величка гостював...

Тепер нащадки цих фронтовиків, готуючись відзначати у жовтні 70-річчя визволення України, немовби й самі проходять у пам’яті вогненними гонами війни. Мабуть, гадаю, з гіркотою задумуються й про те, що в шахтарському краю, на батьківщині Юрія Євгеновича Лазарева, сьогодні знайшлися злочинні осквернителі подвигів героїв його покоління — визволителів України. Але, впевнений, і пишаються з того, що онуки й правнуки цих героїв дають гідну відсіч ворогам нашої міцної єдністю незалежної держави.

Читачу, поглянь в обличчя безсмертним синам Вітчизни М. К. Величку та Ю. Є. Лазареву. Максима Костянтиновича у січні 1945 року увічнив у малюнку фронтовий товариш, а в 1946-му фото на пам’ять зробив Юрій Євгенович.

Борис ДУБРОВ,
ветеран Другої світової війни.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net