Переглядів: 931

Сім етнографічних чудес України

Можливо, це невчасна стаття. Можливо, не на часі розповідати про диковинки під час війни. Однак вона по-своєму актуальна, пише автор цього цікавого дослідження на http://life.pravda.com.ua.

Україна колись мала надзвичайно багатий етнічний рельєф, та ХХ століття нещадно його розрівняло. Політикою СРСР було насадження одноманітності, але на цьому одноманітному тлі зараз з’являються паростки місцевих, міських та регіональних культур. Своє обличчя з’явилося у, здавалося б, типового пострадянського індустріального Дніпропетровська, у Харкова, Одеси...

Водночас регіональні відмінності стали болючою темою. До певної міри те, що ми переживаємо, — це боротьба нової культури гармонії в різноманітті з радянською монокультурою.

Через культивування одноманітності ми не так уже й багато знаємо про те, які ми. Що є особливого в подолянах, що найкраще виходить у культурі чернігівців-сіверян та як ми можемо діяти разом?

Тож складання списків див — це спосіб дізнатися трохи більше про себе.

Диво перше.
Україномовні сибірські німці

Любителі української етнології знають, що білоруси половини

Брестської області в першій половині ХХ століття ще говорили укра-їнською мовою. Та й зараз, якщо ви потрапите туди на сільське весілля, то почуєте питомий український суржик від старших людей. А коли справа дійде до пісень, то не буде чого нітитися — слова всіх пісень ви добре знатимете.

Хвиля творення націй, що розійшлася Центрально-Східною Європою в середині ХІХ століття, так і не дісталася Берестейщини. Й аж до моменту, коли Радянський Союз вирішив, що «бути поліщукам — білорусами», вони звалися просто — «тутешніми». Та й мову свою називали «простою». Те саме — і по іншу сторону Бугу: у прилеглих районах Польщі ті, кого називають білорусами, говорять мовою, яку ви не відрізнили б від української.

А от над самим Західним Бугом, трохи північніше Шацьких озер, ще в XVI чи XVII століттях оселилися лютерани з Німеччини, які рятувалися від релігійних переслідувань. Голендри, як їх тут назвали, заснували села Нейдорф та Нейбров. За два століття співіснування з тутешніми вони встигли перейти на місцеву «просту» — себто українську — мову, а мовою освіти стала для них польська.

ХХ століття було нещадним до українських національних меншин. У німців не було шансів залишитися в Україні: спочатку за домовленістю між СРСР та нацистською Німеччиною радянських німців заохочували переселятися на історичну батьківщину; потім, з початком Другої світової, совєти виселяли німців у Сибір. Під час німецької окупації фолксдойче також запрошували жити в старій Німеччині, а з наближенням лінії фронту їх просто евакуювали на захід.

У результаті в Україні залишилося тільки одне німецьке село — Павшине під Мукачевим.

Бузьких голендрів переселили до Німеччини, де вони асимілювалися. Але їхня культура була до певної міри врятована завдяки тому, що частина з них на початку ХХ століття, під час столипінських реформ, переселилася до Сибіру. Там вони живуть у трьох селах — Піхтинську, по-голендрівськи Замустече, Среднєпіхтинську та Дагнику.

Важко повірити, що існує така глушина: від облцентру до голендр-ських сіл громадським транспортом можна дістатися чи не за тиждень. Спочатку від Іркутська треба доїхати електричкою до райцентру Заларі. Потім автобусом треба їхати до тайгового села Хор-Тагна, а звідти кілька разів на тиждень ходить автобус до голендрівських сіл.

У жодному з них навіть немає крамниці. Однак нещодавно в Среднєпіхтинську відкрили музей голендрів. Чекають на туристів.

Диво друге.
Чадецькі гуралі Буковини

Вони живуть у гірських селах Буковини, куди переїхали зі Словаччини, але вважають себе поляками, а говорять — на своєму наріччі.

Гуралями поляки та словаки звуть різні етнічні групи своїх горян — на кшталт наших гуцулів та лемків. До Буковини гуралі переселилися на початку ХІХ століття з району міста Чадця, що на словацько-польсько-чеському помежжі. Вони жили в кількох селах Західної Буковини, займалися лісорубницвом та склодувством.

Польські шкільні вчителі та ксьонд-зи, які надсилалися до Буковини з Галичини, переконали гуральських переселенців у тому, що вони — поляки, а їхні родичі, що залишилися в Чадці, тим часом стали вважати себе словаками.

Більшість українських поляків, у тому числі й гуралів із Буковини, виселили до Польщі після Другої світової. Буковинських гуралів поселили в Ястров’ї на північному заході Польщі, але частині з них якимось дивом удалося залишитися.

Тепер у Чернівецькій області є одне гуральське село — Стара Красношора, й один хутір — Аршиця в Нижніх Петрівцях.

«Звичайні» ж польські села є ще у Львівській, Хмельницькій та Житомирській областях. Найбільше їх — у Мостиському районі Львівщини.

Олександр ДЕМЧЕНКО.
«УП.Життя».

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net