«Я ніколи не ховався від куль...»

Несподівано шістнадцятирічного хлопчину викликали  у військкомат, де дали направлення до вищого військового училища. Але так склалося, що, приїхавши на навчання, потрапив на фронт, у піхоту, рядовим.

— 30 жовтня 1942 року написав листа товаришу Сталіну з простим дитячим питанням: чому я воюю у піхоті, якщо за направленням повинен вчитися на льотчика?

Відповідь товариша Сталіна наздогнала рядового Москового 10 квітня 1943 року, коли його вже перевели із мінерів до роти розвідників. У цій відповіді йшлося про те, щоб повернути бійця Москового до навчання.

Але виконати наказ Сталіна тоді  було неможливо. Війна у розпалі. Микола Московий воював на Кавказі та в Криму, де й отримав свою першу медаль «За відвагу». У витязі з наказу про нагородження зазначається: «Червоноармієць Московий при виконанні бойового завдання з пробивання проходів у мінних полях в районі хутора Підгірний Кримського району в ніч з 18 на 19 липня під сильним вогнем кулеметів і мінометів зняв 10 протитанкових мін, а потім, отримавши наказ виносити міни з мінного поля, виніс і замаскував 80 мін. Вдень 22 липня супроводжував танки на передній край оборони противника і виявив справжню мужність — він провів танк до траншеї німців, незважаючи на сильний артилерійський, мінометний та кулеметний вогонь, забезпечив цим подальші дії танків».

У бік  Одеси повернули після битви за Малу землю під Новоросійськом. Солдати йшли, по дорозі звільняючи міста України — Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв. 30 березня 1944 року вирушили з Миколаєва на Одесу. Йшли пішки на  Коблеве, де у морі  стояв напівзатоплений корабель «Абхазія». 8 квітня перейшли вбрід через Тилігульський лиман.

— Весна 1944-го була дуже холодною: сніг, заметіль, холодний вітер, але наша  піхота безупинно наступала на місто, — розповідає ветеран. — Родіон Малиновський, який керував операцією, був одеситом, тому заборонив використовувати під час штурму великокаліберну бойову зброю.

Микола Московий  у складі невеликої штурмової групи йшов через Фонтанку, Крижанівку, Одесу-Сортувальну. На Жеваховій горі, на Пересипу  та у порту точилися бої.

Згадує, як вперше піднявся у центр міста:

— Я йшов по вулиці Ніжинській, де розносився запах горілого м’яса. Тут, у підвалі одного з будинків, лежали розстріляні мирні жителі, тіла яких окупанти підпалили, залишаючи місто. А за кілька кварталів у двориках городяни накривали святкові столи. Це була великодня неділя — одесити святкували водночас Великдень і визволення міста.

Керівництво посадило молодого солдата в одному з одеських двориків, щоб отримувати і передавати донесення, які повинні були надходити з оперного театру, де йшло розмінування. Щогодини прибігав солдатик, приносив записки, де йшлося про те, які приміщення Одеського оперного були розміновані за попередню годину. Так тривало, поки не прийшов один із військових керівників, який почав сваритися: «От артисти, оперний давно розміновано, а майор Рязанцев  понаписував записок на цілий день солдату, а сам зник з місця дії і десь святкує Паску зі своїми одеськими родичами!»

Така-от правда про війну…

Після Одеси у складі Третього Українського фронту Микола Московий рушив пішки через всю Європу: Молдавію, Болгарію, Румунію, Угорщину, Чехословаччину, Австрію. Отримав медалі та ордени за звільнення Відня, Белграда, Праги, Будапешта і закінчив воювати поблизу Відня, звідки 31 березня 1945 року його таки відізвали вступати до Ростовського вищого військово-інженерного училища…

— Я й досі дивуюся, що лишився живим, — розповідає Микола Іванович. — Всю війну — пішки, п’ять разів ходив у тил до німців, кілька разів був поранений, були контузії, засипало в окопах землею. Не розумію, яким чином зміг зостатися живим — адже ніколи не ховався від куль.

У 1945 році за бойове завдання, яке виконував поблизу Будапешта, був нагороджений орденом Червоної Зірки. У виписці з наказу зазначається: «Тов. Московий вогнем із свого автомата знищив 7 німецьких солдатів і розсіяв групу німців, які намагалися об’єднатися зі своїми. При виконанні бойового завдання проявив мужність та відвагу, одним із перших кинувся в атаку на німців, ведучи за собою інших бійців».

31 березня 1945 року з-під Відня поїхав вступати до Ростовського військово-інженерного училища. Після війни закінчив училище, а згодом — Інститут іноземних мов, також на відмінно. Служив у Радянській Армії, закінчив службу у званні полковника.

У січні 2014-го Миколі Івановичу Московому сповнилося 90 років. З висоти свого життєвого та військового досвіду йому дуже важко спостерігати за тим, що відбувається в Україні, із захопленням Криму.

— Як людина, котра пішки пройшла всю Другу світову війну, хочу сказати: все, що відбувається, потрібно вирішувати мирним шляхом. Потрібно зробити все, щоб над Україною було мирне небо…

Ольга ФІЛІППОВА.