Література рідного краю

Володимир БОНДАРЕНКО

Урвався терпець

Гриць рішуче каже Ганні,
Бо урвався вже терпець:
— Я поїм у ресторані,
То ж доварюй холодець.
— Почекай лише хвилину.
— За хвилину принесеш?
— Ні, мій любий, шарф накину
І піду з тобою теж.

Нема й коли гуляти

Буває, прокинешся — сокіл!
І хочеться в небі літати.
А снідати сядеш до столу —
Аж, гульк, вже й вечір, і — спати.

Диво-ліжко

Чув я, куме, що є ліжко,
Не брешу, їй-бо, ні трішки.
Чим раніше в нього ляжеш,
Тим раніше з нього встанеш,
Не могли б ви підказати,
Де те ліжечко придбати?

Олексій МЕЛЬНИК

Порозумілись

Біля дзеркала-трюмо —
Жінка красувалась.
Як у старому кіно,
Чепурилась, гралась.
Щоки кремом підвела,
Фарбувала віки,
Чубчик вгору підняла,
Проковтнула ліки.
— Ти, — питає чоловік, —
Куди поспішаєш?
Жінка — в артистичний крик:
— Піду — погуляю.
— Добре. Хау-дую-ду.
Моє ясне сонце,
За тобою я піду —
Буду охоронцем.

Пилип ЮРИК

Навіщо вам воля чужа?

(Майже пародія)

Не тиждень, не місяць
руйнують столицю —
Тримається Грозний,
мов крейсер «Варяг».
Дають прикурить вам,
поручик Голіцин?
Корнет Оболенський!
Вам не до звитяг?
Чого ж ви полізли,
як свині в цибулю?
Зібралась вас, бевзів,
неміряна рать.
На диких просторах
ви маєте дулю —
Забиті хрест-навхрест
дєрєвні стоять.
За юдині срібні
сюди вас пригнали —
Во славу Расєї
замучить Чечню.
Собі нахапали
грошви генерали —
Про «долг» і про честь вам
плетуть чортівню.
Погляньте в люстерко —
гієнячі лиця
Злочинно-кривавий
кружляють танок.
Вам вибили зуба,
поручик Голіцин?
В корнета із носа —
рудої струмок?
Забиті по вінця
не сплять лазарети,
Тремтить Підмосков’я
у мареві снів.
А вашу зазнобу,
мій бравий корнете,
Лукавий сусіда
в ізбушку повів.
Не краще б «калашник»
жбурнуть на полицю
І викинуть к бісу
з халяви ножа?
Вертайтесь в Росію,
поручик Голіцин!
Навіщо, корнете,
вам воля чужа?

Віктор ЄВТУШЕНКО

Вичерпне пояснення

Набридає доня мамі,
Смика за спідницю
І канючить: «Дуже хочу,
Хочу дуже кицю!»
Мама вкотре їй тлумачить:
— Виросте котяра,
Буде гидить по кутках!
Нащо нам почвара?..
А малеча знову скиглить:
— Ну, не хочеш, ненько,
То давай заведемо,
Тигреня маленьке!
— Ще чого не вистачало! —
Розгнівилась мати, —
Ну й придумала ж дурницю:
Хижака тримати!
Воно ж виросте і стане
Дикою і злою,
І вже гидить по кутках
Будем ми з тобою!

Допекли

Для сміливості хильнувши
Хатнього «абсенту»,
Сіла баба лист писати
Пану Презиленту:
«Можновладцю прешановний!
Пише Вам Меланка,
Чолобитною прошу Вас,
Як проста селянка!
Мій старий вразливий дуже
Й щедрий на роздачі,
Вже ламає сьомий заступ,
Як іде із дачі.
Чи зробіть, що обіцяли,
Як ішли на сходки,
Чи скажіть, щоб перестали
Клеїть Ваші хвотки!
Бо на всіх стовпах в окрузі
Скрізь Ви, Президенте!
Бачить Бог, що не настачу
Діду реманенту!»

Петро СОРОКА

Руская баба

(Майже за Некрасовим)

І танк підірве, і зупинить коня,
І висушить пляшку до денця,
І кине гранату російська бабня
У саклю абхазця й чеченця.
***
Знаю людину-комаху —
Вона не відає страху.
***
Я знаю, що попереду агонія,
Людина — це тривога, пише Сартр.
Але людина — це також іронія,
Якої позбуватися не варт.

Життя поета

Пробився в друк.
І все — каюк!

Старі пригоди «нових рускіх»

Гульба, пальба, нальот з розбоєм.
Нові часи — новий розклад.
І залишилось тільки троє
Із вісімнадцяти «ребят».
І знов гульба, вино — рікою.
І хоч їх троє, але й ті
Пальбу вчинили між собою
На безіменній висоті.
Ніхто не важив. Отакої!
Всі закривавлені лежать,
Я не жалію вас, «герої»,
Та жаль Росію — вашу мать!

Анатолій ГАРМАТЮК

Заявлєніє дирехтору школи

Прошу освободить синка,
бо не совсем здоровий,
от ізученья язика —
української мови.
Хоть я з села, жена сельська —
нужди у нєй не маєм.
Зачем ця мова для синка,
звиніть, не панімаєм.
Для поступлєнья в інститут?
Работи на заводі?
Вона йому ні там, ні тут
не надобная сьодні.
Язик англіцький вчить синок —
цей можеть пригодиться,
не сключено, что прийде срок —
пошлють і за границю.
Прошу синка освободить
от етой самой мови —
від того, что єйо він вчить,
он не совсєм здоровий.
Застой прошол. Ми сталі жить
тепер демократично.
Какий язик дитині вчить —
батькам рішати лічно,
бо вибор нам слободний.
К сему — Іван Безродний.

Юрій КРУГЛЯК

Богатирський сон

Фігура богатирська і постава,
По-богатирському тримає свій фасон.
Хоча відсутні богатирські справи,
Зате наявний богатирський сон.

Всього-на-всього

Щоб в нього заслужить авторитет,
Не треба здібностей і розуму багато.
Для цього лиш дві речі треба мати:
Улесливий язик та ще гнучкий хребет.

Гроші не пахнуть

Ми знаємо, що грошики не пахнуть,
Але погляньте і попробуйте не ахнуть.
Таким він обзавівся капіталом,
Який, їй-богу, пахне криміналом.

Дамоклів меч

Калитку набиває, аж трясеться,
І непогано, каже він, живеться…
Але, скажіть, яке то вже життя,
Коли мечем над ним висить стаття.

Василь КРАВЧУК

Притча про мову

Давно цю притчу в серці я ношу...
Болить душа: чи ж все в ній розкажу.
Було це так, чи снилося мені,
На Україні в рідній стороні.

...Коли у небі зблиснула зоря,
Явивсь Шевченко прямо з «Кобзаря».
— Ну, як ви тут? — озвався він до нас, —
Здається, вже й держава є у вас.
А є держава, значить, є народ,
Що береже у серці вічний код.
Нехай озветься гордо із віків
Козацьке слово в душах козаків...
— Ну, што ви? Што ви? — раптом чує крик.
У нас пока не мова. А язик.
Ми — малороси, ми іще хохли,
Козацьке слово ми не зберегли.
Сложилось так, що ми не козаки —
На душі наші вчеплено замки...
Нам какось нині легче із чужим —
Зі словом розминулися своїм.
Зайшов у зал парламенту Тарас,
Й вулканний гнів єство його потряс.
Там яничарський чує лемент-крик:
— При чем здесь мова, коли в нас язик?
Нам також какось легче на чужім
Національний лаяти режим.
Якийсь «свирепый» кличе у союз.
Він теж не українець-малорус.
В руках чужого прапора стиска.
Душа лакея, гнів більшовика.
Зітхнув Тарас: «О, Боже! Це ж хохли.
А предки ж українцями були.
Таким байдуже мова і народ.
Аби шматок жбурнули їм у рот».
І загримів Шевченка грізний бас:
— О люди, люди, що зробили з вас?
Ви ж українці. Мова у вас є.
Чому ж ганьбою криєте своє?
В святу криницю плюнули не раз
І в душах ваших сором не озвавсь?
О схаменіться, євнухи чужі,
Що біля прірви стали на межі!
Вам слово дав у спадщину народ.
Це ваш національний гордий код.
Лиш з ним в душі сягнете до висот.
Зречетесь слова — зрадите народ.
...І зал мовчав під куполом скляним,
Коли Шевченко мову вів із ним.
На мить погасло світло в залі враз.
Коли ж його ввімкнули — зник Тарас.
Лиш на столі президії як дар
Лежав його новісінький «Кобзар».

Така ось притча снилася мені.
Я й розповів її для вас в ці дні.
Отож читайте, люди, «Кобзаря»
Нехай для вас всміхається зоря.
Хай рідне слово гріє вам серця
Во ім'я Бога, Сина і Отця!!!

Де шукати терористів

Написав Грицько Кривега
Лист до Буша і до НАТО
І порадив тим стратегам,
Де зловмисників шукати.
— Б’ють афганців тих нещасних.
Терористів скрізь шукають.
Лиш у мене в хаті власній
Терористку не чіпають.
А вона ж на мене, клята
(От, скажу, нечиста сила…), —
Якось лиш зайшов до хати —
Справжній напад учинила.
Стала бити по фасаду
І потилицю бомбити…
Це людина без пощади.
Як, скажіть, з такою жити?..
Я, звичайно ж, випиваю,
Та не так щоб аж носили.
Сам до хати прибуваю —
У собі знаходжу сили.
А вона ж, немов собаку,
З ланцюга свій гнів спускає
І відразу ж йде в атаку.
І на мене нападає.
Як займе презлющу позу,
Як запустить ахінею,
То куди там бомбовозам
Позмагатися із нею!
Тож звертаюся до НАТО:
Проведіть і в нас «зачистку»,
Завітайте в мою хату
І знайдете терористку.


Анатолій БОРТНЯК

З циклу «Біблійна алегорія»

***
Що ж бо Єва сподіяла — зло чи добро?
Не судіть однозначно прадаму:
хай в Адама вона відібрала ребро,
але вставила клепку Адаму.
***
Коли наступає північна пітьма,
стає чортовиння зухвалим.
Якщо в батьківщині пророків нема.
то в ній екстрасенсів навалом.
***
Закидали апостола камінням,
замурували в крем’яну пітьму…
Тепер із чистим згадують сумлінням:
«Ми ж пам’ятник поставили йому!»
***
У нас закони — мов ікони.
Б’ючи удавані поклони,
усе чекаєм дивини:
чи не оновляться вони?
***
«Кого полюблю я, того покараю», —
Всевишній прорік до юрби.
О, Боже, вчини справедливість безкраю —
імперську Москву полюби!
***
Твоя благодійність — одна марнота,
Даремно гукаєш у свідки Христа,
допоки у храмі твоєї ж душі
гендлюють міняльники і торгаші.

Петро РЕБРО

Козацькі жарти

Хто за що воює

Доводив пан січовикам:
— Ми вояки хороші:
За честь воюємо, а вам
Одне лиш треба — гроші!
— Ти, — козаченько одвіча, —
Про честь не згадуй всує:
Кому чого не вистача,
То той за те воює!

Грізний указ

Отож і видала указ
Украй розгнівана цариця:
«Уб’ю, хто скаже ще хоч раз,
Що я дурна, немов ослиця!»
І домоглась свого таки
Імператриця-упириця!
Тепер казали козаки:
«Вона розумна, мов ослиця!»

Посли

До князя Нечоси (його на віки
Весь люд український прокляв недаремно)
У справі якійсь прибули козаки
І вислухать просять — статечно і чемно.
А князь той давай глузувати із них.
— Це ж хто вас, — регоче нахабно у вічі, —
Прислав отаких дивовижно дурних?
Чи, може, розумних бракує на Січі?
— Чому ж, — одказали поважні посли, —
У нас мудрагелів на Січі немало,
Одначе вони до розумних пішли,
А нас — ти вже вибач — до тебе послали!

Віктор ДЗЮБА

Зустріч з НЛО

Давно вже трудиться двірник,
Старанно клумби поливає,
А біля нього мій двійник
Довкруж тривожно поглядає.
…Та що це? Тут, де був двірник,
З’явилась екзотична ружа!
І зникла зірка. Зник двійник.
А я стою… біля калюжі…

Володимир ГАРАНІН.

З «тарілки» вийшов мій двійник
Й спитав: — Нема про що писати?
Так он, дивись, стоїть двірник —
Такий солідний і вусатий.

Я підійшов і мимохіть
Сказав: — Добридень, чоловіче.
Що — метете сміття століть?
Метіть. Я вас увіковічу…

Двірник поправив свій кашкет,
Махнув на мене, мов на муху,
І запитав: — Ти, що — поет?
І, чого доброго, із Руху?

Так не дивись, що я дідусь,
А відійди — не лізь у вічі,
Не зли, а то як розійдусь,
Так враз мітлою покалічу!

Ад’ю! Зустрінемось в раю —
Там всі умови є творити.
А тут… Він зник, а я стою
Біля… розбитого корита.

Відверта розмова

Баба крутиться клубком —
Дід сидить без діла.
— Ти, — питає, — мужиком
Бути б захотіла?

Мислі кинула б дурні,
Так би не бурчала
І щовечора мені
Не надокучала…

Баба витерлась платком
І спитала круто:
— А ти, діду, мужиком
Захотів би бути?

Аркадій МУЗИЧУК

Передвиборна чума

Кожен з них на «Мерседесі»
Їздить в Києві, в Одесі,
А як в окрузі ці гості —
Їм шукають «Запорожці»,
«Жигулі» і «Москвичі»,
І народнії харчі —
Самогон і сала шмат,
Щоб майбутній депутат
До народу був найближче…
Передвиборне ігрище.
Хто як вміє, так лукавить —
Передвиборні забави.
І рятунку тут нема —
Передвиборна чума.

Ознаки кризи

З усіх сторін обсіла клята криза:
Із молоком розбивсь останній глек,
Від яблука лишивсь малий огризок,
А від сосисок — у кишені чек.
Глибоко в памку в’ївся колір м’яса,
На кожен день — з яйця рідкий навар.
Пішла за газ і світло чорна каса,
Свічками грію тульський самовар.
У морозилці запахи від сала
Винюхую потроху через день.
Достаток, який влада обіцяла,
Напевно, через Африку іде.

Прогноз

Прослухавши останні вісті,
Сказав дружині чоловік:
— Готуйся, жінко, жити в гіпсі,
Бо переломним буде рік.
Всі — президент, прем’єр і скіпер —
Про це казали разів сто.
Лише не обіцяє ліків
Від переломів з них ніхто.