Час багатовекторності закінчується

Розмова про міжнародні санкції, переконаний, буде дуже жорсткою у разі подальшої інтервенції. Економічні санкції для Росії вже відчутні — їх наслідком стало па-діння курсу рубля, обвал акцій бю-джетонаповнюючих російських компаній — того самого «Газпрому». І це не кажучи про величезні іміджеві втрати і про насторожені очікування подальших кроків Кремля. Основна санкція для Путіна вже відбулася — це його осуд на світовому рівні.

— Але ж, напевно, Путін прораховував таку реакцію. І думав про економічні наслідки вторгнення в Україну. Невже геополітика і «збирання імперії» настільки затьмарили його розум?

— Путін справді ніколи не вважав Крим українською територією. Я це можу підтвердити за особистим спілкуванням із ним ще під час моєї роботи заступником міністра закордонних справ: коли під час чергового візиту Путіна до Криму я привітав його словами «Радий вас бачити на українській землі!», то його реакція на це традиційне вітання була, м’яко кажучи, холодною. Тож його дії цілком узгоджуються з його власними уявленнями.

Крим як місце для вторгнення обрано невипадково. У Криму справді є значна частина населення, що має радянську ідентичність і тяжіє до Росії. Реакція кримчан в основному прораховувалася. Але ось на іншому Південному Сході перспективи для «радісної зустрічі» російських військ не такі, як очікували у Кремлі.

Вся недалекоглядність цієї операції полягає у тому, що її явно готували тільки військові й представники спецслужб, і готували без урахування чинника самоорганізації народу й подій останніх трьох місяців. Серйозної різнобічної оцінки з боку людей, які знають ситуацію із широким протестним рухом і реальними настроями в Україні, не було проведено. Найхарактерніший приклад цього — те, як була зірвана угода 21 лютого 2014 року між Януковичем та опозицією за участі західних держав і того самого російського представника. У цьому плані були враховані інтереси Росії, а Януковича ставили в цілковиту залежність від Москви до виборів, призначених на грудень. Однак цей план поламав простий сотник із Майдану Володимир Парасюк. Тобто думки народу в планах Путіна точно не було.

До того ж, величезним провалом росіян було те, що підпису російського представника Лукіна під цією угодою нема. Отже, всі посилання на угоду з боку Росії, яка нібито допомагає відновити легітимного президента, позбавлені сенсу. Росія не є його стороною і не має права до нього апелювати. Нарешті план Путіна поламав сам Янукович, який просто втік із країни. І тепер виглядає в очах усього світу «дезертиром», який мало не добровільно відмовився від виконання обов’язків глави держави.

— Повертаючись до теми міжнародної реакції на українські події, чи можна говорити, що тепер надія України лише на допомогу гравців, і ми не зможемо впоратися з ситуацією самостійно? Все ж таки має місце збройна агресія сильнішого супротивника, а це підстави для Європи згадати події з власної історії...

— Доведеться констатувати: Україна в останні три роки стрімко втрачала свою міжнародну суб’єктність. Тож вихід із ситуації без зовнішніх гравців не є можливий. Відновити свою суб’єктність в очах світу — ось завдання для України на найближчий час. І дії Росії нам і ускладнюють цей процес, і допомагають йому. Ми вже можемо позначити свою позицію перед провідними західними країнами. При цьому слід розуміти, що, отримавши найближчим часом підтримку від міжнародних фінансових структур, ми матимемо узгоджувати з ними свої дії. Це перехідний етап, який слід пройти перед тим, як остаточно визначитися із власною суб’єктністю в зовнішній політиці. І важливі рішення, які потрібно прийняти, нам підказує саме нинішня ситуація.

— Ви маєте на увазі євроатлантичну орієнтацію, яку Україні доведеться обрати?

— Ми вже всі зрозуміли, що основна загроза Україні — перебування Чорноморського флоту Росії на її території. Цю військову базу використали як плацдарм для агресії. І це перший виклик, на який доведеться шукати відповіді. Другий ви-клик, глобальніший — це остаточне зовнішньополітичне позиціювання в системі безпеки. Час багатовекторності та двополярності закінчується, і росіяни активно цьому допомагають. Україна більше не може бути між європейським й євразійським полюсами. Тепер, після агресії Росії, стає зрозуміло, що вибір лише один — це європейська і євроатлантична інтеграція.

— Чи готові наші західні партнери справді прийняти Україну в лави НАТО і згодом ЄС — тим більше, у нинішньому вигляді, з урахуванням проблем нашої територіальної цілісності, які нам створює Росія?

— Наші західні партнери ще недавно були до цього неготові. Але агресія Росії змінила ситуацію. Саме пам’ятаючи історію, вони розуміють, що небезпеку слід зупинити, інакше вона при-йде й до них. Для вступу до НАТО питання відсутності територіальних суперечок справді важливе, як і для вступу до ЄС. Є чітке розуміння у світі, хто проблему створив. Хоча питання про членство України в НАТО або ЄС навряд чи розглядатимуть, але негайне рішення про підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та поглиблення взаємодії з НАТО, у тому числі у військовій сфері, — це ті кроки, яких ми можемо очікувати най-ближчим часом. Тож сформована ситуація може лише спростити Україні в середньостроковій перспективі рух у європейському і євроатлантичному напрямку.