Переглядів: 6816

Чи здатні українці боронитися самостійно?

Крим здано росіянам без жодного пострілу. Втрачене все озброєння, а його в Криму було чимало і не найгіршого, втрачений увесь український флот, що дислокувався на півострові, втрачена більшість особового складу української армії, який просто перейшов на бік ворога. Перейшов не з ідейних міркувань і не через страх, а за обіцянку більших грошей, тобто продався ворогові.

За всю писемну історію України, починаючи з часів Київської Русі, — це наша найганебніша поразка. Ніхто не взяв на себе відповідальність за неї. Ніхто з вищих військових і цивільних керівників країни не застрелився відповідно до кодексу офіцерської честі. Нікого не покарано за цю національну ганьбу. Чи те, що відбулося, є результатом некомпетентності і непрофесійності наших військових і цивільних керманичів, чи результат зради? Ситуація, яка склалася, навіть не обговорюється як ганебна. Вона взагалі не обговорювалась серйозно на засіданнях Верховної Ради, на відміну від питання про акцизи на тютюн або щось подібне. Верховна Рада обговорює безліч справді серйозних питань, але всі вони втрачають сенс, якщо ми втратимо нашу державу.

Наші військові — «герої». Вони не піддалися на провокації. А якби піддалися і просто виконували, а не порушували, вимоги військових статутів, — що тоді? Це дало б привід Росії розпочати повномасштабну війну проти України. А хіба Росії потрібний хоча б якийсь привід для агресії? А що її спонукало до нападу на Україну? Підготовка до такого нападу, судячи з його орга-нізованості, мала розпочатися ще задовго до подій на Майдані. А чому, власне, російські танки ще не захопили Одесу або Київ? Одеса — місто російської слави. От вам і привід. Київ — мати міст руських. От вам і ще один привід. Дарма, що Московія — історичні області росіян між річками Окою і верхів’ями Волги з містами Ярослав, Ростов, Суздаль, Володимир тощо — жодного дня не входили до складу Київської Русі і Руссю ніколи не називалися. Як не входили? А от в історії написано. В якій історії? Історії Російської імперії, перший варіант якої був створений ще Карамзіним і відтоді, аж до нашого часу, не зазнав принципових змін.

Але ж добре відомо, що «Історія держави російської» — це не науковий, а художній твір, а Карамзін ніколи професійним істориком не був. Дарма. Сила російського народу — в його невігластві. Замість детального аналізу — проста і зрозуміла формула. «Грабуй награбоване» — більшого ідеологічного обґрунтування для трагедії, що почалася у 1917 році, виявилося і не потрібно. «Знищимо українських буржуазних контрреволюціонерів» — і розпочалася Перша кривава багаторічна російсько-українська війна. «Не дозволимо українським куркулям задушити революцію кістлявою рукою голоду» — і переможений у війні український народ був пограбований до такої міри, що в Україні розпочався голод 1921 року, який забрав мільйони життів. «Знищимо куркулів як клас» — і декілька мільйонів українців були виселені до Сибіру, а понад 7 мільйонів — знищені Голодомором. Далі — Друга світова війна, далі — Друга ро-сійсько-українська війна вже на теренах Західної України, третій Великий голод 1946—1947 років. І завжди все відбувалося під простими і зрозумілими гаслами. До речі, й окупація Криму відбувалася під по-дібним гаслом. «Врятуємо російськомовне населення Криму від бандерівців» — таким було це гасло. Годі намагатись зрозуміти його сенс. Саме ці слова можна було почути від російських солдатів, коли вони наважувалися хоч щось казати.

Проста російська людина нагадує людину у стані гіпнозу, якій гіпнотизер каже: «На рахунок три ви розплющите очі». Число «три» тут особливої ролі не грає. Конкретна дія людини під гіпнозом також. Росіяни перебували у стані гіпнозу всю свою історію. Це ідеальний імперський народ. Ним легко маніпулювати. Українці відрізняються від росіян не тільки ментально, але й генетично, і то дуже сильно. Стан гіпнозу для них не є характерним. Проте штучний відбір радянських часів зробив свою справу. Українців десятки років знищували фізично. Насамперед знищували людей, здатних на самостійне мислення, на самостійні дії. Знищували тих, яких у побуті часто називають агресивними. Насправді — це переважно люди з активною життєвою позицією. Таких у нормальному суспільстві не більше за 10%, але без них суспільство ніколи не буває самодостатнім. Живими залишали покірних. Саме такі люди потрібні імперії. Меншою мірою це стосується Західної України, однак і там, за визнанням самих місцевих мешканців, ситуація радикально помінялася після масових репресій 1950-х. Тут ре-пресій і знищення зазнали понад 10% населення.

Найбільший відсоток покірних людей саме серед росіян як головного носія імперської ідеї. Але за радянські часи їх стало багато і серед українців. Відділивши для себе частину території Радянського Союзу, українці не зробили те саме з інформаційним простором. Інформаційним простір залишився спільним — тобто російським. Результат ми бачимо в Криму. Результат ми ще побачимо і на материковій Україні. У мене таке враження, що у вишах Одеси половина професури старшого віку радісно очікує російські танки на вулицях нашого міста. На щастя, серед студентів таких мало, але вони також є. Основне джерело зомбування людей — телебачення. Усі роки незалежності воно переважно працювало проти України. Я пригадую слова Ігоря Лосєва, видатного публіциста сучасної України: «Як довго може існувати держава, телебачення якої спрямоване проти неї?» Приклад Криму показав, що недовго. Державна влада валиться при першому ж невеликому струсі.

Події в Криму засвідчили, що єдина команда, яку вміють виконувати наші військові, — це команда «не стріляти». Чи вміють вони виконувати протилежну команду — впевненості нема. Не можна захистити Батьківщину без готовності і вміння виконувати команду стріляти.

Який мій прогноз? Метою Росії є не Крим. Крим — це завдання мінімум, і воно вже напрочуд легко розв’язане. Метою Росії є вся Україна. Агресія триватиме. Росія зупиниться лише тоді і там, коли і де зустріне справжній опір. Наскільки реальні наші подальші територіальні втрати? Цілком реальні. І вони будуть тим більшими, чим менший опір ми чинитимемо. Можливий і варіант окупації всієї України. Але час Російської імперії спливає. Рахунок пішов на роки.

Велика війна ще тільки попереду, а бюджет Росії перенапружений. Вже зараз Росія має військовий бюджет воєнного часу. Він становить більше 20% загального бюджету країни і ще 25% складають його закриті статті, також пов’язані з війною. Добре відомо: якщо тривалий час військовий бюджет країни перевищує 5%, то це прирікає країну на прогресуючу бідність. Росія почала докорінне переозброєння своєї армії, яке планує завершити у 2015 — 2016 роках. Чи дадуть їй це зробити? Думаю, що ні. У Росії є проблема з нестачею нормальних солдатів: не алкоголіків, не наркоманів, без судимостей і просто фізично та психічно здорових. Тому в її планах на майбутнє українській молоді відводиться особливе місце. Вона із задоволенням бере до себе на службу колишніх українських вояків. Значна кількість наших вояків у Криму порушила присягу, перейшовши на бік ворога. На мою думку, їх чекатиме не матеріальна винагорода за зраду, на яку вони так сподіваються, а роль гарматного м’яса у тій великій війні, до якої Росія так старанно готується. Або у тій війні, яку вже зараз веде Росія на теренах України. Той, хто у двобої виявляє слабкість, провокує супротивника на ще більшу агресію. Такими слабаками є ми. І неминуча трагедія недалекого майбутнього — те, що по обидва боки лінії вогню гинутимуть українці. Одні з них захищатимуть свою Батьківщину, інші — відроблятимуть свої Іудині срібляки.

Ми повернемося на втрачені землі. Ми повернемось і на наші інші етнічні землі, що входять до складу Росії. До речі, частина з них передана до складу Росії в обмін на приєднання Криму до України. Якою буде Україна на новітній карті Європи, залежатиме від того, наскільки ми здатні самі бороти свою державу і свій народ, а не лише чекати, поки за нас це зроблять інші країни, як би добре вони до нас не ставилися.

Яким є головний міф, що деморалізує наших вояків і збиває з пантелику наших громадян? Це міф про те, що ми і росіяни — брати-слов’яни. Тільки зруйнувавши цей міф, ми здатні підвищити боєздатність нашої армії і зцементувати наше суспільство навколо ідеї справді вільної, незалежної і процвітаючої неньки України. На нашому боці практично весь цивілізований, за винятком деяких країн-ізгоїв, світ. Пам’ятаймо, хто був у цій Третій російсько-українській війні нашим ворогом і хто був нашим другом.

Валерій ШВЕЦЬ,
професор.

м. Одеса.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com