Переглядів: 1034

Легендарний Султан

Коли на світанку 22 червня 1941 року «юнкерси» вже бомбували наші міста, командування 4-го винищувального полку Одеського військового округу вирішило, що це чергова провокація фашистів. І послало ланку своїх «чайок» на розвідку. Те, що побачив з повітря один з розвідників — молодший лейтенант Амет-Хан Султан — на кордоні, розвіяло будь-які сумніви щодо намірів ворога. Особливо, коли, повернувшись із завдання, застав на аеродромі лише купу металобрухту від літаків друзів-однополчан. Так несподівано для молодого льотчика розпочалися фронтові будні.

Перші півроку Амет-Хан літав лише на розвідку. Здійснив 130 таких вильотів. Був нагороджений за це орденом Червоного Прапора. Але збити «фріца» так і не вдалося: розвідники в бій не вступають. Його час настав, коли полк одержав сучасні, з потужним озброєнням англійські винищувачі «Харі-кейн».

У травні 1942 року льотчик-винищувач вилетів на перехоплення ворожих бомбардувальників. Запримітив одного з Ю-88 і відразу вступив у бій. У запалі розстріляв усі набої, але літак із чорним хрестом на фюзеляжі залишався неушкодженим. Тоді Амет-Хан, не довго думаючи, спрямував свій «Харікейн» на фашистський бомбардувальник. За наслідками своєї роботи пілот спостерігав уже під куполом парашута — зчеплені від удару повітряні машини стрімко падали вниз. За цей подвиг лейтенант Султан удостоївся ордена Леніна.

Особливо до вподоби Амет-Хану припав наш вітчизняний винищувач Як-1. На ньому він відшліфував і пілотаж, і снайперський почерк до філігранності, що відразу відчув на собі противник. Улюбленим прийомом Султана стало різке набирання висоти і несподівана атака зверху. Навесні 1943-го кількість зірочок на літаку Амет-Хана перевищила півтора десятка. Невдовзі йому було присвоєно звання Героя Радяиського Союзу.

Коли до пілотів 8-ї повітряної армії доходили відомості, що їм протистоять не хто-небудь, а навіть барони, то товариші Султана жартували з цього приводу, мовляв, у нас теж є свій і Султан, і Хан. Навесні 1944-го, один з таких знаних німецьких асів скинув над нашим аеродромом вимпел із запискою. У ній він повідомляв, що хотів би зійтися сам на сам у повітрі з рівним супротивником. Командарм генерал Тимофій Хрюкін прийняв виклик і наказав підготувати до бою «Аерокобру» — винищувач американського виробництва. На смертельну дуель відправився Амет-Хан Султан. Противник витримав умови двобою — дав можливість «Аерокобрі» піднятися па висоту трьох тисяч метрів і потім погнався за льотчиком. Обидва літаки творили у небі щось неймовірне — всілякі піруети, каруселі. Але недовго — Султан врешті-решт спіймав «месер» у приціл свого кулемета. І вже через хвилину-другу нахаба свічкою падав на землю. З’ясувалося, що у фашиста на рахунку було півсотні збитих машин.

25 квітня 1945 року в небі над Берліном командир ескадрильї майор Султан «завалив» останній, 30-й ворожий літак. «Месер» упав поблизу аеродрому Шенефельд. Услід за ним приземлився на парашуті пілот. Його взяли у полон і привели у штаб полку. Полонений виявився полковником, його груди прикрашав Лицарський хрест із дубовими листками — вища нагорода гітлерівської Німеччини. Полковник попросив, аби йому показали пілота, який так уміло його збив. Командир викликав Амет-Хана. Фашистський льотчик з недовірою оглянув невисокого молодого офіцера. А коли німцеві назвали прізвище Амет-Хана Султана, той, вражений, витріщився на свого візаві. Виявляється, що ім`я аса серед еліти люфтваффе давно було відоме.

Відразу після війни всіх без винятку пілотів 8-ї повітряної армії направили на навчання у військову академію. Та Амет-Хан написав рапорт про виключення його з академії і таким чином залишився «безробітним». Лише після півроку, коли він особисто звернувся до Сталіна, вдалось влаштуватися туди, куди він хотів потрапити — у льотно-випробувальний інститут у підмосковному Жуковському.

Як і на фронті, у випробувальних польотах Амет-Хан працював самовіддано. Уже через рік став льотчиком-випробувачем 1-го класу. Конструктори літальних апаратів і механізмів довіряли йому свої розробки, прислухалися до його побажань чи зауважень. Султан, зокрема, дав «путівку в життя» першим вітчизняним реактивним літакам, крилатим ракетам. До речі, випробування останніх проходили на його батьківщині, у Криму.

Сама ракета, як відомо, була безпілотною, але у випробувальних цілях на ній обладнували невеличку пілотську кабіну. «Виріб» підвішувався під крилом бомбардувальника Ту-4. Від випробувача вимагалося одне: вчасно запустити двигун у момент відокремлення від літака-носія, слідкувати за польотом на всьому відрізку і лише в разі відхилення від маршруту брати управління на себе. Одного разу трапилася пригода: ракету із Султаном відчепили від бомбардувальника раніше, ніж він устиг увімкнути двигун. Ракета почала стрімко падати. Лише після неодноразових спроб, ціною неймовірних зусиль, коли до землі залишилися лічені секунди, двигун усе ж таки вдалося запустити.

В екстремальних умовах проходили випробування і першої катапульти для надзвукових літаків. Якось, коли пороховий заряд катапульти пробив бак, літак ледве не перетворився на палаючий факел. На КП екіпажу наказали негайно покинути літак. Але, рятуючи напарника (у того заклинило крісло), Амет-Хан усе ж таки посадив небезпечний літальний апарат на злітно-посадкову смугу.

Колега Султана Едуард Елян, Герой Радянського Союзу, перший випробувач пасажирського надзвукового Ту-144, пізніше скаже, що Амет-Хан був льотчиком, котрому вдалося все, за що він брався. Іншому за це давно присвоїли б і чергове військове звання, і Героя. Втім, і Амет-Хан усіх цих почестей формально досягнув би. Щоправда, за однієї умови — якби взяв національність свого батька.

Батько майбутнього аса був вихідцем із далекого дагестанського аула, ларцем за національністю. В Алупці, куди приїхав на заробітки, познайомився з тутешньою кримськотатарською дівчиною Насібе, майбутньою матір’ю героя.

До 1944 року у Сімферопольському депо, а пізніше у місцевому аероклубі та Качинському льотному училищі, де працював і навчався Султан-молодший, ніхто не акцентував уваги на п’ятій графі особової справи, тобто на національності Амет-Хана...

...17 травня 1944 року, відразу після визволення Севастополя (винищувальний полк Султана брав у цьому участь) командування дозволило капітану Амет-Хану Султану кілька днів відпочити у батьків в Алупці. Зранку він побачив дику картину: солдати НКВС кудись тягнули його стареньку матір. Батько намагався цьому завадити. Син заступився за них, відштовхнувши озброєних вояків. На шум вискочив офіцер внутрішніх військ. Інцидент для капітана міг обернутися арештом, якби не втрутився бойовий побратим Султана Павло Головачов. Тому пояснили, що проти батька Амет-Хана солдати не мають нічого проти, а ось Насібе як кримська татарка разом з усіма підлягає негайному виселенню з півострова. І все ж, попри можливі небезпечні наслідки, командири відважного льотчика не залишилися осторонь його сімейних негараздів. Через вище керівництво у Москві вдалося відправити батьків Амет-Хана на батьківщину батька — у Дагестан. Командуючий 8-ю повітряною армією генерал Тимофій Хрюкін згадав, як наприкінці війни, коли Амет-Хана представляли до другої Зірки Героя, високі чини у штабі казали йому, аби порадив Султану змінити запис у графі «національність», адже той вперто продовжував писати: кримський татарин. Але бойовий генерал не став наставляти на «шлях істини» свого підлеглого, він ще раз переконався у його шляхетності і почутті вірності своєму народу. Вже пізніше, у льотно-ви-пробувальному інституті, після випробування крилатих ракет керівництво перед представленням Амет-Хана до третьої Зірки наполегливо радило переписати національність, однак той відразу відмовився. Тоді льотчика нагородили лише орденом Червоного Прапора.

1 лютого 1971 року підполковник Султан у складі випробувальної групи вилетів на «літаючій лабораторії». Літак вчасно вийшов у зону випробувань, про що бортрадист доповів на КП. А через деякий час зв’язок з лабораторією припинився. Почалися пошуки. Літак упав у болото. Весь екіпаж загинув. На думку фахівців, катастрофа трапилася не з вини екіпажу, а тому, вочевидь, що в салоні вибухнув двигун, який передбачалося випробувати за допомогою спеціального пристрою.

У 1993 році на батьківщині героя, в Алупці, відкрили меморіальну кімнату-музей у місцевому будинку культури. Ім’я легендарного льотчика присвоїли Сімферопольському аероклубові. 9 травня 2000 року одна з площ столиці автономії названа на честь Султана, а на фронтоні одного з будинків біля площі встановили пам’ятну дошку. Життя героя продовжується в бутті і пам’яті його народу.

Василь ВИХРИСТЕНКО,
письменник.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua