Крилаті лікарі наших душ

Виставка розпочалася о восьмій, а вже за годину більшість кліток стояли порожні. «Труднощів з організацією не було ніяких. Міська влада завжди йде нам на зустріч в ініціативі подібних заходів. Ця виставка одноденна. Сюди прийшли ті, хто по-справжньому займається тваринами і птаством, знається на них, для обміну живністю та досвідом. Радяться і щодо нових ліків. Є й багато любителів: найчастіше купують у подарунок дітям», — зазначив відповідальний організатор виставки-ярмарку Георгій Варчук, голова Одеської асоціації голубівників «Любов і голуби».

Сам Георгій Іванович ще з дитинства займається голубами. «Я народився в селі. В місто переїхав, коли вступив до училища. Пташок тримаю змалку, це мені від батька перейшло. Відтоді минуло вже з п’ятдесят літ. Імена даю лише улюбленцям, які вже ручні. Голуби живуть недовго, десь до 13 років», — розповів чоловік.

За словами Георгія Варчука, в пташиній сфері чимало проблем. Найбільша — нема кому передавати досвід. «Молодь мало цікавиться птахами. Боюся, що на нас ера птахівництва в Одесі й закінчиться», — із сумом зауважив Георгій Іванович. Не меншою проблемою є і відсутність «айболитів». «На превеликий жаль, наша ветеринарія не працює з птахами. В основному — з кішками і собаками. Зламане крило в пташки можна вилікувати лише у професійних птахівників. Ми самі вже навчилися це робити — з допомогою сірників, планочок, скотчу... Якщо комусь із початківців треба порадитися, нас можна знайти на Старокінному ринку у вихідні дні», — розповів голубівник.

Окрім голубів, прекрасно була представлена і свійська птиця. Деякі породи такі незвичні, що не одразу вгадаєш, хто то є. Наприклад, були просто гігантські кури, які більше нагадували індиків, незвичні різнобарвні качки.

«Птахівництво окупається, треба тільки займатися ним з любов’ю. Але не хлібом єдиним живе людина, є ще душа. З птахами і тваринами відходиш морально, очищаєшся від усілякого бруду. Достатньо лише бути десь поряд, слухати їхні голоси. Я займаюся птахами і тваринами вже понад 20 років. Розпочав одразу після народження сина: хотів прищепити йому любов до всього живого, виховати його моральною людиною. Виховати вдалося, але от мою справу він вирішив не продовжувати. Його більше рослини і дерева приваблюють — подався у ландшафтний дизайн», — розповів нам спеціаліст із декоративних птахів Сергій Цигульов з Бритівки Білгород-Дністровського району.

За його словами, для професійного розведення пернатих ніяких особливих знань не треба. «Особисто я закінчував рибопромисловий технікум у Білгороді-Дністровському. Але любов до птахів взяла своє: додаткова література і поради спе-ціалістів допомогли мені розпочати власну справу. Зараз з цим тим більше нема жодних проблем — є велика сила Інтернет: не виходячи з дому, можна і колекцію поповнити, і поради-консультації від фахівців з усього світу отримати», — додав пан Сергій.

Серед незвичних птахів п’єдестал першості, безперечно, взяв би павич. Когось це здивує: ми так звикли до цих красенів у зоопарках, що вже давно дивимося на них як на буденність. Можливо… Але коли перебуваєш геть поруч із ним і можеш доторкнутися — це зовсім інші відчуття. Розпустивши хвоста, птах гордо чалапав під деревом, поряд із машиною господаря (варто зауважити, що павичів продавали ще в двох-трьох місцях, але вони, на відміну від об’єкта мого захоплення, сиділи в наглухо закритих ящиках, там були лише дірочки для повітря й кінчик хвоста стирчав), а зусібіч уже позбігалися малеча і дорослі. Приманкою для глядачів слугувало старе пір’я павича: птах скинув його при линьці, а завбачливий господар взяв із собою на ярмарок і майже за безцінь продавав відвідувачам. «Павичами я за-ймаюся вже з десять років. Цього знаю майже «з яйця»: взяв до себе ще кволим пташеням, тепер йому стукне три роки. Продаватиму за 2,5 тисячі гривень, але, думаю, сторгуюся і на двох. Попит є, але це хлопчик, а сьогодні чомусь усім кортить купити саме пару. Якби привіз із собою ще й дівчинку, давно б забрали», — розповів власник павича Віктор Кузьменко з Ізмаїла. За словами пана Віктора, павичі особливого догляду не потребують: «Вони як індики: їдять зерно, траву, п’ють воду. Додатково як вітаміни треба давати натерті овочі і фрукти».

Були на ярмарку і цікаві тварини. Одна з них — нутрія: величезний водяний щур, родом з Америки. «В природі нутрій існує 14 видів, більшість з них у мене є. Американськими щурами займався мій батько, тепер і я взявся, і вже з десяток років найпалкіший їх шанувальник. У догляді вони не примхливі, їдять усе те, що й кролики — зерно, траву, овочі. Треба слідкувати, щоб у них завжди була вода. Живуть вони 4—6 років, виростають до метра завдовжки (в розтяжку) і вагою 15—16 кілограмів. Тим, у кого є діти, брати нутрії не раджу: це не іграшка, вони й покусати можуть», — поділився з «Чорноморкою» господар нутрій Михайло Колотилов з Усатового Біляївського району. Коштують такі «хвостатики-зубатики» по-різному — від 80 до 500 гривень, залежно від віку і розмірів.

Більш звичні для сприйняття, але незвичні для міської оселі тваринки — білочки. Ці руді пустунки були представлені лише в одного чоловіка — гостя з міста Таврійська Херсонської області Івана Федоровича. Він розповів, що розводить білочок не так давно — шість років. Багатьох з них просто випускає в природне середовище, а деяких залишає на обмін і продаж, адже його підопічні часто розщедрюються на малечу (за ту, яку привіз із собою, чоловік хотів 600 гривень). Іван Федорович порадив білченят брати до хати ще немовлятами, тільки-но в них проріжуться очі. «Білченята дуже цікаві самі по собі, вони ще цікавіші, ніж коти. Залюбки граються і навіть сплять, як люди, під ковдрою», — поділився він.

Окрім тварин і пташок на ви-ставці були ще й квіти, саджанці дерев і кущів. Найближча подібна виставка пройде в Одесі у вересні. А взимку в Палаці спорту планується провести дводенну міжнародну виставку-ярмарок.

Іванна ДЕРЕВ’ЯНКО.