Обов’язок Заходу перед Україною

Черчілль заявив, що Росія — це оповита таємницею загадка, роз-міщена всередині головоломки. За Путіна риторику зовнішньої політики Росії можна охарактеризувати як фантазії всередині ілюзії, яка загорнута у тканину з брехні. Він може вважати, що українці є фашистами, що мають намір знищити росіян, але це не так. Тимчасовий уряд України є широко репрезентативним, і жоден сторонній спо-стерігач не знайшов доказів на користь тверджень про скоєння актів насильства щодо росіян.

Найбільшою катастрофою ХХ століття не був, як сказав Путін, розпад Радянського Союзу. Найбільшими катастрофами того століття були одна світова війна, що вибухнула внаслідок нерішучості тодішніх лідерів та нечіткості їхніх пріоритетів; наступна світова війна, яка почалася, коли турботу про етнічні групи стали використовувати як привід для встановлення власного панування, і ще майже 50 років, протягом яких тоталітарна потуга пригноблювала власний народ та своїх сусідів. Перша катастрофа була наслідком непорозумінь, друга — наслідком відвертої брехні і третя — наслідком застосування грубої сили.

Після того, як розвалилася радянська імперія, була надія на те, що Європа буде єдиною та вільною, а Росія стане її частиною. Але, на думку Путіна, безперечного ревізіоніста, Росія провела понад 20 років, страждаючи від образ, неспроможна проектувати свою силу, переконувати інших або запобігати іншим проектувати їхню силу. Він розповідає росіянам не про їхній потенціал інтеграції зі світом, а про те, що вони є жертвами і в них є вороги. Насправді Росія є більш заможною нині, ніж у часи Радянського Союзу, а її громадяни отримують більше вигод від відкритості країни до світу.

Зважаючи на те, що Путін своєю агресією порушив міжнародне право, цікаво, що він намагається ви-правдати свої дії прецедентами, які в нього теж не спираються на факти. Путін каже, що він робить те, що інші держави зробили у Косово, але це зовсім не так. У 1990-х міжнарод-ні втручання на Балканах були схвалені, підтримані та керовані великою кількістю держав у багатьох

інституціях та неформальних групах, включно з Радою Безпеки ООН. Протягом багатьох років було вжито різних кроків, проте силу застосовували лише після того, як були вичерпані можливості дипломатії.

Спираючись на цілу низку своїх вигадок, Путін вдався до військової сили і пропаганди — доступних йому інструментів — і застосував їх там, де більшість населення становлять росіяни і де, на його думку, можуть спрацювати маніпуляції з міжетнічною напругою. Його брехні не можна дозволити залишитися безкарною. Якби решта країн схвалила його доктрину «допомоги» меншинам, яким не загрожує небезпека, світ став би набагато небезпечнішим. Лише тверда відповідь має шанси запобігти повторенню цього сценарію. Путінська Росія може і не слухатиме, але держави в усьому світі прагнуть почути, якою буде відповідь Сполучених Штатів та їхніх союзників.

Ми зробили добрий перший крок до досягнення цієї мети. Європейський Cоюз підписав угоду про асоціацію з Україною. Сполучені Штати та інші країни підтримали відправлення місії міжнародних спостерігачів, підсилили оборону своїх союзників у Центральній та Східній Європі, а також пообіцяли фінансову та безпекову підтримку тимчасовому уряду України. Проти тих, хто порушив міжнародне право, вже діють санкції, і невдовзі перелік санкцій розшириться.

Але ці кроки, і ті, що будуть вжиті пізніше, повинні служити ширшому стратегічному баченню. Найкращі принципи, на які варто спиратися, — це ті, якими керувався Захід після ІІ Світової війни: що кожна країна може вільно приймати рішення про розвиток відносин з іншими країнами і що Європа повинна бути демократичною, вільною і єдиною.

Ця стратегія повинна складатися з трьох частин.

По-перше, території, на які претендує Путін, повинні і далі мати статус спірних. Крим не повинен отримувати ніякої допомоги, а його посадові особи не повинні визнаватися такими на міжнародному рівні. Європейці, американці і Міжнародний валютний фонд повинні допомогти Україні грошима, планом реформ та радниками.

По-друге, президент і союзники США повинні дати зрозуміти ро-сійським лідерам і їхнім людям, що до Росії ставитимуться добре, лише якщо вона захоче стати відповідальним членом міжнародного ладу. Ми вітаємо тих, хто хоче вимірювати велич своєї країни її багатством, відкритістю до світу та стабільністю відносин із сусідами, а не тільки військовою силою на своїх кордонах.

Не нам визначати, хто має керувати Росією. Але влада Путіна ви-пливає з його ролі арбітра для 400 можновладців, які паразитують на державних банках і компаніях. Їх треба змусити відчути ціну його дій. Їхні активи повинні бути ретельно перевірені та заморожені, щойно вони з’являться за кордоном.

По-третє, і що найголовніше, подорож президента Обами до Європи на зустріч з лідерами G-7 та саміт США—ЄС має призвести до розробки стратегії політики щодо країн, які межують з Росією. Сут-ністю будь-якої стратегії повинно стати створення міцних економічних і суспільних зв’язків між Україною та Заходом.

Ми можемо скористатися уроком з Балканів. Коли у 1999 році закінчилася війна у Косово, президент США Білл Клінтон дійшов висновку, що слабкі держави регіону, який розривають етнічні конфлікти, не можуть процвітати. Він відразу ж пообіцяв на саміті у Сараєво привести ці держави у єдину, демократичну і вільну Європу.

Обама і наші союзники можуть зробити таку саму обіцянку і відразу ж вжити заходів, щоб підтримати макроекономічну стабільність України та інших ключових країн, налагодити торговельні відносини з їхніми підприємствами, а також надати населенню регіону можливості (у керований спосіб) здобувати освіту і працювати за межами власної країни. Трансатлантичне співтовариство, підсилене угодою між ЄС та США про вільну торгівлю, стане магнітом для країн, які прагнуть відмовитися від вступу до Євразійського союзу.

Проте ми повинні визнати, що українці повинні бути в стані захистити себе. Ми надамо і вже надаємо їм певну допомогу (за винятком зброї), а президент повинен відмовитися від своєї попередньої пропозиції про скорочення фінансування програми модернізації української армії. Український уряд також потребує допомоги для захисту від кібер-атак, а також підтримки своїх правоохоронних органів, особливо у сфері нейтралізації заворушень.

Готуючись до президентських виборів у травні, українці прагнутимуть обрати на них лідерів, які зможуть виконати свої обіцянки і допоможуть їм жити бажаним для них життям. Ще під час Помаранчевої революції український народ ясно дав зрозуміти, що він хоче жити у Європі. Але потім його зрадили його лідери, а також міжнародна спільнота, яка не приділяла достатньої уваги Україні.

Нечасто яка-небудь країна отримує свій другий шанс. Українці, як і лідери інших країн, мають ще один. За І Світовою війною йшла ІІ Світова, а за нею — Холодна війна. Історія не пробачить тих, хто буде винен у початку ще однієї Холодної війни.