Нова Україна починається Кобзарем
Жодна держава не може жити без духовних ідеалів і національних пророків. Згадаймо, що для італійців беззаперечним авторитетом є Данте, для іспанців — Сервантес, для Німеччини — Гете, для французів — Вольтер, для англійців — Шекспір, для росіян — Толстой і Пушкін... Для українців, безумовно, — Тарас Шевченко.
Духовний ідеал для нашої держави — українська національна ідея, і в творчості Великого Кобзаря, і в його життєвій позиції ми знаходимо її концептуальні засади. Основними пріоритетами української національної ідеї є любов до рідної землі, до людей, які живуть на цій землі, любов до рідної культури, популяризація українства. Все життя Шевченко шукав відповіді на питання, яке вперше поставив у «Давидових псалмах»: «Хто ж пошле нам спасєніє, верне добру волю?» Тоді ж він знайшов і відповідь: «Обнімітесь брати мої, молю вас, благаю». І підтвердив її в кінці життєвого шляху. Дорогу до добра знайде лише об’єднаний народ.
Тарас Шевченко був і залишився вірним народові, ніколи не розривав з ним зв’язку і в кінці життя з гордістю писав: «...я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу».
Шевченкові не судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху. Знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, зносячи щоденну муштру у солдатських казематах, потерпаючи від важких хвороб. Але, як не дивно, не звертаємо уваги на один промовистий факт, що, здається, лежить на поверхні. Маю на увазі зовнішність нашого поета. Ми змалечку звикли до портретів похмурого дідуся у хутровій шапці та з густими вусами. Змалечку знаємо, що то — «дідусь Шевченко». А чи замислювався хтось: а скільки ж літ тому дідусеві? Тарас Шевченко помер у 47 років, отже, на тих славнозвісних портретах йому десь 44—46 (зараз не настільки важливо встановити точну дату написання того портрета, бо йдеться дещо про інше). То чому ж чоловік у розквіті своїх сил виглядає, як старенький дідусь? Відповідь, безперечно, теж проста: винні все ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчини, винні хвороби. Та, попри всі особисті випробування, Шевченко, передусім, піклувався про свій нещасний гнаний народ, про свою безталанну Україну.
У роки радянського тоталітарного режиму образ Шевченка часто піддавався фальсифікації. На нашу думку, образ Кобзаря-мученика, який нам нав’язувала комуністична ідеологія, давно себе вичерпав. Українці не бажають асоціювати себе з мучениками. І не забуваймо, що Шевченко, попри все, був досить успішною людиною. Кріпак, який став академіком Петербурзької академії мистецтв, — прикладів такої карколомної кар’єри у світовій історії небагато. В музеї, що у провулку Шевченка в Києві, експонується костюм Тараса Григоровича. У наших гардеробах таких костюмів нема. Мануфактура тоненька. Думаєте, він у полотні ходив? Ні, він елегантним був. Це зовсім інший погляд, є десятки сторінок його життя, які перевернуть наше уявлення. Чим більше цих сторінок ми будемо розкривати для себе, тим ближчим і земним він буде для нас. Тарас Шевченко був звичайною людиною. Раніше його надто ідеалізували. Він міг дозволити собі й чарку перехилити, і дівчину обняти, і в танець пуститися. Геній — також людина. Треба запропонувати новий підхід до пізнання Шевченка, потужний і модерний.
На жаль, в Україні багато людей, байдужих до долі держави, котра перетворилася на «каземат», про який Шевченко написав вірш «Мені однаково». У цьому творі на всю потугу стоїть незламний дух, нескорена воля до боротьби. Шевченка лише арештували, кинули до каземату, а він уже знав свою долю: що йому не жити в Україні, що його чекає холоднеча, пустеля. Та не це його болить — за тіло він не переживає, не потрібна йому слава, навіть забуття його не страшить. Йому все те однаково. А болить його серце за Україну, за її долю. Він вигукує до світу крізь ґрати:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Це вигук з Неба до Землі, до нас, живих, нині сущих.
Шевченко добився правди, а не ви-знання власних заслуг. Він ніколи не боявся говорити правду: «Серце болить, а розказувать треба». У той час, коли весь цивілізований, демократичний світ порівнює Гітлера із Сталіним, російське телебачення дійшло до того, що поставило в один ряд з Гітлером Тараса Шевченка… Сюжет до 200-річчя народження Кобзаря довів давно відому істину про те, що російське телебачення — це пропагандистська структура, націлена на виховання агресивних шовіністів та пасивних мас недоуків.
Та звернімося до громадянських мотивів творчості Шевченка.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого, —
дорікає поет своїм землякам-сучасникам. А хіба серед наших сучасників мало тих, хто шукає «доброго добра» по закордонах? Хіба мало серед нас тих, хто, шукаючи «братерства братнього», наніс з «чужого поля»:
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого...
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв...
Хіба й досі серед нас не є вдосталь отих, хто не знає і не хоче знати коріння свого роду, мовчазно погоджуючись, що «моголи, моголи...»? А в підсумку всі гуртом повторюємо сповнені болю й гіркоти слова:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Як бачимо, твори Тараса Шевченка органічно вписуються в нинішнє життя. Отож давайте частіше звертатися до «Кобзаря», шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності, пам’ятаймо заклик поета:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Читаймо Шевченка щодня! Піднявшись до вершини його думки, ми зможемо багато зрозуміти і побачити. Нове прочитання Шевченка потрібне українському суспільству, яке досі важко й повільно шукає відповідей на багато питань про національну ідентичність, про державу, про мову, про культуру. І це при тому, що Шевченко ще в позаминулому столітті запропонував свої відповіді на ці запитання. Вони є, вони довели свою силу, їх не можна відкинути. Шевченкова думка здатна підтримати українське суспільство в пошуку правильних політичних рішень, від яких залежить майбутнє держави і народу.
Тарас Шевченко — вічний, як народ. А з ним вічно жива і горда душа України. Він оберігає, вчить, дарує надію на краще майбутнє. Влада в Україні і кожен громадянин нашої держави сьогодні мусить робити все для того, щоб високі прагнення Шевченка до правди стали формулою нашого життя, а молодь вибрала найкращі зразки патріотизму.
Це справді символічно, що весна в Україні починається Шевченком. У березні 1814 року він народився, у бе-резні 1840-го вийшов у світ перший «Кобзар». Справедливо було б сказати, що 2014-го нова Україна починається Шевченком.
Микола БЕЗОТОСНИЙ,
кандидат історичних наук, доцент.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206