Переглядів: 6311

Іван НЄНОВ. Яшулі урус

Новела

Це було восени 1850 року… До Новопетровської фортеці, що на Мангишлацькому півострові, з Гур’єва Каспієм плив поштовий човен. Упродовж усієї подорожі у спину дув холодний штормовий вітер. А пасажиром човна був непримиренний поет Тарас Шевченко, якого після трьох років в’язниці за розпорядженням царя (із забороною писати й малювати) перевели на нове місце заслання. Лівою рукою поет притримував торбину, а правою стискав гілочку верби. Її він знайшов дорогою до пристані на єдиній тоді вулиці Гур’єва.

«Ой, вербо, вербо, — подумав він, — скільки під тобою пролито моїх сирітських сліз...»

А коли ледве стих вітер, він протяжно, як сестра старша навчила, замугикав: «Вербонько моя, зелененька…»

Нарешті прибули. До поета відразу ж приставили «дядька», котрий зобов’язаний був стежити за поведінкою дивакуватого засланця.

— Слухай, «дядьку», писати і малювати ти мені не дозволиш, — якось звернувся поет до нього. — А думати, думати, хто може людині заборонити?

І прочитав «Думи мої, думи…»

…Призвичаївшись до новенького, один із служилих поцікавився:

— Як там на твоїй батьківщині, брате?

— На моїй Україні стогне, стогне земля від бідування… Хтось з жиру казиться, а другі спин не розгинають на панщині.

…Поступово Тарас знайомився з місцевістю. Перше, що він побачив, — вапняну скелю, що височіла неподалік моря, і на ній фортецю… Підійшов ближче до води, встромив у землю гілку верби… А потім став розглядати розкидані туркменські гробниці… Увечері ж надів чистий кітель, солом’яний капелюх. І пішов блукати околицями.

Побачив отару овець і кількох людей, одягнених незвично для українського ока: у довгих потертих халатах і круглих вовняних шапках. Підійшов до них, поклонився і привітався. А вони йому відповіли:

— Салам!

І відразу розстелили килимок, поклали круглий корж і поставили глечик із напоєм білого кольору. Жестами запросили підвечеряти. Тарас підсів.

— Чал, чал, — промовив нове для Тараса слово сивобородий ватаг, показуючи пальцем на наповнену для гостя керамічну піалу.

Випив Тарас і задоволеною усмішкою дав зрозуміти, що смачно. А молодий чабан, зрадівши, став ще наливати. Третій, що нагадував йому земляка, теж чабана, розломив корж і подав йому, промовивши ще одне нове слово: «чурек». Відкусив Тарас і, посміхнувшись, став їсти.

Отак вони сиділи, намагаючись зрозуміти один одного більше жестами. А іноді вставляли окремі російські слова, що чули від солдатів з фортеці. Так і пішов Тарас у казарму, хрещений «урусом», а навздогін ще почув: «Яшулі урус».

Коли Шевченко повернувся до свого нового пристановища, «дядько» став обшукувати кишені новенького. Він підкорився. А потім спустився до посадженої гілочки верби, яка була в пустелі такою ж самотньою, як і він… Присів біля неї. І згадалася йому стара верба, яка росла там, в Україні. Вона йому нагадувала рідну хату із солом’яною стріхою і закіптюженою трубою. І комірчину, біля якої росла крислата верба, з уже засохлою верхівкою, садок, а за ним — лужок з кущами калини.

…Мангишлацька верба, як не дивно, швидко розрослася. Під її плакучим віттям Тарас згадував своє минуле. Але найчастіше тут, у пустелі, засланець подумки повертався до першої, як він говорив, дитячої любові. І якось йому привиділося, що до нього під вербу підсіла така ж, як і він, безправна сирота Оксана Коваленко. Вона утирала йому ніс і цілувала біляву голову. «Де вона? Що з нею?» — ніби запитував себе, намагаючись почути її ніжний голос.

…Він сидів, спираючи високе чоло на руки. Почувши кроки, підвів очі і побачив таких же, як і він, солдатів, які вже знали, що новенький — поет, який прогнівив царя. Розговорилися про жорстокі тутешні порядки. А перед тим, як розійтися, Тарас прочитав їм уривок із своєї поеми «Сон». Так жагуче читав, що один із засланців просльозився.

Переказують, що якось із глухих аулів у гості до «уруса» прийшли казахи. Дев’ятнадцять днів гостювали вони у мудрого Тараза-акина, як вони його називали. Через багато років один із них прийшов до верби, до тієї, під якою вони разом провели не один день і ніч. А його, здається, вже відпустили на волю. Тільки тоді він дізнався, що це був видатний поет. І довго дивився на вербу, згадуючи їхню зустріч…

…Човен вже очікував Тараса. А він, розчулений, прощався з численними вдячними прово-джатими. Були тут і гостинні чабани, із якими познайомився сім років тому. Тарас низько вклонився і обійняв кожного.

Молодий чабан, що змужнів за ці роки, побажав поету: «Саг бол!» (будь здоровий), а його постарілий батько зняв із себе халат, накинув на плечі Тарасу і сказав:

— Яшулі урус.

Човен повільно плив Каспієм з першим українцем, який волею долі опинився на далекій від України землі, де за давньою традицією в кожній оселі гість — вищий за батька.

-----------------------------------------------------------

Яшулі — так туркмени звертаються до мудрої і шанованої людини.
Урус — так називали російських солдатів.
Чурек — хліб.
Чал — напій, виготовлений з молока верблюдиці.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net