Стрітення, Громниця, Зимобор

Богослови тлумачать цю зустріч дитини Христа із Симеоном як зустріч Старого і Нового Заповітів, зустріч даного єврейському народу Закону Божого і найвищого закону Божественної любові, принесеного у світ Ісусом Христом.

У народі 15 лютого вважалося особливим. У давнину цього дня спостерігали за погодою з ранку до вечора, а інколи навіть записували її погодинно. Адже, за народним уявленням, 15 лютого зима зустрічається з весною. І свято це називається Стрітенням, Громницею або ж Зимобором.

У дохристиянські часи, повідомляє світоглядний портал «Рідна країна», наші предки цього дня молилися до Сонця та виконували пісні — замовляння на тепло. Вважалося, якщо на Стрітення переможе весна, то у кінці морозного дня має бути відлига, якщо ж зима, то на ніч підморозить.

У давнину за прикметами на Стрітення визначали не лише прихід весни, але й майбутній урожай. Так, якщо цей день ясний і тихий — на хороший врожай та роїння бджіл. А от якщо на Стрітення капає зі стріхи — не буде з літа потіхи.

За народним віруванням, Стрітення — це свято зустрічі Зими з Літом. Зима колись вважалася старою бабою в полатаному кожушку, зношених шкарбанах та дірявій хустині. А Літо — гарною, рум’яною дівчиною. У Зими за плечима зморшкувата напівпорожня торбина, в руках пощерблене горнятко, наповнене кригою. Літо ж вбране у нову, помережану кольоровими візерунками сорочку, зелену плахту з серпом і жмутом збіжжя у руках.

У Зими є слуги. Мороз — чоловік баби-зими, огрядний велетень зі снігом-інеєм на обличчі. Сніговій — приятель Землі, що вкриває її ковдрою від холоду, однак боїться Весни, бо зникає з першим подихом теплого вітру. Завірюха — гарна, огрядна, весела молодиця, що з дітьми-сніговіями розносить сніг по всіх усюдах. І Метелиця — молода дівчина, у білому вінку з білими стрічками, у корсетці; гарно танцює, граючись зі снігом. Літо ж слуг не має, однак на Стрітення вступає у двобій з Зимою на цілий день.

Як уже мовилося, у деяких місцевостях свято Стрітення називають ще Зимобор або Громниця. Залишились ці назви ще з тих часів, коли на Стрітення вшановували Громницю-Перуницю, небесну богиню, втілення Блискавки. Здавалося б, парадоксально, що таке свято відзначається взимку, але у народній традиції все закономірно. Зима і Літо на Стрітення «позирають» одна на одну в одній точці Сварожого Кола — річного кругообігу, і «містком» між ними є саме Перуниця. За переказами, це єдиний день взимку, коли можна почути грім та побачити блискавку.

Як маленьке «віддзеркалення» небесного полум’я, люди цього дня у давнину запалювали великі та малі вогники. Відгуком такого звичаю є теперішні, так звані «громові свічки», чи «громниці», що збереглися у народній традиції і перейшли у християнство.

Колись ці свічки виготовляли лише жінки, особливо ж — дівчата. Цікаво, що в українській традиції громниці часто складалися з трьох переплетених у «косу» свічок, які розходилися зверху маленьким Тризубом — символом триєдності Наві, Яві та Праві, будови Всесвіту.

Такі свічки всіляко прикрашались стрічками та іншими дівочими забавками. У народній магії вони вважалися дуже сильним засобом. З їхньою допомогою можна було відвести блискавку чи взагалі грозу від оселі або села чи, навпаки, закликати грозу з дощем.

Тяжкохворим давали в руки запалену громницю, прохаючи у богині цілющу силу, щоб прогнати хвороби. Вода, освячена на Перуницю, також вважалася сильним засобом для використання у різноманітних магічних ритуалах.

Богиня Громовиця мала в Україні ще одне ім’я — Паляниця (як і назва ритуальної хлібини, що її пекли господині на визначні свята). Перуниця — це вольовий, сильний бік жіночого початку.

У давніх слов’ян були жінки-богатирі, їх так і звали — діви-паляниці. Вони билися проти ворогів нарівні з чоловіками свого племені, що викликало подив та захоплення у чужоземців.

Традиція підкреслює, що Перуниця — саме Дівчина-Воїн, дочка Перуна, його найперша помічниця та соратниця. Тут можна провести цікаву паралель з іншою арійською традицією — давньогрецькою: Афіна — Діва-Воїтелька, дочка Громовика-Зевса. При цьому не просто дочка. Зевс сам її народив зі своєї голови. Тобто вона — це частина його сутності, його «жіноча аніма», «Зевс у спідниці». Вона поєднує у собі силу, хоробрість і гострий розум. Це — незалежна жінка, що йде своїм шляхом.

Цікаво, що зброєю Афіни є спис — блискавка. І Діва Перуниця зображувалася з золотим «громовим» списом. Так традиція віддзеркалюється у віруваннях різних народів єдиної арійської родини.

З дня Перуниці слов’яни починали за-кликати Весну. Свято дарувало надію дожити до теплого Сонечка, до першої весняної грози, коли Перуниця золотим списом-блискавкою впаде на Землю. Для жінок і, особливо, для дівчат день вважався найкращим для здійснення їхніх мрій.

Селяни цього дня намагаються не працювати, а стежити за погодою, бо «лютий до березня в гості приїжджає», щоб «на Стрітення Зимі з Весною зустрітися».

Вважалося, якою погода буде надвечір, такою ж вона буде і до початку березня.

Цього дня у храмах відбувається пишна служба, після якої святять воду й свічки. Протягом року такі свічки зберігаються на покуті, а колись їх ще вплітали у дідухи. Адже вони оберігали оселю від бурі, зливи чи смерчу, а ниву — від бурелому чи граду, членів родини — від «злого ока» та хвороб. У давнину кожен господар мав обов’язково приготувати власну «громничну» свічку й нести її на посвяту. Після повернення зі служби Божої, він запалював її — «щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерев не побив».

Важливу роль у повсякденному житті відігравала й «стрітенська» вода. Вона мала ті ж властивості, що і йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою й зберігали її протягом року. За потребою нею натирали на тілі хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» — хвороб, викликаних «поганим оком».

Напровесні, виганяючи худобу в поле, скроплювали її цією ж водою, а пасічники використовували її для бджіл і вуликів, щоб не заїдали чужі комахи та не нападав «гнилець» — небезпечна інфекційна хвороба. Також у давнину «стрітенською» водою благословляли вояків та чумаків.

Стосовно ж погоди, то на Стрітення існує неймовірна кількість прикмет та прислів’їв, що часто суперечать одна одній. Отже:

Якщо під вечір потеплішало, то вважалося, що літо перемогло, а тому — «Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима».

Якщо на Стрітення півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди.

Якщо на Громницю півень води нап’ється, то на Юрія кінь трави напасеться.

На Громницю маєш зими половицю.

Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.

Як на Стрітення заметіль дорогу перемітає, то корм відмітає.

Як на Стрітення капає зі стріхи — не буде з літа потіхи.

Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.

Ясний і тихий день — на хороший врожай і роїння бджіл.

Якщо на деревах іній — вродить добре гречка й бульба.

Якщо вранці випав сніг — на врожай ранніх хлібів, коли ж у полудень — зернові будуть середні, а увечері — недорід.

На дахах довгі бурульки — стільки ще випаде снігу.

На Стрітення повертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга.

Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.

На Стрітення припадає середина астрономічної зими, проте літо вже починає потроху нагадувати про себе. І найпершими його вісниками є, звичайно, перелітні птахи, що приносять весну на своїх крилах.

Джерело: http://ridna.ua.