«Мов джерела невтомного вода»

А чи можемо пригадати хоч одного письменника, чиє ім’я було б увічнене ще за життя у назві вулиці? У березні 1997 року Троянська сільська рада на Кіровоградщині прийняла рішення про присвоєння вулиці, де стояла батьківська хата й де пройшли дитячі та шкільні роки майбутнього письменника, імені Володимира Гараніна. Односельці гордяться, що мають такого обдарованого земляка, який опоетизував Троянку — «шматочок рідного космосу», свою малу батьківщину (тут народився 5 лютого 1934 року), її жителів, мальовничу природу милого серцю краю.

Закінчивши у 1953-у Троянську середню школу, що була буквально «просякнута» вселенсько-божественною народною енергетикою, наступного року Володимир Гаранін переїхав до Одеси, де працював робітником у будівельних організаціях. Любов до рідної мови привела на філологічний факультет Одеського університету імені І.І. Мечникова, де все, що взяв від материних легенд, казок, оповідок, билиць-небилиць, пісень, зумів обробити, огранити і щедро повернути поетичним словом. Після закінчення вишу (1969) служив в органах внутрішніх справ. Обирався депутатом Одеської міськради восьмого та дев’ятого скликань. Був делегатом другого, третього та четвертого з’їздів і конференції НСПУ. Вийшов на пенсію у 1991-у в званні підполковника внутрішньої служби. Нагороджений п’ятьма медалями.

Дивовижна працездатність цього талановитого письменника. Заявивши про себе у творчій царині ще в середині минулого століття збірками «Доброзичливий Горобець», «Щиро кажучи» у дусі співомовок Степана Руданського, Володимир Гаранін у результаті довгих пошуків у збірці «Притчі про козака Мамая» зумів, як точно підмітив Борис Нечерда, «поєднати народний, а не хуторянсько-шароварний гумор з ліризмом». Саме за вірші цієї збірки йому присудили літературну премію імені Степана Олійника.

Особливо продуктивними у творчості письменника були кінець ХХ — початок XXI століть. Так, у 1998-у поет видає ліричну збірку «Четвертий вимір», основний лейтмотив якої — філософські роздуми над суперечностями людського буття, вічними проблемами боротьби добра і зла. Збірка лірико-філософських мініатюр «Голубі серпанки» (1998) — це сповідь поета про неповторну чарівність української природи, унікальність Живого у безмежному океані Всесвіту, це гімн найвищому творінню — Людині. Поетична збірка «Осінні мелодії» (2000) представлена новими віршами, а також тими, що були написані впродовж 1980—1990-х і друкувалися лише в періодиці. Творчій манері поета притаманні спокійна інтонація, пошуки нових засобів для відтворення складного духовного світу людини. Окремий розділ складають сатиричні та гумористичні вірші. Як поет-лірик, як творча багатогранна індивідуальність Володимир Гаранін пише і сонети, і рубаї, і японські танка та хоку, і балади. А троянська демонологія знайшла своє втілення у повісті «Чортів батько», надрукованій у «Літературній Одесі».

Багато часу віддає Володимир Михайлович і перекладацькій справі. Цікаві переклади, зокрема, зробив з Максима Богдановича, Іллі Сельвінського, Максима Танка, Володимира Солоухіна, Ксенії Некрасової, Аветіка Ісаакяна та інших.

Володимир Гаранін — дипломант всеукраїнського конкурсу «Байка-2001», лауреат всеукраїнського конкурсу «Українська мова — мова єднання» (2003, 2004, 2005, 2006), нагороджений Почесною відзнакою Національної спілки письменників України.

Мовознавча книга «Ну що б, здавалося, слова...: Язичницькі та мовно-звичаєві роздуми» (2001) — це своєрідна «подорож у чарівний світ української мови, це намагання пояснити походження окремих слів і словосполучень, це зустріч з поетичними персонажами прадавньої української міфології, яка мала незаперечний вплив на матеріальну й духовну культуру нашого народу і яка в певній мірі збереглася в традиціях, побуті, віруваннях аж до наших днів»,— як зазначає у передмові сам автор.

Спонукальним мотивом для написання цієї книги була потреба зрозуміти нашу історію, культуру, звичаї, мову, нашу ментальність. Це не наукові дослідження, а белетристичний погляд письменника на порушені питання в дусі переказів, легенд та екскурси в минуле через народну етимологію. Цікавим видається ілюстративний матеріал із класичної та сучасної української поезії, прози, зокрема з творів одеських письменників. Ця мовознавча книга як допоміжний матеріал послужиться при вивченні народознавства, мови та культури нашого народу учням загальноосвітніх шкіл та студентам вищих навчальних закладів.

У 2002 році у серії «Література рідного краю» вийшов у світ літературно-критичний нарис Володимира Гараніна «Віктор Дзюба», а в 2011-у — «Валентин Мороз: життя і творчість». Ці розвідки можуть бути використані як посібники для вчителів, учнів, студентів при вивченні художньої творчості митців Одещини.

У книзі «Як парость виноградної лози... Роздуми про рідну мову», що вийшла у видавництві «Астропринт» у 2004 році, розглядаються деякі аспекти вживання і походження забутих слів та пасивної лексики, використання в літературі мовних одиниць, бестіарних і рослинних образів-символів. Письменник-дослідник твердить, що потрібно шукати походження багатьох слів у своїй рідній минувшині. І, спираючись на думку відомого вченого-мовознавця, професора ОНУ ім.. І.І. Мечникова Ю.О. Карпенка, підтверджує, що «в українській мові запозичення складають близько 10 відсотків її словникового складу, а в англійській — близько 30 (тут найбільше запозичень з французької мови), в румунській — понад 40 відсотків (переважно запозичення з слов’янських мов). Чи не найбільш насичена запозиченнями лексика корейської мови — запозичень (переважно з китайської мови) тут до 90 відсотків». Ю.О. Карпенко не вказує, скільки запозичень у російській мові, але, за деякими даними, вони складають не менше 60 відсотків — переважно з української.

У першому розділі «Як парость виноградної лози...» автор, користуючись і перевиданими словниками (Памви Беринди «Лексикон словенороський», Павла Білецького-Носенка «Словарь української мови», Бориса Грінченка «Словник української мови», «Етимологічний словник української мови» та іншими), і прикладами-ілюстраціями з доробку укра­їн­ських письменників, як поетичними, так і прозовими (І. Котляревського, П. Куліша, Марка Вовчка, Т. Шевченка, С. Руданського, Я. Головацького, Ю. Федьковича, Є. Гребінки, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, В. Самійленка, М. Стельмаха, Григора Тютюнника та ін.), подає деякі аспекти вживання і походження 63 забутих слів і 7 словосполучень та використання їх у літературі.

Багато із поданих слів з тих чи інших причин вийшли із активного вжитку. Одні перейшли в російську мову і, поповнивши її активну лексику, почали сприйматися деякими філологами, письменниками, науковцями як невластиві для української мови, а при вживанні — кваліфікувалися як русизми; інші, через нашу байдужість, — не вживаються, бо нібито невдалі чи за­старілі, чи як такі, що не прикрашають літературної мови. Як підкреслює Володимир Гаранін, берегти треба кожне слово, бо за ним — душа українського народу.

У другому розділі «Ну що б, здавалося, слова...» автор-дослідник розглядає походження 12 слів, у третьому — «Слово про слова» — пише про красу української мови, її надзвичайну виразність, лексичне багатство, її глибинні семантичні можливості. Новели-розвідки четвертого розділу «Бістіарні і рослинні образи-символи» дають можливість краще відчути фольклор, літописну та літературну спадщину. До речі, дослідженню цього питання в сучасній українській філології, на превеликий жаль, не надається належного значення. А це необхідна робота, бо використання бестіарних і рослинних образів-символів ґрунтується на певних географічних, історичних, етнографічних та національних традиціях народу, і це, певна річ, допомагало б глибше зрозуміти ментальність українського народу, творчість письменників та художників.У п’ятому розділі «І Буй-тур, і Євшан-зілля» Володимир Гаранін подає п’ять статей-розвідок. У першій — «Національні символи і священні знаки» — аналізує сутність української національної символіки, доводячи, що національні символи і священні знаки не є випадковими, вони існували впродовж багатотисячної історії нашого народу. Тому без найменших застережень можна визнати закономірним появу у нашій державній символіці синьо-жовтого прапора і золотого тризуба на блакитному тлі — Державного герба України. У статті «Бестіарність у поетичному контексті» письменник-дослідник розглядає творчий доробок одеських поетів (Бориса Нечерди, Валентина Мороза, Антона Михайлевського), які оригінально використовують образи-символи фауни і флори, а ті, в свою чергу, збагачують їхню поезію новими відтінками, сприяють експресивності, надають образності поетичної мови. У розвідці «З позицій непересічних цінностей» для ана­лізу вибрана поетична збірка Дмитра Шупти «Листя клена», а в статті «Пантеон язичницьких скарбів» — книга поезій Тараса Федюка «Хрещаті південні сніги».

20 липня 2005 року у Золотій залі Одеського літературного музею відбулася презентація мово­знавчих книг Володимира Гараніна «Як парость виноградної лози...» та «Еней був парубок моторний. Лексична енциклопедія «Енеїди». Остання книга, зауважимо, присвячена 235-річчю від дня народження Івана Петровича Котляревського. У ній Володимир Михайлович досліджує маловідомі й забуті лексичні одиниці та фразеологічні звороти, які використовував класик у своєму першому творі, написаному живою, соковитою народною мовою, подаючи у кінці словник невідомих та незрозумілих слів.

Ця книга на 368 сторінок адресується учням старших класів загальноосвітніх навчальних закладів, студентам філологічних факультетів та широкому колу читачів. Це видання — для інтелігентів за фахом і натурою, для тих, кого цікавить прадавня минувшина нашого народу. І справедливо підкреслювали промовці на презентації, що читати «Лексичну енциклопедію «Енеїди» треба уважніше, ніж будь-який роман.

Нема жодного сумніву, що поетичний, прозовий і дослідницький доробки Володимира Михайловича Гараніна допоможуть кожному, хто зачерпне з цього джерела мудрості, збагнути глибинну суть, красу, лексичне й семантичне багатство української мови, її величавість, гармонійність і витончену вселенську світобудову.

Любов ІСАЄНКО,
кандидат філологічних наук, доцент.

Замість PS. Колеги-письменники, друзі, шанувальники творчості, колектив газети «Чорноморські новини», на сторінках якої у різні роки побачила світ велика частка творчої спадщини Володимира Гараніна, сердечно вітають ювіляра зі славною датою. І хоч нині недуга стала на заваді творчості, зичимо справитися з цим життєвим випробуванням і ще не раз потішити всіх нас новими поетичними, гумористичними і дослідницькими знахідками. Здоров’я Вам, Володимире Михайловичу, Господнього благовоління і земних благ.