№ 7 (21478) cубота 25 січня 2014 року

У четвер, 23 січня, відбулася прес-конференція, на якій було оприлюднено позицію Ініціативної групи «Першого грудня».

Кардинал Любомир Гузар, почесний президент університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький, академік, директор Інституту філософії НАН України Мирослав Попович, колишній політв’язень, письменник Євген Сверстюк попросили українців зупинити вибух пристрастей та наголосили на тому, що головним знаменником наших дій є мирний протест і ненасильницька боротьба за свої права.

Василь СИМОНЕНКО

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

27  січня — Міжнародний  день  пам’яті  жертв  Голокосту

«План Ванзее» інакше не назвеш як людожерським. Йдеться про план фізичного знищення єврейського населення і циган як у Німеччині, так і в окупованих нею країнах, який остаточно був ухвалений у січні 1942 року на Ганзейській конференції нацистів. Отже, нацистський Голокост був спланований. Нагадаю, Голокост у контексті плану — це масове знищення нацистами єврейського населення Європи.

Цю трагедію називають також єврейським словом Шоа, що означає «катастрофа». Традиційно жертвами Шоа вважаються 6 мільйонів євреїв Європи. Це число закріплене у вироках Нюрнберзького трибуналу. Страшні картини постають, коли читаєш про ті події. В одному з інтернет-видань наводиться такий витяг з книги істориків Сенке Нейзеля і Харальда Вельцера, яку вони написали на основі записів розмов взятих у полон німців. «Фельберт: Ви знаєте, куди везли євреїв? Кіттель: Так. Фельберт: Їх туди забирали систематично? Кіттель: Так… Фельберт: А що робили з дітьми? Кіттель (збуджено): Вони брали трирічних дітей за волосся, піднімали в повітря, стріляли в них, а потім кидали… Я був присутнім при цій сцені».

Віра, Віруня, Віруся. Підмазко, а потім Семенченко. Ми дружимо стільки років, «скільки інші не живуть» (спільний жарт, хто з нас його придумав — уже й не згадати). В далекому 1972-у, коли Компартія Совєтського Союзу невтомно дбала про ідеологічне підковування своїх підручних, тобто журналістів, ми зустрілися в Одеській вищій партійній школі. Туди на черговий семінар зібрали працівників районних газет області. Віра приїхала з Біляївки, я — з Ширяєвого.

Це була дружба з першого погляду. Відтоді, де б ми не працювали і де б не жили, ми — разом.

У 1973 році Віра прийшла до тільки-но призначеного редактора «Комсомольської іскри» Юлія Мазура. Щоб попроситися на роботу. «Ви розумієте різницю між районною та обласною газетою?» — запитав він. Вона дуже хвилювалася. Але щось таки відповіла. І Мазур ризикнув. Забігаючи наперед, скажу, що ніколи потім про це не пошкодував.

Починаючи з 24 листопада мусив усьоме виїздити з моєї Одеси до Києва.

Як в учасника громадянських акцій якогось разу було більше в душі піднесення, а якогось — тривоги. Та ніколи не було такого каменя на серці, як у цей раз. Коли на насильство із боку влади частина мітингувальників відповіла тим же.

Завжди був упевнений, що ця влада, на жаль, не зупиниться перед застосуванням найбрутальнішої сили, перед найжахливішим пролиттям крові без­збройних людей. Але переконаний був — це лиш прискорить її кінець. Допущені ж демонстрантами насильницькі дії, гадаю, значно ускладнили боротьбу із владним режимом. Не лише тому, що розв’язують руки владі. Вона звикла розпускати свої закривавлені руки і привід завжди знайде або придумає, оббрехавши опонентів.

На світанку 23 січня у центрі Одеси на стоянці спалили автомобіль Олександра Остапенка — одного з лідерів одеського Євромайдану, голови фракції «Фронт змін» у міськраді. Постраждали ще три автомобілі, які були припарковані поруч. Буквально за півгодини до того — о 3.39 — спалахнула автівка на вул. Щорса. Постраждало ще дві машини, що стояли по сусідству.

«У мирному місті Одесі проти активістів розв’язана війна, — цитує Олександра Остапенка прес-служба одеського Євромайдану. — Наскоки «тітушок» під час проведення мітингу «Ми — проти диктатури!» біля ОДА, блокування наших автобусів, що везуть медикаменти на Майдан у Київ, й ось тепер спалені машини — все це свідчить про те, що лінія фронту вже в Одесі».

Цими днями в інтернеті був опублікований матеріал нібито авторства першого президента України Леоніда Кравчука, широко процитований у ЗМІ та соціальних мережах. Президент нібито похвалив співробітників «Беркуту» і засудив Майдан: «Подивіться, що сьогодні відбувається на Майдані. Це порушення всіх законів. Я вдячний хлопцям, «Беркуту».

Кореспондент «ЛІГАБізнесІнформу» вирішив уточнити оцінку ситуації з політиком. Перед розмовою у прес-службі президента сказали: «Ми в шоці. Тепер будемо уважніше фільтрувати, кому даємо інтерв’ю». В інтерв’ю агентству (www.liga.net) відчувається традиційна дипломатичність політика.

У цей бурхливий час кожен свідомий громадянин України відчуває себе співучасником історичних подій у центрі Києва. Хтось саме в ці години перебуває на Майдані, хтось там уже був, а хтось тільки збирається. Але кожен всіма своїми діями, тим чи іншим чином хоче показати своє ставлення до того, що відбувається.

У понеділок, 20 січня, за день до трагічних подій на вулиці Грушевського, на за­прошення адвоката Всеволода Сокалюка в його адвокатській конторі відбувся шаховий бліц-турнір, у якому взяли участь активісти одеського Євромайдану. Серед них — чемпіон України з шахів 1996 року, міжнародний гросмейстер Михайло Голубєв, чемпіон Європи, міжнародний гросмейстер Юрій Дроздовський, міжнародні гросмейстери Микола Легкий та Андрій Сумець, майстри ФІДЕ Георгій Содоль та Іван Юрковський (ведучий телепрограми «Школа чемпіонів»), кандидати у майстри спорту Ігор Кисельов (журналіст, телеведучий ТРК «Круг»), Юлія Костіна (автор книги «Шахи для малюків»), Дмитро Костін та Павло Макаров, організатор турніру — першорозрядник Всеволод Сокалюк та його колега — адвокат Денис Пономаренко. Судив турнір міжнародний арбітр Віктор Довженко.

Повернення до Конституції зразка 2004 року — рятівне коло для України, яка опинилася в небезпечній кризовій безодні, — переконаний екс-голова Верховної Ради Олександр Мороз. Колишній голова ВР, який раніше невпинно заявляв, що майбутнє держави — це винятково парламентсько-президентська форма правління, і сьогодні, спостерігаючи за політичним процесом збоку, продовжує на цьому наполягати.

Facenews (http://www.facenews.ua) розмовляє з Олександром Морозом про «больові» точки, які сьогодні, на жаль, тривожними червоними маячками мерехтять на карті нашої з вами країни...

Без оновлення людського потенціалу суспільство мертвіє

Влада в Україні, як ніколи, низько інтелектуальна. Її очільники живуть у світі старих уявлень і примітивних правил. Однак правила можна зазубрити, а ось взаємодію людей, які живуть за тими правилами, — ні. Тому, що люди керуються своїми власними інтересами, часто не усвідомлено. Паралельно можна згадати висновок класиків суспільної думки: «Люди завжди будуть ляльками історії, допоки вони не усвідомлять своїх власних інтересів».

Чому, наприклад, в морозні дні на мітинги виходять сотні тисяч людей, посилаючи главу держави й уряд туди, де раки зимують? Хіба тільки тому, що не вірять у справедливий розподіл прибутків і бюджету? Це важлива і корінна причина, але поки що не рушійна.

Письменник-сатирик Михайло Жванецький звернувся до українців з приводу подій у Києві і порадив «свободу тримати зубами і не боятися». Це звернення поширюється у соціальних мережах, повідомляє ZN.ua.

«І так тонко складається ситуація, що при громадянській війні ми знову будемо бити один одного: тобто безпайковий — безпайкового, низькооплачуваний — безквартирного, хворий — хворого. Адже всі ми і ви розумієте, що до них не дійде, і дачу їхню не знайдеш. І знову справа закінчиться масонами, завмагами, вірменами і світовою втомою, яка і дозволить усім вождям — від районних до столичних — знову зайняти своє місце. Що вони негайно зроблять із криком: «Дорогу пролетаріату! Народ вимагає! Народ бажає, щоб ми негайно сіли йому на голову!». А ми з вами розчистимо їм шлях своєю кров’ю. Такі ми козли, які не вміють жити ані при диктатурі, ані при демократії.

Напередодні Старого Нового року в ЗМІ з’явилася справді приголомшлива інформація: 15 дітей iз Тернопільщини два місяці вишивали портрет Президента Віктора Януковича. Ці діти з міста Скалата прийшли в Тернопільську облдержад­міністрацію, щоб разом зі своїми наставниками засівати в кабінетах чиновників, привітати голову адміністрації Валентина Хоптяна та передати йому великий вишитий портрет Януковича. «Ми хочемо, щоб Валентин Хоптян, як і обіцяв, передав цю картину Віктору Януковичу. Вишити ми його на знак вдячності Президенту», — процитувало Тернопільське інформаційне бюро слова дітей.

Не знаю, як кому, але мені у пам’яті відразу ж виринули рядки з виданої на початку 1950-х книжечки «Дарунки Вождю»:

Де від залпів обрії туманні,
Де горить напалму хижий лет,
П’ять жінок у місті у Пхеньяні
Вишивали Сталіна портрет.

Єдина можливість впоратися з нестачею електропостачання в центрі Одеси — спорудження нової підстанції. До її зведення минулої осені будівельники приступили.

— Підстанція «Маразліївська» як для нашої компанії, так і для обласного центру — енергооб’єкт №1, — констатує голова правління ПАТ «Одесаобленерго» Іван Полив’яний. — Я намагаюся регулярно відвідувати будмайданчик, де працюють бригади нашого підрядника. Наприкінці минулого року вони працювали в прискореному темпі, часом — цілодобово.

До 175-річчя Павла Чубинського (1839—1884)

Народився Павло Платонович 27 січня 1839 року на хуторі, що нині входить у межі міста Борисполя, поблизу Києва, у сім’ї бідного дворянина. Закінчив Другу Київську гімназію, навчався у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», співпрацюючи в якому, познайомився з Тарасом Шевченком та Миколою Костомаровим.

Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, в селі Ропша. 1861-го захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в Україну, впродовж 1861—1862 років пише статті для «Основи», співпрацює з «Черниговским листком» та «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії».

Як і завжди, зустрічаючи Новий рік, більшість з нас намагається врахувати всі «примхи» тварини-талісмана, тобто тієї, якої взято для означення року за східним гороскопом. Цьогоріч догоджали Коневі: і стіл накривали, і вдягалися, і хату прибирали, з урахуванням того, що він любить, який у нього характер. Я також намагалася дотримуватися цих традицій. Але тепер-ось у мене закрався сумнів: чи потрібно було так догоджати саме Коневі, чи не поміняти символ року на Півня?

Такі думки з’явилися після того, як прочитала публікацію доктора філософії, історика й етнографа, члена Національної спілки крає­знавців України Олександра Середюка, в якій стверджується, що за українським-арійським календарем 2014-й — рік Півня. Автор пояснює, на чому ґрунтується таке твер­дження: «Якщо уникнути літочислення від Різдва Ісуса, то можемо скористатися літочисленням наших літописів, лише назвавши його не «від сотворення світу», а, приміром, «від Трипілля-Аратти». Тоді на нашому календарі буде не 2013-й від Різдва Ісуса Христа, а 7523 рік від Трипілля-Аррати. Така дата була б цілком обґрунтованою історично, для України, для нашого народу, нащадків аріїв і воїнів Світла».

30 січня о 21.40 за Гринвічем або о 23.40 за київським часом настане Рік Коня, який триватиме до 19 лютого 2015-го.

Як відомо, Китай святкує прихід Нового року, виходячи з приписів місячного календаря. Тож дата постійно змінюється.