Для дорослих — простір, для малечі — сніг

«Доросла» премія

Здається, минулого року я накаркала… Серед фіналістів 2012-го був Ярослав Мельник — український критик-вісімдесятник. Він давно живе та працює в Литві, а зараз намагається стати й українським письменником.

Його дебютний текст «Телефонуй мені, говори зі мною» члени журі 2012 року так хвалили, що я в статті навіть припустила, що премію дадуть саме Мельнику. Тоді премію дали Юрію Винничуку за «Танго смерті».

Роман-переможець — це «Далекий простір» Ярослава Мельника. Якщо чесно, на мою думку, роман доволі слабкий. Він вторинний у сенсі змісту та надто «розжовує» самоочевидні смисли, ніби текст писаний для дітей і підлітків, які можуть не впізнати символу «сліпоти».

У кулуарних бесідах від членів журі «Книги року Бі-Бі-Сі» я почула, що цей роман, мовляв, виписаний і завершений, на відміну від двох інших «недопрацьованих» книжок-фіналістів — «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» Наталки Сняданко та «За чверть десята» Юрія Макарова.

Тут варто би ще додати абзац про те, що дуже дивним виглядає рішення про внесення всього трьох книжок у короткі списки премії. Насправді, цьогорічний вибір у довгому списку був непоганим, і мені особисто не віриться, що не зна­йшлося ще двох достойних книжок для формування «п’ятірки».

Під час представлення «Далекого простору» член журі Тарас Федюк сказав, що в романі відчитав сюжет про розділену Україну — і розділ цей проходить по лінії між демократичною та тоталітарною свідомістю.

З цієї точки зору, ще й на тлі Євромайдану, такий вибір переможця виглядає логічно. Хоча хо­тілося би трохи більше уваги до літератури, а не лише до політичного контексту.

Тут варто додати, що інші два романи короткого списку також дотичні до теми «тоталітарне VS вільне». І Наталка Сняданко, і Юрій Макаров написали романи про внутрішнє саморозкріпачення — в локаціях заробітчанства у вільній Європі та пригадування радянського минулого, з віньєтками життя в Україні 1970-х.

Нагородження Ярослава Мельника премією «Книга року Бі-Бі-Сі», попри мою особисту незгоду з таким вибором, має і позитивний бік. Який? А такий, що міф про нагородження тільки розкручених письменників мав розбитися під час цьогорічного нагородження. Адже Ярослава Мельника важко назвати відомим широкому українському читачу.

«Дитяча» премія

Вибір у короткому списку «дитячої» премії «Книга року Бі-Бі-Сі» був величезний. Туди увійшли дуже різні книжки чудових авторів і авторок.

Ірен Роздобудько, котра номінувалася за книжку «Арсен», розпо­віла, що її герой Арсен — це вона сама. В книжці містяться три сімейні історії роду Роздобудьків. Письменниця говорить, що сподівається на виховний момент — на те, що діти після прочитання книжки самі підуть записувати сімейні оповідки, вишукуючи там детективні, любовні та інші гостросюжетні історії.

Сергій Гридін із книжкою «Не такий», про яку Світлана Пиркало сказала, що її треба «давати як ліки», ніяковів у незвичній для себе літературній тусовці… і щиро зізнався, що книжку написав для сина.

Галина Вдовиченко виголосила справжню трибунну розмову в стилі #євромайдан. Письменниця наголосила, що несхожість українців — їхня сила і що єдність різних людей і спільнот надає більше переваг, ніж коли всі діють однаково.

Тарас Прохасько подякував усім причетним і нагадав, що діти — теж люди, і їм треба надавати можливість більше дізнатися про самих себе.

Нагородження Тараса Прохаська за книжку «Хто зробить сніг», написану разом із Мар’яною Прохасько, мені особисто видається дуже справедливим і логічним.

Таких дитячих книжок в Україні ще не писали — вона достатньо ясна, та водночас метафорична, рівно настільки, щоби «темні» речі залишилися «темними» та обдумувалися поволі, наодинці із собою.

Цього року вибір переможця в «дорослій» премії виглядає незрозуміло, зате вибір фіналістів і переможця «дитячої» премії розставив усе на свої місця.

Ірина СЛАВІНСЬКА,
літературний оглядач «Української правди. Життя»