День і ніч Віктора Януковича. Хто утопив ЄвроМайдан у крові

Тепер колишні керівники Державного департаменту США та найвпливовіші українські діаспори в світі вимагають введення проти нього санкції, а європейські уряди вже п’ять днів поспіль влаштовують йому сеанси демонстративної обструкції.

Центр столиці перетворився на декорації для фільму-апокаліпсису з барикадами та вогнищами. А перебувати спокійно в саркофазі «Межигір’я» він може, лише виставивши кілька сотень одиниць гарматного м’яса з шевронами «Беркут» на рукавах.

«Українській правді» вдалося встановити хронологію кривавої ночі на Майдані 30 листопада і дізнатися про плани та сценарії, які виношуються в ці дні у владних кабінетах.

Під крики Майдану
Віктор Янукович полював на кабанів

Отже, в п’ятницю ближче до вечора Віктор Янукович прилетів до Києва після провального саміту Східного партнерства у Вільнюсі. Не заїжджаючи на Банкову, він поїхав до Межигір’я. Але у своєму палаці, що розкинувся на території площею з князівство Монако, Янукович провів декілька годин. Після чого відбув на нічне полювання до Сухолуччя — державного мисливського господарства, яке було виведено під контроль офшорних компаній Януковича...

На сьогодні залишається загадкою, наскільки чітко Януковичем було поставлене завдання зачистити Майдан. Чи наказав він зробити це з показною жорстокістю, коли «Беркут» мав відбити не лише печінки, але й бажання збиратися наступного разу. Чи Янукович наказав прибрати людей, що дратували його, доступними для міліції засобами, не замислюючись над наслідками свого обурення.

Так чи інакше, Янукович відбув на полювання, а «Беркут» втопив ЄвроМайдан у крові.

За інформацією з різних незалежних джерел, керівництво цією операцією взяв на себе секретар Ради нацбезпеки Андрій Клюєв, який не відповів на прохання «Української правди» викласти свою версію подій. Він уже мав досвід силового та показного розгону мирних зборів — достатньо згадати кровопролиття під Центральною виборчою комісією за тиждень до виборів президента 2004 року.

Джерела розповідають, що до зачистки Майдану почали готуватися ще на початку минулого тижня — Клюєв разом із своїм першим заступником Володимиром Сівковичем відбирали загони «Беркуту», якому буде доручено брудну роботу. Зрештою, вибір зупинили на приїжджих бійцях із Дніпропетровської, Луганської, Черкаської областей та Криму. Безпосередньо під час бійні на Майдані Володимир Сівкович перебував у кабінеті голови київської міліції Валерія Коряка.

До підготовки кривавого розгону Майдану приклала руку і Київська міська держадміністрація. Аби виправдати залучення «Беркуту» до побиття мирних протестантів, перший заступник Олександра Попова — Анатолій Голубченко — підписав розпорядження про термінове ввезення під монумент Незалежності комунальної техніки.

Одна з дивних обставин цієї ночі — глава адміністрації президента Сергій Льовочкін був поза зоною досяжності. За однією версією, Льовочкін знав про намір розігнати Майдан, але не брав участь в обговоренні цього сценарію та демонстративно самоусунувся, надаючи можливість своєму одвічному опоненту Клюєву остаточно дискредитувати себе в очах Заходу. За іншою версією, Льовочкін не брав телефон, оскільки… хотів відпочити після нервового саміту у Вільнюсі. Цієї лінії дотримується його оточення, хоча сама думка про те, що глава адміністрації президента може бути поза зоною досяжності, виглядає дивною.

Отже, як би там не було, телефони Льовочкіна обривали західні дипломати та українські колеги, але вперше він зняв слухавку вже після світанку, коли його набирав посол США Джеффрі Пайєтт. Власне, за версією оточення Льовочкіна, від американця він вперше дізнався про бійню на Майдані.

Далі Льовочкін спробував сконтактувати з Януковичем, який все ще перебував на полюванні, але той не взяв трубку. Після чого Льовочкін написав заяву про відставку та передав Януковичу диск із записом світових новин про кривавий ранок на Майдані. Крім того, адміністрація президента підготувала Януковичу проект заяви з анонсуванням відставки міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, однак він відмовився її озвучувати.

У першій половині дня після розгону Майдану Льовочкін, за словами його оточення, сконтактував з Клюєвим та попередив його про особисту відповідальність за розгін демонстрантів. На що секретар Радбезу заявив, що на телебаченні буде повідомлено, що «Беркут» захищав комунальних працівників, які прибули монтувати ялинку, від атаки мітингувальників. Власне, саме з цієї версії починалися повідомлення московсьских телеканалів про розгром мирного зібрання в Києві наступного дня.

Не секрет, що Клюєв є близьким товаришем Віктора Медведчука, який є куратором України від Кремля. І коли ручні медіа Путіна стали рупором версії з темника Клюєва, це може слугувати ще одним доказом саме його провини за кровопролиття. Так само, як і терміновий брифінг підконтрольної Клюєву Ганни Герман, яка раптом вирішила повідомити про його непричетність до бійні.

Розгін Майдану показав, що на відміну від 2004 року президент не має контролю над «ящиком». Ме­діахолдинги Дмитра Фірташа, Віктора Пінчука та навіть Ріната Ахметова висвітлюють події майже без купюр, показуючи найбільш жахливі кадри побиття демонстрантів вночі 30 листопада та під час акції на Банковій 1 грудня.

Остаточним доказом причетності Андрія Клюєва до розгону Майдану став його виступ на ранковому засіданні фракції Партії регіонів у минулий вівторок. Пояснювати жорсткі дії «Беркуту» в ніч з 29 на 30 листопада прийшов не голова МВС, а саме секретар Радбезу.

За словами очевидців, Клюєв так красномовно описував ефективність та хоробрість правоохоронців, що у залі навіть почали жартувати: «То, може, Захарченка треба нагородити?» На пряме питання, чи був Клюєв особисто причетний до плану розгону Майдану, він поклав всю відповідальність на керівника столичної міліції Валерія Коряка, забувши навіть згадати про роль Віталія Захарченка. Це більше ніж дивно, адже будь-яке використання «Беркуту», а тим більше перепідпорядкування регіональних загонів спецпідрозділів центральному главку без наказу голови МВС неможливе.

А вже через три доби після кривавих подій на Майдані Віктор Янукович відбув до Китаю, не покаравши жодного винуватого. Натомість в тюрмі опинилися дев’ятеро протестуючих, кримінальні справи проти яких були порушені, та опинилися в суді протягом 24 годин.

Що далі?
Сценарії

Через тиждень після початку ЄвроМайдану з вимогою відставки Віктора Януковича зрозуміло, що бліц-революція змінилася затяжним позиційним протистоянням. До Києва продовжують прибувати опоненти режиму, а влада стягує силовиків до столиці для ротації.

Люди барикадують центральні вулиці та блокують урядові будівлі. В четвер було закрито самоскидами в’їзд до адміністрації президента на вулиці Шовковичній, 20, — це той самий «чорний вхід», яким користуються чиновники за нинішніх революційних умов для потрапляння на Банкову.

Відставка Януковича залишається надзавданням ЄвроМайдану, тоді як опозиціонери активно обговорюють більш реалістичні шляхи виходу з кризи, які передбачають збереження чинного президента на посаді до 2015 року.

Переговорником від влади намагається стати перший віце-прем’єр та висуванець «сімейного клану» Сергій Арбузов, який останніми днями розгорнув небачену активність — чиновник, який всіляко уникав інтерв’ю останні три з половиною роки, тепер не сходить з телеекранів, тиражуючи тезу про перемовини. Він навіть побував на «5-му каналі», попри затяжний конфлікт з його власником Петром Порошенком.

Передумовою переговорів є «нульовий варіант», за яким влада відводить «Беркут» із центру Києва, звільняє затриманих активістів, а опозиція — знімає блокаду урядових будівель.

Отже, перший з можливих компромісних сценаріїв — це «технічний уряд». Тут ідеться про відставку Азарова та формування «уряду техно­кратів» без одіозних осіб, який би існував до наступних виборів президента. Очевидно, що роль прем’єр-міністра в цьому Кабміні Арбузов відводить для себе. Частина опозиціонерів розглядає сценарій «технічного уряду» як реальний, але проти Арбузова на посаді керівника. Причому умовою створення такого органу має стати підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Власне, на підтримку такого сценарію в ході зустрічі з опозицією у Києві висловилася заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд.

Другий сценарій — це «повернення до парламентсько-президентської республіки», яка існувала після Помаранчевої революції. При цьому відновлення старої Конституції має відбутися за дивним «полі­тико-правовим рішенням». За ло­гікою прихильників цього підходу, парламент має проголосувати за невизнання рішення Конституційного Суду, яким Віктор Янукович в 2010-у отримав обсяг влади, що був у Леоніда Кучми. Пояснення прихильників цього підходу, який першим озвучив депутат Давид Жванія, таке: оскільки набуття додаткових повноважень Януковичем відбулося в сумнівний спосіб, то так само він має їх і позбутися.

Третій сценарій — радикальний. Він передбачає продовження тиску на Януковича, загострюючи ситуацію на вулицях та провокуючи «гаранта» на нове зловживання силовими органами. Паралельно активно закликаючи Захід почати застосовувати санкції — не витрачаючи час на ухвалення спеціальних законів на кшталт «акта Магнітського», а просто блокуючи рахунки та вносячи до списку нев’їзних найбільш дискредитованих представників влади. Дотискання Януковича має відбуватися шляхом блокування його в Межигір’ї, всеукраїнського страйку, колапсу органів влади та створенням альтернативних органів влади. Свою роль також має зіграти фінансова катастрофа, на межу якої привів Україну уряд Азарова.

Власне, цілком можливо, що відбудеться гібридна реалізація сценаріїв, коли будуть діяти елементи одночасно кількох із них. Наприклад, елемент радикального сценарію — блокування Януковича в Межигір’ї — має змусити його піти на переговори з вулицею та опозицією щодо парламентсько-президентської республіки.

Крім того, дедалі частіше лунають пропозиції про залучення міжнародних переговорників, які б гарантували дотримання домовленостей між Януковичем та його опонентами. Це можуть бути як уже знайомі екс-президенти Пет Кокс і Александр Квасьнєвський, так і чинні міністри закордонних справ Швеції та Польщі Карл Більдт і Радек Сікорський.

Незважаючи на політичний цейтнот, Віктор Янукович продовжує грати на два фронти, не облишає надії на другий термін та шукає джерело грошей для закриття бю­джетної прірви. Напередодні візиту в Китай він майже одночасно направив дві делегації. Одну — в Москву, готувати проект нової стратегічної угоди з Кремлем. А другу — в Брюссель, аби, в разі провалу переговорів у Москві, не втратити можливість продовжувати вести переговори з Єврокомісією. Місію у Москву очолив Юрій Бойко, до якого приєднався міністр фінансів Юрій Колобов. У Брюсселі перебувають заступник міністра закордонних справ Андрій Олефіров та заступник голови НБУ Микола Удовиченко, у яких була призначена зустріч із Штефаном Фюле.

Втім, сам Віктор Янукович покладає всі надії на сигнали від російської місії. За словами джерел, текст нової стратегічної угоди майже готовий, залишилося доопрацювати додатки та протоколи, в яких, власне, і мають бути викладені фінансові параметри домовленостей між Києвом та Москвою. Залежно від того, наскільки переконливими будуть пропозиції росіян, літак Януковича на шляху з Китаю сяде на дозаправку там, де в той момент перебуватиме Володимир Путін, останній можливий союзник чинного президента України.

Сергій ЛЕЩЕНКО,
Мустафа НАЙЄМ,
«Українська правда».
(Друкується з деякими скороченнями).

В Одесі, на вул. Пушкінській, 2, працює пункт допомоги київському Майдану. Тут з 12.00 до 17.45 збирають теплі речі (шарфи, шапочки, шкарпетки, устілки, рукавички, пледи). Щодня о 18.00 біля пам’ятника Дюку де Рішельє на Приморському бульварі городяни збираються на мітинг підтримки з Євромайданом у Києві. Тут же, у неділю, о 12.00 — віче солідарності.