Переглядів: 6645

«...Який гарний матеріал на будучність!»

До 150-річчя від дня народження Ольги Кобилянської (27.11.1863—21.03.1942)

«Я люблю народ... і дивлюся на нього тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу часть природи. Одна неестетичність його, будь у словах, будь у поведенні чи в привичках, разить мене, але в суті речей — гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність!»

Ольга Кобилянська, «Про себе саму».

Для Ольги Кобилянської особливо гостро стояло питання української ідентичності. Зростала вона в німецькомовному оточенні, вдома мати спілкувалася з дітьми здебільшого польською, бо була наполовину полька, наполовину німкеня. В дитячому та підлітковому віці Ольга не мала змоги вдосталь читати українські книжки, чути рідну мову. Та стала класиком української літератури, за її висловом, «робітницею свого народу». Що ж її зробило такою?

У грудні 1921 року Ольга Кобилянська листувалася з професором Степаном Смаль-Стоцьким, котрий цікавився її життям як фахівець-філолог. Своїми працездатністю, терпінням і ставленням до життя, писала вона, завдячує батькам, насамперед матері. Була четвертою дитиною в сім’ї. Про матір свою, Марію, писала так: «Полюбивши мого батька, а з тим і його рідну мову, переступила без вагань на його просьбу на його віру, причинившись так до основання чисто української хати (тобто сім’ї)... Скільки безграничної доброти, біблійної лагідності, жіночої ніжності мала вона в собі... Яка велика вона була для своїх дітей... Як тихо, безгомінно помагала вона батькові, що, мов у ярмі, працював день у день нижчим урядником у бюрі, без відпочинку, без відпусток, вірно, щиро, повних 45 років». До речі, письменниця добре знала історію діда Якова, що жив у Бучачі, але помер, коли синові Юліану було 14 років. Знала деталі того, як батько здобув освіту, склав правничі іспити, як став на бік пригноблених дідичем людей. Це пішло від батька — відчувати гостро людське горе.

У 1903 році О. Кобилянська написала нарис «Думи старика», ідею якого висловила так: «Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не загубіть».

Народилася майбутня письменниця в містечку Гура-Гумора в буковинських горах. Була четвертою дитиною в родині. Коли Ользі сповнилося п’ять років, батька перевели до Сучави. Там родина зблизилася з парохом-поетом Миколою Устияновичем, у родині якого діти вперше, крім рідного дому, почули українську мову та рідні пісні. В подальшому житті Ольги Кобилянської отець Микола стояв як ідеал духовного отця. А його найменша донька, теж Ольга, стала першим слухачем її дитячих фантастичних оповідань. Кобилянська наголошувала, що порив до писання в неї був вроджений. «Самота, душевна самота, противне моїм почуванням окруження — викликували в мені жадобу кинути те, що мене зворушувало до дна, на папір». Від природи була замкнутою, маломовною. Тому не зважувалася показати написане рідним. Душу її заповнювали спілкування з природою, походи в гори. Вони «виколихували спів, відгомін і ущасливлювали».

Коли настав шкільний вік, сім’я жила вже в Кімполунзі, високо в горах, бо батькові потрібно було лікуватися. У школі навчання велося німецькою мовою. Ольга дуже любила свою вчительку пані Міллер — змадяризовану словачку, називала її «пані Сталь» — за високу освіту, повагу до дітей і дар мови. Приятелювала з нею, а пізніше вивела її образ у повісті «Царівна» як пані Марко.

У 13—14 років почала писати вірші німецькою мовою. Багато читала, «хапалася за все, що давало освіту», та не вистачало українських книг. Перечитувала все, що вчили старші брати: один навчався на філолога, другий — на правника. Але канікули швидко закінчувалися, і знову було сумно, чогось бракувало, а з товаришами не ділилася, бо «ніби чимось понад них виростала».

У 18—19 років доля послала їй Софію Окуневську, пізніше — Морачевську, доньку повітового лікаря. Від неї пішло те світло, якого довго бракувало. Вона заговорила українською мовою, переконала, що потрібно писати українською — для свого народу. Давала багато книжок, головне — познайомила зі своєю своячкою письменницею Наталею Кобринською, котра була феміністкою й опікувалася українськими літераторами. Вона, як пізніше й Ольга Кобилянська та Леся Українка, робила багато, щоб українську літературу просувати в Європу.

В основі всіх творів О. Кобилянської були її життєві враження й особисті переживання. «Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коли не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду, заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам, писала, коли переймалася великими ідеями, про визволення жінки, ідеєю соціалізму, ідеєю націоналізму, патріотизмом, який зміцняла в мені Леся Українка». До речі, листування двох видатних письменниць Лесі Українки й Ольги Кобилянської опубліковано.

Ольга Кобилянська найбільш відома широкому загалу як авторка повісті «Земля», факти й образи якої взяті нею із життя. Зразком сценічного трактування цього епічного твору стала інсценізація Василя Василька, учня великого Леся Курбаса, зроблена в 1947-у в Чернівецькому театрі, а наступного року — в Одеському. В. Василько трактував «Землю» як народну трагедію. Працюючи в одеському театрі в 1948—1955 роках, він здійснив ще одну інсценізацію і дав майстерне сценічне трактування повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» з неповторною Маврою у виконанні Наталі Ващенко, доньки видатного українського педагога Григорія Ващенка, професора Мюнхенського університету. В обох сценічних варіантах виділився нахил Василя Василька до створення масових сцен і водночас втілення яскравої індивідуальності персонажів. Головне — режисер зумів зберегти все, чим сильні повісті письменниці: характери, чудову мову, емоційну силу. А також описав це у своїй книзі «Фрагменти режисури». Не випадково в Одесі ці вистави здобули назву «Театр Кобилянської».

Напрацювання В. Василька, ім’я якого сьогодні носить Одеський український театр, дали поштовх до створення в 1955 році в Чернівецькому театрі ім. О. Кобилянської вистави «В неділю рано зілля копала» (постановка Б. Боріна, інсценізація В. Василька) та «Вовчиха» (постановка Є. Зотової, інсценізація О. Ананьєва). Крім новели «Вовчиха», до вистави введено епізоди з оповідань О. Кобилянської «Банк рустикальний» та «Лист засудженого вояка до своєї жінки».

«5-й канал» українського телебачення демонструє фільм Василя Вітра з ведучою Наталкою Сопіт «Вальс бріліантовий», знятий у студії «Віател» в серіалі «Гра долі». У ньому розказано історію приватного життя Ольги Кобилянської. Після публічного показу стрічки в Києві 19 листопада її презентували у Чернівцях, і в ці ювілейні дні вона демонструватиметься в інших містах України.

Підготувала
Аліна ПЛЯЧЕНКО,
кандидат філологічних наук, доцент.

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net