Українська жінка в інтер’єрі сучасності

Отож на цю «решту» і «купився» герой відомого кінофільму «Любов і голуби». Якими тривіальними не виглядали б «курортні» романи, саме в подібних ситуаціях люди попадаються на гачок отої «решти» жіночих принад. Наш герой нічого не побачив в очах своєї спокусниці, хоча бачив її не раз, зате побачив «решту», причому у відверто оголеному вигляді. Такого, мабуть, йому не доводилось бачити у своєї дружини, хіба що інколи в темряві, бо подружжя змушене було таїтися і від старих батьків, а потім і від дорослих дітей. А тут тобі на…

Але куди там нашому любителеві голубів до особи турецького султана Сулеймана (історичний серіал «Величне століття. Роксолана»)! Грізний правитель османів, «володар трьох сторін світу», він не вважав за потрібне прочитувати в очах чергової наложниці її справжніх намірів. А намарне, бо вони були дуже амбітні: затьмарити розум повелителя саме «рештою» своїх принад, що цілком і вдалося, і що привело до трагічних наслідків. І винуватцем їх став сам Сулейман, бо він власноруч всадив ножа в спину династії: маючи законного престолонаслідника, він дозволив Гюрем народити ще чотирьох, прирікши тим самим своїх рідних дітей на братовбивство.

Про що йдеться? Про людське тіло — і як вмістилище душі людської, і як об’єкт для споглядання. У стародавніх греків, наприклад, існував культ людського тіла — сильного, красивого, красивого саме своєю гармонійністю, пропорційністю всіх його частин від голови до ніг. Тому оголена постать не тільки в буденному житті, але навіть на Олімпійських іграх була звичною. І до певної пори це було природно, як природними були і статеві зносини людей — задоволення одного з двох найважливіших інстинктів людини, а саме інстинкту продовження роду (другий — задоволення голоду як умова збереження біологічного існування).

Але, як казали древні, tempora mutantur, et nos mutantur in illis — «часи змінюються, і ми змінюємося з ними». Тож з часом роль цього інстинкту, точніше, процес його задоволення став розширюватися функціонально: не тільки і не стільки продовження роду, скільки задоволення плотолюбства та похоті. Таким чином цілком природний інстинкт поступово набував дещо інших ознак: спочатку еротики — почуттєвості, підвищеного інтересу до проблем статі, потім — сексу, сукупності психічних реакцій, переживань і вчинків, пов’язаних з виявом і задоволенням статевого потягу, іншими словами, хтивості і сластолюбства, які нерідко набирають маніакального характеру. Тож коли, осуджуючи подібні прояви у деяких людей, порівнюють їх з тваринами, тим самим ображають тварин.

Десь на рівні підсвідомості люди відчували «гріховність» подібних статевих зносин, і це змушувало їх здійснювати злягання в темну пору або принаймні в темному місці, а в умовах освітленості прикривати наготу одягом. Відтак любителям жіночих принад доводилося задовольнятись виглядом жіночої ніжки, яка випадково (чи й не випадково) вигулькувала з-під подолу сукні, або смужки шиї, яка виглядала із-за мережива. Але знову ж таки невмолиме tempora mutantur. Запозичивши багато чого від античності, людство не оминуло увагою і людське тіло, але вже на іншій основі — як збуджувача, розпалювача статевого потягу, який потребував задоволення аж ніяк не для продовження роду. І тут спрацював, висловлюючись сучасною мовою, закон ринку: попит породжує пропозицію. Для прикладу візьмемо, скажімо, досить поширений вид одягу — пляжний. На кінокадрах початку минулого століття бачимо людей, одягнутих у купальні костюми, котрі облягали тіло плавця по шию, по лікті і по коліна — нам це нагадує скоріше скафандр підводника.

— Тіла, побільше тіла! — волали пляжні сластолюбці.

— Будь ласка!

На зміну отим «скафандрам» з’явилися так звані плавки, а у прекрасної статі — бюстгальтери на додачу. Таким чином майже все тіло стало доступним для оглядин. Та життя не стоїть на місці, і почалося удосконалення пляжних обладунків у напрямку мінімізації тканини як на бюстгальтері, так і нижче: з’явились бікіні — два невеличкі трикутники спереду і ззаду, з’єднані вузенькими смужками. Здавалося б, усе, далі нікуди. Проте законодавці пляжної моди не збиралися зупинятись і вирішили усунути певну недосконалість бікіні: якщо груди стали оголюватися до максимально можливої межі, то сідниці все-таки прикривалися отим трикутничком ззаду. А оскільки чоло­віки, як уже згадувалося, після очей жінки, якщо вони взагалі в них за­глядають, звертають увагу саме на груди і сідниці, то виникла потреба прибрати отой трикутник з очей, що й було успішно реалізовано — з’явилися стрінги, про які на сторінках «Сільських вістей» влучно висловилася одна бабуся: «Колись була срака в трусах, а тепер труси в сраці». І цей останній крик пляжної моди пропагується всіма можливими засобами: у відеокліпах, на упаковках з предметами білизни, причому крупним планом, на всю площу пакета — сідниці. Врешті-решт, ніякого криміналу тут нема, адже пляж на те і пляж, щоб, за­смагаючи, і похизуватися своїми принадами. Нудисти, наприклад, засмагають взагалі оголеними, і ніхто їх за те судити не збирається.

Справа в іншому: оцей пляжний дрес-код розповсюджується в інших місцях, де перебувають люди різного віку, статі, уподобань, смаків та ступеня розбещеності, нарешті діти. Про естраду, корпоративи, різноманітні шоу та тусовки говорити зайве. Зайдіть до будь-якого офісу, де за столами й ком­п’ютерами сидить жіноцтво. Чоловік зі слабкими нервами, глянувши на розпластаний по столу майже оголений бюст кобіти, може й забути, чого він сюди зайшов. І оцей синдром нав’язливого демонстрування тілесних принад вражає дедалі ширші кола представників прекрасної статі. Само по собі бажання виглядати красивою та привабливою можна тільки схвалювати — дівчина чи навіть жінка в літах з красивими зовнішністю та фігурою справляють на оточуючих гарне враження і викликають позитивні емоції. Але коли на тебе насувається постать, на котрій колготи облягають стегна загрозливої товщини і сідниці від лопаток до підкоління, а спереду нависають мало не до колін сувої целюліту, і все це відкрито для оглядин чи не до пупа, розумієш, що у власниці цього добра хибне тлумачення вислову «хорошого має бути багато».

Ось К. Меладзе започаткував проект нової «ВІАгри». Імідж гурту під цією назвою широко відомий, проте на кастинг хлинули, наче цунамі, десятки тисяч (!) молодих і не дуже дівчат і жінок. Спраглі «віаг­рівської» слави, вони не дуже переймалися вокальними та танцювальними складовими своїх виступів, зате «налягали» на сексуальності рухів власного тіла на сцені, доходячи інколи до фізіологізму, що викликало несприйняття з боку деяких їхніх майбутніх тренерів — бувалих-перебувалих секс-бомб. А ошалілі претендентки, «із любові до мистецтва», готові були прямо на сцені позбутися навіть тих клаптів матерії, котрі так-сяк прикривали їхні тіла, бо — «хочу у ВІАгру!!!»

Взагалі лейтмотив сексуальності пронизує практично всі різноманітні конкурси та шоу, зокрема й обрання різних «міс». Дійшло вже і до «міс» серед дітей. Страшно навіть подумати, що чекає на цих дітей (а їхні чадолюбиві батьки назвозять їх силу-силенну) у майбутньому, страшно, коли бачиш на екрані тих маляток з завченими повадками повій, уже «готових» до боротьби за омріяну (ким?) «міс». Страшно ще й тому, що їхнім батькам не страшно…

Втім, цим синдромом нав’язливого демонстрування своїх принад вражене не тільки прекрасне жіноцтво — ця епідемія охопила і певну частину сильної статі. Всім відома легенда Америки, ікона музики Майкл Джексон. Я не фахівець і не експерт у царині музики, а тим паче попси, але маю підозру, що його шалений успіх у невибагливої естетично молоді обумовлений не тільки і не стільки його вокалом, скільки «розкутою» поведінкою на сцені: конвульсійне смикання, шарпання, сіпання окремих частин тіла концентрувалися навколо одного центра — брутально вип’яченого місця, за котре він постійно хапався руками. Видається, що саме ця цинічна хтивість і приваблювала молодь, яка мліла на його концертах від надміру почуттів аж ніяк не естетичних. Гідним наслідувачем його є російський співак В.Леонтьєв, котрий також заклопотаний тим, аби глядачі, саме глядачі могли розгледіти те саме цікаве (на його думку) місце в його строкатому вбранні.

Буденним явищем, поряд з жіночим, став і чоловічий стриптиз, причому досить затребуваний «вид мистецтва», що свідчить про відповідний рівень та особливість смаків вельми широкої публіки.

Ну і нехай би дорослі дяді і тьоті гралися у свої ігри, але їх майже скрізь оточують діти, котрі жадібно всотують все побачене й почуте і, звичайно, намагаються наслідувати дорослим, а то й «переплюнути» їх. Таким чином і закладаються перші сходинки до морального зіпсуття молодого покоління.

4.

Коридор середньої школи під час перерви. Серед метушні та штовханини важко відрізнити ученицю-старшокласницю від молодої вчительки. Ті ж оголені до сосків перса, ті ж заголені аж до стрінгів стегна, та ж косметика. Та нехай би вже молоді вчительочки, але ж і поважні педагогині, котрі вже давненько проминули «бальзаківський» вік, і ті пнуться бути «в ногу з модою»: якщо спідниця не міні, то розпанахана мало не до пояса, якщо не декольте, то така прозора тканина, що учні мають можливість під час уроку вивчити всі нерівності на в’янучому тілі своєї наставниці. На цьому тлі майже безневинним ви­глядає оголене плече, дуже популярне нині, бо демонструє відсутність бюстгальтера і можливість кожному бажаючому запустити руку за пазуху. І навіть жовтороті підлітки випинають на загальний огляд свої костомашки. Гай-гай… Та викликає тривогу інше. Час від часу серед громадськості та батьків чути голоси про повернення бездумно скасованої шкільної форми для учнів та впровадження форменого одягу для педагогів, що викликає шалений спротив у першу чергу… педагогів.

Усе це лише окремі сегменти явища, яке охоплює суспільство, особливо молоду його частину, — сексуалізація, і наслідки її очевидні: це і 12-річні мами, і прогресуюча геометрично кількість збочень у царині статевих відносин. Здавалося б, саме в школі мало б бути сер­йозно поставлене статеве виховання підростаючого покоління, підкреслюю: статеве, а не сексуальне, котре має місце сьогодні. (До речі, Литва, наприклад, у законі про осві­ту скасувала сам термін «сексуальна орієнтація», а за пропаганду підліткам гомосексуалізму встановила дуже серйозні покарання). Відправною точкою статевого виховання повинні бути наукові знання про психічну і фізіологічну природу людини, її життєво важливі інстинкти та сенс їх задоволення; переконання, що зловживання або передчасні статеві зносини серйозно шкодять здоров’ю, викликаючи смертельно небезпечні хвороби, спустошують душу і врешті-решт призводять до життєвого краху: бувають нещастя, коли людина гине у розквіті сил, а в даному випадку людина гине, не встигнувши розцвісти. Життя, на жаль, дає безліч подібних прикладів.

А що відбувається насправді? Здійснюється, як згадувалось, саме сексуальне виховання, причому трактується воно як найсучасніше, наймодерніше, бо, мовляв, навіть малюки у дитсадочках піднімають на сміх казочки про капусту та лелеку. А за вихідну точку такого виховання слугує теза, що людина — істота передусім сексуальна, дуже сексуальна, гіперсексуальна. А деякі вчені мудрагелі «науково» доводять, що навіть дитя, яке припало до материнських грудей, переживає сексуальні емоції. Тому і втокмачується в мізки молодих створінь думка, що секс — це так само природно, як дихати, їсти тощо. Одне слово, заняття сексом сприймається як буденна річ, а педагоги-вихователі мають лише застерегти своїх сексозаклопотаних вихованців від можливих неприємних наслідків, як-от «залетіти» (завагітніти), «підхопити» (заодно із задоволенням отримати тяжку, часто невиліковну хворобу тощо), ніби йдеться про застороги не пити холодної води, бо можна застудити горло, або не їсти невідомих грибів, бо можна отруїтися. І такі «виховні» години проходять досить активно, зі жвавим зворотним зв’язком, тим більше, що деякі з вихованців уже можуть по­ділитися з ровесниками певним досвідом. Отож вихованці, «озбро­єні» набутими знаннями, без страху поринають у світ насолод.

Борис СТУПАК.

(Далі буде).