Сузір’я іллічівських авторів

Та не втілилася б наша творчість у друковане видання, якби не розуміння й підтримка іллічівських підприємців (альманах «Сузір’я», №1) і завідувачки міським відділом культури Ю.А. Крістанової («Сузір’я», №2). Альманах вийшов друком в іллічівському ТОВ «Гратек», яким керує А.Л. Балух. Це її заслуга в естетичному оформленні збірки.

Отже, наші автори. Олександр Кривошапка — поет, відомий у нашому місті й на Одещині. Автор поетичних збірок «Вересовий дощ», «Яскрава біль». Надзвичайно тонкий лірик. Цікаві його есеї. Пробує свої сили в перекладі.

Аби в очах у тебе смуток згас,
долаю кам’яні перестороги.
Обрав свій шлях і не зверну з дороги.
Я подолав бурхливу течію!
Я вже отут — на березі стою.

Друзі по перу привітали Олександра з п’ятдесяти­річчям — славним ювілеєм, коли вже збагачений життєвим досвідом, але ще й молодий, є ще час і сили творити й діяти.

Мені поезія — потреба,
інстинкт, без котрого не жить.

Так каже відомий поет Олекса Різників, так каже й наш молодий друг Роман Дука. Почав віршувати ще в дитинстві, його талант зростає з кожним днем. Автор поетичної збірки «Кришталь багряного мовчання». Він у такому віці, що життя наповнене вщерть: коханням, працею, мріями... Нещодавно Роман став батьком, і це незрівнянне почуття додасть йому стимулу для творчості.

Любов зігріває стурбовану душу
Теплом і промінням — все більше і більше.
Писати я можу…Писати я мушу!
Бо вже дозрівають завтрашні вірші.

Валентина Слатвінська вперше виступила зі своїми творами на сторінках друкованого видання. Попереду ще серйозна робота над удосконаленням віршованої форми. Та є головне — щирість. Зворушливо звертається вона до Батьківщини:

О моя ненько Україно,
Вклоняюся тобі до ніг
За те, що ти така одна-єдина —
Співуча, лагідна до всіх!

У поезії В. Слатвінської переважають мотиви жіночого щастя, особистих почуттів.

Не блукай ти, осене, у моїм саду,
Я тебе благаю: ще тебе не жду.

Галина Якоменко, як і попередня авторка, друкується вперше. Тематика її творчості — любов до рідної землі, до дітей, світовідчуття.

Поміж травами-росами
Іду ногами босими,
Шукаю слід, що носить
Ім’я «Щастя».

Авторка — талановита жінка: пише, співає, малює. Її малюнки використані в оформленні альманаху.

Руслан Цаприка пише давно. Автор поетичної збірки «Крізь пекло». Творчість його різноманітна: громадянська лірика, сатира, гумор. Пише й прозові твори. Вірш, присвячений рідному місту, покладений на музику місцевим композитором. Та найбільше його хвилює сумне сьогодення.

Вже виставляти «кров» не личить,
І клятий Змій давно помер.
Та на майданах ще стовбичить
Кощій Безсмертний — дотепер!

Часи страхіть уже минули,
Але ще й досі трупом тхне.
І люди всі — немов поснули.
Скажіть: коли ж цей сон мине?

Літа не вічні молодії —
Тож не прогайте, не проспіть!
Чужинських Зміїв і Кощіїв
Скоріше в яму покладіть!

«Хіба ж композитора, художника, письменника тільки батьки народжують? Талант — то скарб, створений енергією багатьох поколінь, то духовна сила народу, сконцентрована в індивідуумі. Чи ж не тому виникає у творця почуття громадянської відповідальності перед своїм народом, який тим талантом його наділив?» (Тетяна Булат). Ці слова повною мірою стосуються наших прозаїків. Вони філософськи осмислюють життя, роздумують над призначенням людини, висловлюють любов до України, до рідного краю, до дітей.

Олена Калита — член НСЖУ, автор поетичної збірки «Стара акація», прозової — «Осінній наспів». І в опо­віданнях, і в публіцистичних творах струменить любов до Батьківщини, намагання передати молоді пам’ять про найпекучіші події української історії: голодомори, репресії, правдиві сторінки про Другу світову війну.

«Ой горе тій чайці, чаєчці-небозі…» І сьогодні пам’я­таю, як плакала моя тітонька, співаючи цю пісню… Давно вона вже на небі. Мабуть, зі своїми дітками, чоловіком, батьком, матір’ю там зустрілася. А ми, діти, онуки, правнуки тих, хто вижив у 33-у наперекір владі, тут, на землі живемо, працюємо — і не маємо права забути ті сльози, те горе, ту чорну біду, пороблену з нашим народом українським. Бо інакше не зможемо людьми зватися» («Ой горе тій чайці…»).

Людмила Матвієнко — цікавий прозаїк. Твори її бризкають сонячною енергією, оптимізмом. «Чому я і в сльозах щаслива?» — дивується авторка. Зараз перевидається її перша книжка «Відьмочка», вийшли друком три книжки казок, створених разом з онучкою Русланою.

До альманаху ввійшли її етюди й оповідання. Попри емоційність і ліризм етюдів, бринять філософські струнки.

« — А чому мовчить Мудрість? — звернулися до неї Правда з Розумом. — Може, підкажеш, де шукати істину?

І отримали відповідь… Мудрість читала.» («Істина»).

Оповідання «Парасчина вулиця» виявилося таким життєрадісним, що аж просилося до театру. Тому на презентації були і пісні, й інсценізація.

Представлена в альманасі й творчість авторки цих рядків. У моєму доробку — поетична й прозова збірки для дітей, посібник для батьків і вчителів на теми виховання, збірка «Наші берегині», за яку одержала Міжнародну премію ім. Валентина Михайлюка, два романи. Роман «Дорога додому» відзначений літературною премією ім. Михайла Чабанівського. Остання робота — роман «Жорна» — продиктований подіями, що відбувалися на хуторі Буговому; йдеться про становлення міста Іллічівська, порту, заводу.

До альманаху ввійшли кілька моїх оповідань. Людина в різних життєвих обставинах — сумних, веселих, трагічних, щасливих. Основна риса цих оповідок — лаконізм і психологічне напруження. Ось, наприклад, початок оповідання «Жили-були дід та баба…»:

«Сидять собі дід із бабою в холодочку, мовчать. Врешті баба не витримує:

— Діду, а про що ти мовчиш?

— Про мовчання.

— І що?

— Дуже…

— О, то ти — філософ…»

В альманасі представлені публіцистика (статі О.Калити та О.Кривошапки), критика (аналіз творчості

В. Павленка, С. Дмитрієва, В. Сидорук).

Ось такі ми — сузір’я іллічівських авторів. Попереду в усіх, сподіваюся, нові здобутки, нові книжки. Творчого натхнення всім, хороших читачів!

Валентина СИДОРУК,
голова іллічівського літературного товариства «Сузір’я».