Розмова, що триває у вічності, або Поет як психолог

Почнемо з визначення того, що ми називаємо віршем. Найпростіше, що мені запам’яталося: вірш є дзеркальним відображенням душі автора. Логічно, що в цьому дзеркалі ми можемо знайти відображення і своєї душі. Як відомо, слово «душа» походить від давньогрецького «психе», звідси і слово «психолог». Тобто поет, так само як і психолог, взаємодіє з нашою душею. Тож спробуємо зістикувати ці два поняття та розглянемо поета як психолога.

Як відомо, нещодавно оксфордські вчені довели, що читання тривалістю шість хвилин знімає стрес ефективніше, ніж музика, спорт, вишивання та інші заняття. Йдеться про читання звичайної літератури. А що вже й казати про поезію?! Адже мелодійні римовані рядки мають не лише терапевтичний ефект, сприяючи пом’якшенню стресу, вони ще й розвивають творчі здібності у самих читачів. От і виходить, що поет є в певному сенсі терапевтом, а саме — психологом.

Головна відмінна риса поета — це неординарний світогляд, адже вірш — це політ думки, це хвилинний настрій, передача враження, переживання. Слушно зазначив Ніцше: поети безсоромні по відношенню до своїх переживань, вони використовують їх. Як правило, ці переживання співзвучні з переживаннями звичайних людей. У цьому виявляється перший психологічний ефект поезії: при читанні віршів виникає почуття емпатії, себто — здатності зрозуміти почуття іншої людини, вміння поставити себе на його місце. Єдине, що відрізняє почуття поетів, то це неординарний підхід до ситуації. Звідси виникає другий психологічний ефект: для людини дуже важливо виговоритися, коли їй погано, дізнатися, що в іншої людини така ж проблема, та почути її думку про це. Саме читаючи вірші, ми чуємо нестандартне, інше бачення звичайних речей.

Суть другого психологічного ефекту: ми отримуємо свіжий погляд, можливо навіть — приклад вирішення проблемної ситуації. Адже вірш — своєю чергою — є продуктом переживань, емоцій, оцінки поетом навколишньої дійсності. Тобто вірші — це пропущені крізь призму сприйняття думки поета, його міркування, певного роду філософія. Близькість цієї філософії звичайним людям, тобто відгук у їхніх серцях, стає ключовою.

Третій психологічний ефект — це відволікання людини від проблеми і переключення її свідомості на інший, барвистий світ, повний образів, та, як підсумок, розвиток у самій людині неординарного мислення і творчих здібностей.

У результаті може виникнути четвертий психологічний ефект — коли людина сама починає писати, в такий спосіб випліскуючи свої емоції на папір, духовно очищаючись при цьому. За Фрейдом: процес, що відбувається, називається сублімацією (коли людина переносить свої негативні емоції на творення, а не на руйнування).

Власне кажучи, великі поети освітлювали життєвий шлях людям, підказуючи правильне рішення, показуючи світ з іншого, яскравішою боку. Тому можна сказати: на відміну від слів психолога, які недовго існують в нашій пам’яті, рядки віршів залишаються з нами назавжди, підтримуючи нас, коли потребуємо цього, даруючи нам віру, надію, любов, рішучість саме тоді, коли нам їх бракує. Часом психолог не зрозуміє краще від поета, що людині потрібно, бо вірші — це розмови людей і поетів, які тривають у вічності. І в цих розмовах ми можемо знайти добру пораду, підтримку та надію — як у віршах Лесі Українки, любов до Батьківщини — як любив її Тарас Шеченко, рішучість та незламність, якими володів Іван Франко.

Анастасія СТЕПАНЕНКО,
керівник поетичної студії.
м. Одеса.