Переглядів: 1043

Українці Росії: заздримо росіянам в Україні

Українська діаспора в Російській Федерації... Одна з най­більших українських громад — якщо не найбільша — поза межами України, а знаємо про неї чи не найменше.

Коли ж порівнювати з іншими країнами світу, у яких українська діаспора є досить численною, то і проблем у російських українців також найбільше. Надто коли порівнювати з іншими великими країнами, у яких створено всі умови для збереження української ідентичності, є відповідні урядові програми. Державна політика там спрямована на збереження мови, культури, традицій національних громад, цим забезпечується їхня лояльність до влади. У Росії ситуація прямо протилежна, і про це відверто говорили делегати десятого засідання Світового конгресу українців, яке відбулося наприкінці серпня у Львові. Делегація з Росії на конгресі була, до слова сказати, найчисленнішою. «Влада нам заважає, а Україна не поспішає допомагати, — з гіркотою сказав у своєму виступі заступник голови регіональної громадської організації «Українці Москви» Валерій Семененко. — Український Президент, на жаль, не зустрі­чається з діаспорою. А на зустріч з нинішнім міністром закордонних справ України не запросили жодну національно-патріотичну організацію, а лише земляцтва, але ж вони не опікуються національними проблемами українців».

Як живеться нашим братам-українцям у братній Росії? Про це — розмова з Валерієм СЕМЕНЕНКОМ.

— Пане Валерію, чули про те, що в Російській Федерації припинили існування дві українські організації. Розкажіть, прошу вас, трохи докладніше про цю ситуацію.

— Так, це були досить потужні організації — Об’єднання українців Росії та Федеральна національно-культурна автономія. Під надуманими приводами їх ліквідували. Гоніння почалися ще 2008 року, після того як ми взяли участь у вшануванні пам’яті жертв Голодомору, потім виступили із заявою з приводу відкликання російського посла з України. А коли російська влада спробувала показати дуже райдужну картину розвитку української освіти в Росії, ми у своїй заяві сказали, що все тут — з точністю до навпаки. Це не сподобалося російській владі, на нас наслали ревізію. А далі заборонили. Посилаючись на закон, згідно з яким ми становимо якусь начебто небезпеку... Ми скликали з’їзд, створили нову федеральну організацію, тричі подавали папери на реєстрацію, та все дарма. Під надуманими приводами її не реєструють: то невірно названа організація, ми швиденько виправляємо, а тоді нам кажуть, що там неправильна літера... Це зволікання, як на наш погляд, цілком суголосне із ставленням у Росії до українців. Представники української влади, включно з дипломатами, працювали над цим питанням, просили зареєструвати, але без видимих позитивних наслідків. Як на мене, то це ще й випад у бік України.

— Якби щось подібне відбувалося в Україні, то вже був би галас на цілий світ. А, до речі, тут діють десятки, якщо не більше, проросійських — у політичному сенсі — організацій, котрі майже відкрито працюють проти Української держави, принаймні, політична складова у них яскраво виражена. Наприклад, зараз вони ведуть відверту агітацію проти підписання Україною асоціації з Євросоюзом. А чим, назагал, займаються українські організації Росії, на чому базується їх робота?

— Вся робота велася на регіональному рівні. В Росії практично у кожному регіоні — від Калінінграда і до Камчатки — є регіональні українські організації. Це або громадські об’єднання, або національно-культурні автономії. Всі вони є національно-просвітніми, а не політичними — хочу підкреслити це. Вони мають свої художні колективи, відзначають національні свята, вшановують пам’ять видатних українців тощо. У Санкт-Петербурзі, наприклад, відновлено випуск журналу «Основа». У Воркуті кожні два роки проводиться фестиваль української пісні «Червона рута». У Москві ще 2009 року відбувся «Сорочинський ярмарок»...

— За таких умов дуже важливою є робота з дітьми, виховання їх у національному дусі, щоби знали своє коріння, виростали українцями...

— Є такі намагання. Я, скажімо, був фундатором першої української недільної школи в Москві. Потім вона стала українським національно-освітнім центром. Ми випросили приміщення, відремонтували його, а в 2008-у на нас наслали ревізію, приміщення відібрали. Ще з 2004-го почався тиск, ми тоді зорганізували величезний мітинг — коли у Києві був Майдан. Для Москви зібрати на мітинг тисячу українців — це серйозно. Також влаштували пікет біля МЗС, були гасла: «Руки геть від України!», «Україна сама вибере собі Президента!» тощо. Певна річ, це все не лишилося непоміченим.

— Важко обійтися без порівнянь та аналогій. Як відомо, в Україні російська національна меншина має практично необмежені можливості для розвитку своєї культури, отримання освіти рідною мовою, реально російську можна почути у нас частіше, ніж державну українську. До того ж, проросійські організації домагаються ви­знання російської мови другою державною. Чи мають можливість українці Росії вивчати українську мову, знати рідну історію, прилучатись до української культури?

— Лише коли самі подбають про це — держава тут навіть пальцем не ворухне. А стосовно якихось бодай натяків на полі­тичну діяльність — то про це навіть мови не може бути. На жаль, в Росії практично нема системної української освіти. У Москві лише у двох місцях діти мають змогу раз на тиждень прилучитися до української мови, культури — це будинок дитячої творчості та недільна школа при культурному центрі. Сім’я і недільна школа — інших можливостей нема. Зате асиміляція скажена. А мотивації до вивчення рідної мови — ніякої: з огляду на те, яка освітня політика ведеться зараз в Україні.

На початку 1990-х українських недільних шкіл було в Росії, як грибів по дощеві. Наприклад, у Сургуті, де переважно живуть вихідці з Донеччини, котрі взагалі української мови ніколи, може, й не знали, українці повели дітей до таких шкіл. Чому? Бо, казали, незалежна Україна постала, вони пишалися цим. А далі в Україні почалися балачки про другу державну мову, пішов «відкат», тож можете собі уявити, наскільки у нас він потужніший. Зараз, можна сказати, українське слово в Росії майже не звучить. Таке враження, що ближчим часом української освіти в Росії не буде зовсім. Тому що зробити системну освіту — це треба набрати відповідну кількість дітей, а найголовніше — щоби українці повірили в те, що з ними, як з національною меншиною, тут рахуються, з повагою ставляться до їхніх культурних потреб. Скажу прямо: ми, українці Росії, дуже хотіли б почуватися так, як почуваються росіяни в Україні, по правді кажучи, ми їм заздримо.

— Дуже слушно мовлено. Зате українці у себе вдома нерідко почуваються так, наче, вони тут — діаспора. Та, по правді сказати, самі винні, що дійшли до такого ганебного стану. Але то вже тема іншої розмови... От ви говорили про потребу українських шкіл. Але ж потрібні освітні кадри...

— Кадри якраз є, це не проблема. Наприклад, ми планували на базі українського освітнього центру зробити недільну школу, щоби кілька разів на тиждень збиратися там. Батьки дуже хотіли. Пам’ятаю, один батько приводив двох своїх доньок, каже: буде українська школа — нехай вчаться, а ні — то віддам їх до польської школи.

— А польська нормально працює?

— Аякже! Вона під захистом польської держави. Так само й інші держави своїх захищають.

— Може, варто було б звернутися до українських державних представництв у Москві?

— Та скільки я пробивав це питання у посольстві українському, скільки просив: допоможіть створити українську школу. «Та ні, — кажуть, — діаспора неспроможна набрати класи». Все перекладають на наші плечі. Мої діти кілька років ходили в український центр, вони, хоч і народилися у Москві, добре знають українську мову, краще від мене.

— Ви прекрасно розмовляєте рідною мовою, навіть не сказав би, що живете в Росії...

— А вони ще краще, і я цим дуже пишаюся.

— Де в Росії найбільше українців, у яких регіонах?

— У Західному Сибіру, на Далекому Сході — Зелений Клин, наприклад...

— Там віддавна живуть українці. Як кажуть у нас росіяни: так історично склалося...

— Є Сибірський центр української культури в Омській області, там багато осередків українських, навіть у районах області. А назви які: Полтавка, Одеса, Чернігівка!.. Там вони утворили автономію національно-культурну, те саме і на Далекому Сході.

— Кілька слів про українську бібліотеку в Москві...

— Українську бібліотеку, закриту Сталіним ще 1938 року, ми відродили наприкінці 1980-х. Це була маленька кімнатка. Довго ми домагалися більшого приміщення — понад 300 листів спрямували до московської влади. Врешті-решт, отри­мали нормальне приміщення для повноцінної бібліотеки. Та вже через рік почалися різні безпідставні звинувачення: то ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору, то ще якісь «націоналістичні» заходи проводимо... Повністю замінили штат працівників. Хотіли, було, відкрити замість неї бібліотеку народів Росії, але українці гуртом відстояли свою книго­збірню.

— Чи є в Росії українські організації, скажемо так, не зовсім українського спрямування?

— І в самій Москві, і, ширше, в Росії існує чимало псевдоукраїнських структур, фактично — антиукраїнських. Там не знають української мови, культури... Ці організації представляють нібито українців у національному житті країни.

Розпитував
Роман КРАКАЛІЯ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net