№ 87 (21455) субота 2 листопада 2013 року

Українська діаспора в Російській Федерації... Одна з най­більших українських громад — якщо не найбільша — поза межами України, а знаємо про неї чи не найменше.

Коли ж порівнювати з іншими країнами світу, у яких українська діаспора є досить численною, то і проблем у російських українців також найбільше. Надто коли порівнювати з іншими великими країнами, у яких створено всі умови для збереження української ідентичності, є відповідні урядові програми. Державна політика там спрямована на збереження мови, культури, традицій національних громад, цим забезпечується їхня лояльність до влади. У Росії ситуація прямо протилежна, і про це відверто говорили делегати десятого засідання Світового конгресу українців, яке відбулося наприкінці серпня у Львові. Делегація з Росії на конгресі була, до слова сказати, найчисленнішою. «Влада нам заважає, а Україна не поспішає допомагати, — з гіркотою сказав у своєму виступі заступник голови регіональної громадської організації «Українці Москви» Валерій Семененко. — Український Президент, на жаль, не зустрі­чається з діаспорою. А на зустріч з нинішнім міністром закордонних справ України не запросили жодну національно-патріотичну організацію, а лише земляцтва, але ж вони не опікуються національними проблемами українців».

Як живеться нашим братам-українцям у братній Росії? Про це — розмова з Валерієм СЕМЕНЕНКОМ.

Я вдячна світовій демократичній спільноті за те, що вони не дають Україні остаточно звалитися в сутінки диктатури, за те, що захищають кожен паросток нашої молодої демократії в складних сучасних умовах, за те, що зупиняють процес політичних репресій, який знову відновився в Україні, за те, що рятують життя політв’язнів.

Я переконана, що в цій справі Угода про асоціацію між Україною та ЄС буде дорожньою картою та потужним двигуном, які виведуть Україну з минулого в майбутнє.

Є така думка, що жодна подія в світі не відбувається випадково. І те, що одні трактують як простий збіг обставин, для інших є чітким розрахунком. Як би там не було, але важко тепер позбутися відчуття, що візит лідера політичної партії «УДАР» Віталія Кличка до Одеса у день, коли сталася, цілком можливо, доленосна для нашого міста подія, — не просто збіг обставин. Сам же Віталій Кличко, дізнавшись під час прес-конференції в прес-центрі «Паритет» про те, що Олексій Костусєв написав 31 жовтня заяву про складання своїх повноважень, а голова обладміністрації Едуард Матвійчук начебто теж звільняє службовий кабінет (щоправда, потім ці чутки були спростовані), відповів: якщо мої візити допоможуть швидко змінювати непрофесійну владу, від якої люди вже втомилися, то їздитиму по різних містах України зі ще більшою радістю...

У будь-якому різі для Одеси, яка стала першим містом у країні, куди Віталій Кличко завітав після оголошення з трибуни Верховної Ради про своє рішення брати участь у президентських виборах, день його приїзду справді виглядав доленосним.

Перед початком прес-конференції біля приміщення прес-центру «Паритет», крім тих, хто зустрічав Віталія Кличка, вишикувалися кілька десятків молодих людей, з вигляду — старшокласників чи студентів перших курсів, з плакатами. Вони представлялися членами досі невідомої громадської організації «Непитущі України» та тримали гасла: «УДАР — зашморг для Одеси», «Одеса — не ринг для УДАРУ», «УДАР — удар по печінці одеситів», «Твереза Одеса без Кличка» тощо. І тільки-но вийшовши з машини, Віталій Кличко вирушив насамперед до них. Під час спілкування з пікетувальниками, які явно не очікували, що до них підійде сам Кличко, з’ясувалося, що ніхто з безпосередніх учасників акції у виготовленні цієї наочної агітації участі не брав. І які, власне, претензії вони пред’являють політику, ніхто з них пояснити не зміг. Оскільки проплачений характер цього пікету ні в кого сумніву не викликав, Віталій висловив співчуття молодим людям, яким доводиться таким чином заробляти гроші, і побажав їм обов’язково домогтися обіцяного «гонорару», а у разі, якщо обдурять, звертатися безпосередньо до нього.

У понеділок, 4 листопада, відбудеться позачергова сесія Одеської міськради. Початок об 11.00. У порядку денному одне питання — «Про розгляд особистої заяви Одеського міського голови Костусєва О.О. про складання ним повноважень міського голови». Заява подана без мотивів і пояснень.

«Втраченим для міста часом» назвав останні три роки колишній міський голова Одеси, а нині народний депутат від партії «УДАР» Едуард Гурвіц. Він висловив готовність брати участь у виборах на посаду мера, хоч з великою долею ймовірності припускає, що в нас повториться київський сценарій, який успішно застосовується і в інших містах, — влада призначить свою маріонетку, яка й забезпечуватиме в Одесі потрібну політику.

В Одеській письменницькій організації — новий очільник

Попередньому — відомому прозаїку Геннадію Щипківському, заслуженому діячеві мистецтв України, лауреату престижної премії ім. Олеся Гончара, — колеги щиро дякували та бажали найшвидшого одужання.

Збори Одеської організації Національної спілки письменників України відбулися позавчора, 31 жовтня. На обговорення було винесено дві заяви про вступ до НСПУ. Третя містила прохання Геннадія Щипківського увільнити його від обов’язків голови правління Одеської організації НСПУ у зв’язку з погіршенням здоров’я.

Кохаймося!
Михайло Поплавський.

Але ж можуть бути й діти!
Аркадій Райкін.

1.

Жодним чином не хочу образити жінок, з якими доля обійшлася несправедливо і жорстоко. Йдеться про інше.

…У купе вагона — старенька бабуся і молода жіночка з двома дітками. Бабусі, звісно, хочеться «побалакати».

— А як тебе звати, дівчинко?

— Анжела.

Діамантове весілля — 60 років спільного життя — нещодавно відзначила подружня пара Білоконів із села Мирони Балтського району.

Родинна урочистість Бориса і Галини Білоконів стала помітною подією у селі. Привітали їх сільський голова Людмила Михайлюк, один із керівників агрофірми «Хлібна нива» Сергій Тарнавський, учасники художньої самодіяльності сільського будинку культури. Був гість і з далекого селища Кілп-Явр Мурманської області Росії — один із синів Олександр.

У селі Круті Кодимського району проживає цікава долею і заслужена людина — Карпо Парамонович Костенко, який нещодавно відзначив 90-ліття. У ювіляра 4 дітей, 12 онуків, 21 правнук і праправнучка. А знають дідуся Карпа не лише як заслуженого фронтовика, а й як неперевершеного майстра-швеця, що всю округу забезпечував валянками.

— Гарна дата в мудрому віці, — каже його онука Світлана Костенко, яка мешкає на Київщині. — Вік, звичайно, щось забирає від нас, зате, якщо старіти правильно, залишає нам взамін забраного цінний досвід, яким можна поділитися. Ось так і наш родинний довгожитель — дідусь на своєму віку бачив війну, пережив голод, усе життя тяжко працював, але в тому важкому житті пройшов усі випробування долі з гідністю і вірою в серці. Зараз він — голова великої і дружної родини.

Ті, хто захопив СК «Україна» в Ізмаїльському районі, продовжують ігнорувати рішення судів на користь колишнього керівника підприємства.

Назвати цю історію банальною було б несправедливо, адже для стількох людей це і проблема й образа. Назвати її типовою — точніше. От тільки визнавати, що такі історії — не рідкість, боляче уже й для себе як для громадянина. Громадянина країни, сільське господарство якої має величезні потенціали, й країни, де право селянина бути почутим із гарантованого теж давно уже стало лише потенційним.

Служба автомобільних доріг в Одеській області 25 жовтня уклала низку угод на аварійно-відбудовні роботи (поточний середній ремонт) з ліквідації наслідків стихійного лиха на шляхах. Загальна вартість угод — 76,6 млн грн, повідомляють «Наші гроші» з посиланням на «Вісник державних закупівель».

Тендер провели без відкритих конкурентних торгів, за процедурою «закупівлі в одного учасника», посилаючись на нагальну необхідність усунення наслідків стихійного лиха, яке сталося 12—15 вересня в Арцизькому, Болградському, Саратському та Тарутинському районах. Йдеться про надзвичайну ситуацію, що виникла внаслідок тривалих і потужних опадів, через які було зруйновано значну кількість автомобільних доріг загального користування. Нагадаємо, тоді на ці ра­йони пролилася рекордна кількість опадів, які Укргідрометцентр назвав «тропічними дощами». Внаслідок повені близько 350 домівок підтопило, понад 580 місцевих мешканців було відселено.

Йшов тоді драматичний 1933-й. У містах — індустріалізація, а в селах — голод, колективізація, репресії. Влада діяла за принципом: «Мета виправдовує засоби». А революційна мета тоді була над усе. Райпарткоми (моя покійна бабуся досить не випадково казала — ЯРпаркоми) заганяли до колгоспів усіх без винятку селян, не цікавлячись особистими заслугами, планами. У ті безжальні жорна потрапила й зразкова комуна імені Леніна, яку заснували у степах Одещини канадські емігранти.

«Степ широкий, край веселий, наша Україна», — ось такими словами Тараса Шевченка описував свої перші враження молодий комунар Олекса Порайко у листі до сестри в Канаду навесні 1922 року. Тоді він та ще півсотні українців з канадських прерій переїхали на Одещину створювати сільськогосподарську комуну. Запросив їх сюди сам Ленін, організаційну допомогу з переселення надало Бюро технічної допомоги Радянської Росії в Канаді. Найманці, що працювали на фермерів, представники робітничого класу зібрали зароблені ними кошти у загальну касу. Вийшло 69 тисяч доларів. Третину заплатили за пароплав, на решту придбали три трактори та ще деяку техніку. Приїхали на хутір Мигаї Гросулівського повіту (нині Великомихайлівський район). Землю отримали з володінь місцевого радгоспу, який сам з нею просто не справлявся. Кожному члену комуни наділили по дві десятини, дехто взяв і понад цю норму, оформивши оренду. Насінням і пальним допомогла держава. Наступної весни до Мигаїв прибула ще одна група комунарів з Канади. Привезли техніки на 34 тисячі доларів та готівкою 14 тисяч — на придбання вже на місці коней, худоби, реманенту.

Звернення співголови російськомовної Американської правозахисної асоціації (АРПА), президента Міжнародної асоціації колишніх радянських політв’язнів та жертв комуністичного режиму (IASPPV) доктора технічних наук Олександра Болонкіна до учасників Дня пам’яті жертв політичних репресій (http://Bolonkin.narod.ru, http://IASPPV.narod.ru).

Дорогі друзі! Велике спасибі, що ви 30 жовтня згадали про 60 мільйонів жертв комуністичного режиму — найжахливішого режиму в історії людства. Режиму, який здійснював геноцид власного населення і приніс радянському народові величезні біди і страждання. Наслідки цього режиму будуть відчуватися ще довгі роки.

Примушування до любові з розрахунку, до повторного шлюбу... Але ж ми вже були з російською владою в шлюбі 350 років (кріпацтво, заборона українського друку, три голодомори — 1921, 1932—1933, 1947років, дев’ять років відряджень на війну в Афганістан, добре, що шлюб розпався до чеченських воєн, де тільки в першій з них загинуло понад 14 тисяч російських солдатів та офіцерів, а то б і там воювали українці за землі, приєднані російськими царями 400 років тому).

Взаємного почуття російський жених не вимагає, просить вийти заміж з розрахунку. Але якщо ще до весілля російський жених дозволяє собі насилля і лицемірство у вигляді «золотого» газу і заборон торгувати сирами, цукерками, вагонами, то що буде після весілля?

В Україні приблизно півтора мільйона громадян, хворих на псоріаз. Цифра досить відносна, оскільки дуже часто особи, які мають таку проблему зі здоров’ям, намагаються посильно приховати її, тим самим проблеми ніяк не вирішуючи та дозволяючи болячці прогресувати. Осуд та нерозуміння додають моральних страждань людині, яка потерпає фізично. Псоріаз — це пожиттєвий стан, прояви якого можна повністю контролювати, якщо довіритися медикам і навчитися сприймати себе таким, яким ти є.

І хоча псоріаз є незаразною недугою, люди соромляться свого стану. Хто має статки — їде лікуватися в закриті закордонні клініки, хто не має достатньо грошей — йде до цілительок, лікується «з інтернету». Треба ж іти до лікаря, до спеціаліста.

Італійські вчені з Інституту фармакологічних досліджень Маріо Негрі радять пити щодня по три чашки кави задля профілактики раку печінки.

Дослідження, на основі якого базується ця порада, науковці проводили з 1996-го до 2012 року і стежили за станом здоров’я 3153 пацієнтів, які страждали від захворювань печінки, таких як гепатит В і С, рак і цироз.

Майже 40 років лікарі рекомендували зменшити вживання продуктів з насиченими жирами (сало, вершкове масло, сметана тощо). Дієтологи запевняли, що від великої кількості тваринних жирів підвищується рівень холестерину, страждають судини і погіршується робота серця. Однак сучасні дослідження спростували цей постулат.

Масло, сир, червоне м’ясо (яловичина, баранина), сало — продукти, що містять насичені жири, з меншою ймовірністю ведуть до розвитку серцево-судинних захворювань, ніж продукти з низьким вмістом жиру», — каже учений-кардіолог лондонської лікарні при Croydon University Асім Малхотра. На думку дослідника, основний винуватець серцевих недуг — цукор і рафіновані вуглеводи.