Переглядів: 1843

Корінні одесити — козацькі нащадки

«Як козаки Хаджибей на Одесу перетворили» — лекція доцента Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, кандидата історичних наук Володимира Полторака в Одеському вільному університеті.

«Ми повернули правду історії» — читаємо на величезних біл-бордах в Одесі та поза нею. Ці написи російською мовою розраховані на людей, котрі усе ще перебувають під впливом ідеологічних міфів минулого, в якому не було — і не може бути за визначенням — місця для незалежної Української держави. Тієї невеликої частини суспільства, котра ще й досі не сприймає цієї держави та підпомагає тим внутрішнім і зовнішнім чинникам, що тягнуть нас у вчорашній день, де українці вже остаточно розчиняться як етнос і стануть розчином для будування нової імперії. Це, безперечно, політика — саме та, яку справедливо називають брудною. Не діло політиків говорити про історію, це — справа фахівців, науковців (хоча й серед них нерідко трапляються особини, підвладні політичній кон’юнктурі).

Стосовно історії Одеси, то вона тут, на думку вчених, понад міру міфологізована та заідеологізована. Хоч і залишила нам чимало свідчень, що можуть скласти цілісну та правдиву картину походження міста. І картина та — цілковито у площині героїчного козацького минулого України. Багато представників саме Одеського національного університету взяли участь у створенні образу Одеси як козацького міста. «Одеса козацька» — це тема, що пов’язана з дослідженнями відомих наших істориків Олени Бачинської, Тараса Гончарука, долучився до створення монографії під такою ж назвою Сергій Гуцалюк, а також багато інших. Правда історії — вона тут, її ні повертати, ані завертати не треба. Уся джерельна база — а тільки так, за джерелами, вивчається історія — викладена на сторінках історичних досліджень не лише нашого часу, а й у минулому, бо так само, як нині іноді чуємо запо­літизованих істориків, так і тоді були серед науковців сумлінні та чесні дослідники.

Чи не вперше за час існування громадського Вільного університету лекція розпочалася Державними гімном України. А свою лекцію молодий науковець розпочав з постаті Івана Котляревського, котрий саме тут, на півдні Одещини, писав свою «Енеїду» — переробляючи античну поему. Не міг він тоді вільно висловити всі свої думки, тож закодував там історію Запорозького війська, яке після зруйнування Січі шукало собі нового місця. Був шанс, каже вчений, що Одеса стане таким місцем, де отабориться Січ, але сталося так, що більша частина козаків пішла на Кубань, там фактично трансформувалася і була інкорпорована в систему російських козаків та втратила зв’язок з Україною. Сьогодні кубанських козаків ще можна вважати козаками, але чи можна їх називати українцями — це вже запитання риторичне.

Зупинившись на тюркському походженні самого слова «козак», яке означало, що це вільна людина, яка не пов’язана з жодними соціальними зобов’язаннями, без сумніву, багатьом відоме, та підкресливши, що українське козацтво сформувалося саме з українського населення (хоч приймали туди без огляду на національне походження), лектор нагадав, що перші записи про це з’являються в історичних джерелах уже наприкінці ХV століття — саме тоді, коли Литовська держава втрачає Хаджибейський замок і він переходить під владу Османської імперії.

Саме під ту пору на півночі Одещини, на місці сучасної Саврані, відбулася битва між татарами і військом польського короля, а провідниками у поляків були козаки. Після того згадки про українських козаків з’являються дедалі частіше.

Відомий український історик Віктор Брехуненко досліджував проблему, як донські козаки пов’язані із запорожцями. І довів, що перші групи козаків, що з’явилися на Дону, були насправді дніпровськими козаками, котрі перенесли туди певні організаційні моменти. Недарма столиця Війська Донського мала назву спочатку Старочеркаська, а потім — Новочеркаська. Черкасами називали по-російськи українських козаків. Столицю вони перенесли, але традиція уявлення про засновників її залишилася. Тобто черкаси були першими козаками, котрі потрапили на нижній Дон та організаційно сформувалися. У ХVIII столітті на Дону понад 30% населення становили українці. Донські козаки до того моменту ще не були зрусифіковані, як це сталося у ХIХ столітті. А всі інші козацтва Росії фактично виникали від донських козаків, котрі переселялися на Терек, Урал, в Сибір і формували там окремі громади.

Повертаючись до історії Одеси, лектор зазначив далі:

— У 1540-х роках, 50 років по тому, як Хаджибей потрапив під владу Османської імперії, фортеця вже не існувала, вона перетворилася на руїну. Діяльність українських козаків, які тут боролися проти османської загрози, призвела до того, що вже в середині XVI ст. Хаджибей був зруйнований. Невідомо, скільки часу тривало відновлення цієї фортеці. Подорожуючи в середині ХVII століття від Акермана до Очакова, Івлія Челебі зазначав, що межиріччя між Дністром та Бугом — справжня козацька земля, тут козаки не дають нікому пройти, контролюють цей терен.

Є документ про те, що вже з ХVI століття козаки активно освоюють хаджибейські простори, зокрема соляні промисли на Куяльниках. Уже тоді в угоді між польським королем та кримським ханом йшлося про те, що козаки нападають на татар, котрі грабували чумаків.

У ХVII столітті на терені навколо нашого міста точаться великі бойові дії. Ту боротьбу деякі історики зараз називають українською реконкістою — за аналогією з відомою іспанською реконкістою, себто відвоюванням християнськими державами земель у маврів. Після здобуття Азова — однієї з найбільших турецьких фортець на Азовському морі — козаки задекларували, що можуть захопити і Кафу, й Акерман, щоби повернути ці землі до християнських володінь. Це була козацька концепція відвоювання християнами Чорного моря. У документах кінця ХVII століття стосовно цих теренів кілька разів згадується кошовий отаман Іван Сірко. Семен Палій у 1690—1691 роках неодноразово розбивав на Пересипу татарські загони, що йшли з награбованим майном Угорщини через територію сучасної Одеси. Таким чином, це був терен постійних бойових дій.

Коли в 1709 році під час відступу з території України Карл ХІІ разом з гетьманом Мазепою проходили по території, яку зараз ми сприймаємо як територію міста Одеси, то згадували, що тут розташоване невеличке татарське поселення. Повідомлення вже пізніші, коли Хаджибей став справді турецьким містом, з’являються у 60-х роках ХVIIІ століття. Комендантом цієї фортеці був трибунчужний паша — звання достатньо високе, як на той час. Існує мапа міста, складена російським розвідником. Місто з числом населення майже 2000 осіб мало і мечеть, і лазні, і кілька кав’ярень. Одна з них на розі вулиць Грецької та Ришельєвської (зруйнована 1840 року) була місцем бенкету після взяття міста. За спогадами про цю забаву, російська влада в Хаджибеї закріплювалася під стукіт запорізького гопака. Як відомо, під час штурму міста у передовому загоні під керівництвом Дерибаса перебувало три полки чорноморських козаків — це майже три тисячі, та два батальйони російської піхоти — від 700 до 800 осіб. Тобто чорноморці відіграли вагому роль у цьому штурмі. Операцією із захоплення Хаджибея керував російський генерал козацького походження Гудович.

Далі Володимир Полторак побіжно зупинився на перебігу того штурму та зазначив, що на той час у російській армії було немало офіцерів і навіть генералів козацького походження. Так само були українці й серед тих, котрі очолювали будівництво міста, інші сфери діяльності міської адміністрації.

— Хотів би звернути вашу увагу на символ козацького перебування на півдні України, який зараз уже сприймається як суто козацький меморіальний знак — це численні козацькі хрести. Вони збереглися у великій кількості поселень навколо Одеси, є навіть і на Другому християнському цвинтарі. Віддавна ці хрести асоціюються з козацькими каменярами, котрі вирізали їх у каменярнях у Нерубайському, Усатовому й інших місцях.

Окремо науковець зупинився на двох постатях, котрі є знаковими в українській історії Одеси. Це представники запорозької старшини Петро Калнишевський та Антон Головатий, яким зараз приділяється особлива увага. Обидва — яскраві символи відвоювання міста. Трохи менше відомий Андріян Грибовський, автор назви нашого міста (і це доведено документально), на той час — секретар Катерини ІІ. Сама ж цариця лише у ХІХ столітті закріпилася в історіографії як нібито засновниця міста, а до того ця ідея не була популярною. Часто згадується й ім’я ще одного з активних будівників міста — Андрія Шостака, який вивчав тут можливості будівництва нового порту й провів усі необхідні геодезичні дослідження та надав Деволану готовий план місцевості. Сам Шостак також походив з козаків. Як, до слова сказати, й Михайло Кир’яков (Кириченко), тодішній керівник Одеської митниці. Рішельє вважав його одним з найвидатніших одеситів. Згадав історик і про Скаржинського, котрий уславився тим, що запровадив лісові посадки, а також запропонував створювати ставки в балках. Йому було поставлено один з трьох найперших пам’ятників в Одесі — разом з Воронцовим та Рішельє. Поліцмейстером міста був двоюрідний брат Кир’якова (Кириченка), а водночас — і градоначальником.

Не обминув лектор і святині, котра зберігається в Одеському історико-краєзнавчому музеї. На цій унікальній іконі, знайденій на місці зруйнованої Січі у селі Покровському, не лише регалії Війська Запорозького (герб його замальовано чорною фарбою), а й звернення отамана з молитвою до Божої Матері, і молитву ту можна прочитати лише через дзеркало. Зображені також святий Миколай та святий Пантелеймон.

— Недооціненою залишилася і роль чумацтва в історії Одеси. Спочатку чумаки ходили за сіллю і звалися соляниками. А в ХІХ столітті, в часах буму розвитку міста, вони забезпечували його продукцією, яка дозволяла містові багатіти. Це було українське збіжжя. Зупинялися в центрі міста, де тепер медуніверситет, а також на Ярмарковому майдані. Хто приїжджав до Одеси, відзначав, що чумаки скрізь: вони живуть по квартирах, всі подвір’я зайняті їхніми возами, а їхні воли випивають всю воду. Це був місцевий колорит.

— Ще хочу звернути вашу увагу на те, що в Одесі козаки традиційно були пов’язані із забезпеченням порядку, й у цьому сенсі використовувалися упродовж усього ХІХ століття. Часто вони брали на себе обов’язки хресних батьків бездомних дітей. В Одесі в кінці ХVIII століття стояв Бузький козацький полк, який дивився за порядком. А в ХІХ столітті тут стояв полк Дунайського війська, підрозділ якого захопив англійський фрегат «Тигр», гармата з нього стоїть поблизу міської ради.

Отже, Одеса цілком справедливо може називатися козацьким містом, — резюмував свою лекцію Володимир Полторак.

Запитань було багато, бо історія завжди цікавить людей, а ця тема — особливо. Ось лише кілька з них.

Про назву Коцюбіїв.

— Назва ця пов’язувалася з місцевими польськими шляхтичами. Нібито предки їхні колись купили цю територію, урочище Хаджибей. Різні назви міста залежали часто від різних її інтерпретацій — залежно від того, хто писав.

Про дуб «Чорна ніч».

— Легенда каже, що його посаджено при розставанні, коли одні йшли на Кубань, а інші залишалися.

Куди подівся пам’ятник Скаржинському?

— Не зберігся в революцію. Пам’ятники Дюку та Воронцову зберегли, а цей — не вдалося.

Чи можна вважати козаків українськими лицарями?

— І так, і ні. З європейським лицарством була пов’язана їхня військова функція. Але їх не можна ідентифікувати з лицарями-хрестоносцями.

У перші роки Незалежності дуже популярною була постать козака Табанця-Хурделиці, навіть були наміри перейменувати вулицю його іменем.

— Це реальна постать, козак чорноморського війська, осавул одного з полків, при штурмі Хаджибею був провідником армії Гудовича. Мав маєток біля Кучургана.

Найкращі риси козацтва перейшли до пізніших борців за Незалежність, що підтверджується й у літературі. Що саме запозичили у них учасники національно-визвольних змагань?

— Образ козацтва як захисника української землі формувався у ХVIII—ХIХ століттях як державотворча сила в історії України. Козацтво було прикладом для Січового стрілецтва, козаками називалися і бійці армії Української Народної Республіки. Приклад козацтва наснажував і бійців Української повстанської армії. Хоча у гімні, який ми годину тому всі разом натхненно співали, ворогів чомусь називаємо ласкаво «воріженьками». Може, й це є однією з причин, які гальмують наш поступ уперед?

Записав

Роман КРАКАЛІЯ.

 

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com