Переглядів: 873

...І той перший випуск 41-го

У нашій родині 19 жовтня відбудеться визначна подія. Подумала про це — і перед моїми очима постала батьківська хата, де я народилася, де жила, де виросла зі своїми найсвітлішими і найріднішими татом і мамою. В народі кажуть, що основою родини є батько, а душею і берегинею сімейного тепла — мати. Батько — Петро Юхимович Горовий — був опорою, захистом. На жаль, уже пішов із життя. А ось про люблячу матір, працьовиту господиню, турботливу бабусю, делікатну тещу, досвідченого керівника, справедливого вчителя Надію Іванівну Мардаренко і хочу сьогодні розповісти. Попри хворобу, вона в позитивному настрої святкуватиме свій ювілей — 95-річчя.

У невеличкому селі Мар’янівка Миколаївського району у далекому 1918 році в родині селян Івана Олександровича та Горпини Іванівни народилася жадана донька-первісток — Надія. З раннього дитинства вона була помічницею своїм батькам. Із задоволенням навчалася в Мар’янівській початковій школі. Досі з пошаною згадує про свою першу вчительку — Анастасію Михайлівну Резниченко. Згодом продовжила навчання в райцентрівській семирічці, до якої що­дня доводилося далеченько ходити пішки.

А що далі? Це питання не раз поставало перед нею. Батьки прагнули привернути доньку до сільськогосподарського виробництва. На сімейній нараді вирішили: навчатиметься на зоотехнічному відділенні Ісаївського сільськогосподарського технікуму. Часи навчання припали на 1933—1937 роки. Ці роки були позначені страшними подіями: голодомор, репресії. Вижити в таких умовах студентам технікуму допомогло своє господарство, яке вони вели. Мама пригадує, що основною і єдиною їжею щодня була затірка, ледь-ледь засмажена шкварками, а ще потрібно було прийти одним із перших до їдальні, бо якщо затримаєшся — діставався лише шматочок тіста.

Так вона навчалася, а згодом стала фахівцем середньої ланки сільськогосподарського виробництва. Але й збагнути не могла, що їй готує подальша доля. Часи нелегкі, кадрів не вистачало, тож педагогами тоді працювали різні спеціалісти. От і її запросили вчителем початкових класів у Благовіщенську загальноосвітню школу ( згодом — Новопетрівська) Миколаївського району. Працюючи, відчула, що саме робота вчителя і є її справжнім покликанням.

У стінах цієї школи в повсякденних турботах спливли кращі юнацькі роки. Тут формувався її характер і світогляд. Її колегами були Оксана Іванівна Олійник (сестра поета-сатирика Степана Олійника), Галина Омелянівна Коновальчук, Євдокія Андріївнв Орденко — найближчі подруги, з якими спілкувалася до останніх днів їхнього життя. Тут зустріла і своє перше кохання — Миколу Копієвського.

Наступив 1941-й, червень. Дві події повинні були відбутися в цьому місяці: останній дзвоник для 7-го класу, де мама була першою вчителькою і класним керів­ником, та її весілля, призначене на 22 червня. Не судилося…

У перший день на війну пішов і її Микола. Лише одного листа-трикутника отримала з Білоруського фронту. І все. Довгі роки чекала, може, повернеться, але цього так і не сталося. А фото того першого випуску мама зберігає і до нині.

Вечір випусків того трагічного 41-го все ж таки відбувся, але аж через 50 років у стінах школи, яка святкувала своє 65-ліття.

Згодом моя мама закінчила Первомайський педагогічний технікум, а потім і Одеський педагогічний інститут. Пізніше, за сімейними обставинами, поїхала працювати в Комінтернівський район. Спочатку обіймала посаду завуча в Кіровський школі, а через два роки була направлена директором Олександрівської семирічки (тепер у підпорядкуванні Новомиколаївської сільради). А останнім місцем роботи стала Кремидівська загальноосвітня школа.

40 років свого життя мама віддала педагогічній праці. Вчила і виховувала дітей, передавала свої знання сотням молодих людей, які згодом опанували омріяні професії, а тепер живуть і працюють у різних куточках нашої держави і країнах ближньо­го зарубіжжя. Давала батьківські поради і, траплялося, по-материнськи суворо і навіть гнівно відчитувала тих, хто припиняв вчитися, переконувала, не просто вмовляла — вимагала після закінчення школи продовжувати навчання. Не повинна людина зупинятися в своєму розвитку, так вважає. За десятиліття вчительства було все — і виснажлива праця, і, звичайно ж, радісні досягнення. Мою маму нагороджено медалями «За трудову відзнаку» та «Ветеран праці».

Через похилий мама давненько не була в своєму селі, де народилася, де про­й­шло її дитинство. А їй так цього хотілося! Напередодні 90-річчя здійснити це бажання допоміг онук, Віталій, який, до речі, робить усе, чого забажає бабуся. Й ось вона вже стоїть біля свого дому, промовляє: «Ось там, на городі, ріс горох, такий високий-високий. Ми в ньому малими ховалися. А там був сад. Росли яблуні, груші. Нічого цього тепер вже нема… Залишилися лише акації — свідки мого дитинства, їм майже стільки ж років, як і мені…». На згадку сфотографувалася біля рідної хати і тихо промовила: «Вже більше я ніколи сюди не повернуся…».

Напередодні Дня вчителя несподівано пролунав у нашій оселі дзвінок. Зателефонували і запросили на зустріч з директорами шкіл Миколаївського району, де мама розпочинала свою трудову діяльність у далекому 1937-у. На цій хвилюючій зустрічі ненці вручили книгу нарисів з історії освіти Миколаївського району «Вчителю мій...» Миколи Березницького. Того ж вечора я почала читати книжку мамі, перегортаючи сторінку за сторінкою, а деякі уривки, на її прохання, перечитувала по кілька разів. Вона дуже уважно слухала, а потім, узявши книгу, мовчки схилилась до мене, і її очі наповнились слізьми.

Багато років вона на заслуженому відпочинку, але й по сьогодні її колишні учні зберегли до неї своє шанобливе ставлення, почуття поваги і вдячності. Щороку вони приїздять до нас, щоб провідати свою вчительку, віддячити їй за чуйне ставлення, за доброту і щедрість, за прищеплену жагу до знань.

Зі сторінок «Чорноморських новин» від імені мами Надії Іванівни Мардаренко, від себе особисто і нашої родини Моспаненків хочу висловити вдячність начальнику відділу освіти Миколаївського району О.В. Пашкевичу та керівникові профспілки працівників освіти Л.Д. Щербині за подаровану книгу, за чуйне ставлення до нашої неньки. Від щирого серця бажаємо їм здоров’я, родинного тепла, затишку у їхніх оселях, сил духовних і фізичних, терпіння, удачі, віри і надії.

А нашій мамі і бабусі з нагоди її ювілею — доземний уклін за любов, за турботу, за розуміння. Нехай береже її Господь на радість нам і всім, кого вона наставляла на правильну дорогу у життя.

Олена МОСПАНЕНКО,
Комінтернівський район,
с. Крижанівка.

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua