Шляхи Калюжного
Навчаючись у шостому класі, написав Микола до шкільної стінгазети замітку «Позолочена дорога». Йшлося про шлях, усипаний колгоспним зерном, яке вивозилося у засіки держави. Аж до обласної «Чорноморської комуни» потрапила згодом та стаття, ставши для Калюжного знаковою на все життя.
Через кілька років, завдяки рекомендації «Чорноморки», Миколу взяли в районну газету «Степова комуна», що у Березівці, а в неповні двадцять (перед війною) він став її редактором — наймолодшим на Одещині. Його «районка» потрапила на столичну виставку. Запорукою успіху цього простого сільського хлопця, що навіть не мав вищої освіти, став власний публіцистичний стиль — писати для читача доступною мовою про зрозумілі речі. А ще Микола мав від роду гарне почуття гумору. Ох і діставалося від нього декотрим керівникам сільпо та комунгоспу! Не минулося це йому. «Куди слід» пішли сигнали від «трудящих»: «А вам відомо, що редактор приховує своє походження із куркульської сім’ї?!». Приховувати, власне, було нічого. Всі й так знали, що розкуркулений Миколин батько справді відсидів шість років, але завдяки листам сина до самого Калініна, врешті, був повністю реабілітований, і як повноправного громадянина разом з іншими односельцями у 1941 році його мобілізували на фронт. До речі, сміливість звертатися до столиці, мабуть, передалася Миколі ще від його діда Нестора. Того самого, що першим у волості написав листа цареві про безчинства місцевого поміщика. Чи було за те щось поміщику, вже ніхто й не пам’ятав, а ось діда довіку всі поважали.
Аби відчепитися від тих «дописувачів», що мали так звану броню від призову в армію, Микола Калюжний відмовився від власної броні і попросився добровольцем на фронт. Як відомо, у перший і другий роки війни новобранці майже не виживали. Тоді, за офіційними даними, робітничо-селянська Червона армія втратила кожного другого свого солдата. Микола вижив, бо у складі всієї дивізії… потрапив до полону. Табір на 30 тисяч осіб був у Миколаєві, охороняли його поліцаї. Вони іноді дозволяли передавати туди клунки з харчами від родичів. Декому з місцевих жителів удавалося навіть «викупляти» своїх синів чи чоловіків. Такою можливістю скористалася й Миколина мати.
У перші дні після визволення Березівки Калюжного знову мобілізували на фронт. Служив батальйонним писарем у 296-у артполку 20-ї гвардійської дивізії. Визволяв західну частину Одещини, далі — східні країни Європи. Отримав поранення правої руки. Але з посади його не звільнили, бо писати приловчився залишками двох пальців. Крім безпосередніх обов’язків, писав статті до дивізійної газети.
По війні повернувся до Березівки, попросився кореспондентом у рідну «Степову комуну». Взяли солдата. Через певний час довірили сільгоспвідділ. А коли редактора, теж колишнього фронтовика, перевели в Бессарабію, його місце по праву зайняв Микола Калюжний. Новий-старий редактор одним з перших в області придбав для газети фотоапарат «Зеніт», оскільки читачів не дуже цікавили одноманітно-сіренькі фотоагітки РАТАУ, на яких були зображені люди з інших областей. Новацію Миколи через два місяці відзначили у верхах. Але перед тим отримав він сувору догану за те, що придбав апарат… за кошти, зароблені колективом на сільгоспроботах. Загалом минулося. Газета стрімко пішла вгору. Люди побачили передовиків району, окремим керівникам стало непереливки від фотоілюстрацій до фейлетонів про місцеву безгосподарність.
А ось на наступній ініціативі Калюжний таки погорів. Справа в тому, що знову ж таки першим в області придбав для райгазети автомобіль. «Москвича-401» купив, зрозуміло, теж не за державні кошти. Редакційну конячку з підводою здав на час сінозаготівлі в оренду колгоспу. Працівників же знову вивів на обробіток просапних. А ще додумався на лузі, виділеному під сінокіс для конячки, посіяти кукурудзу на зерно. В результаті — газета в Березівці таки залишилася з машиною, але без Калюжного, якого «перекинули» в інший район...
Нині Миколі Петровичу Калюжному — 92. Живе в Ананьєві, де до виходу на пенсію працював відповідальним секретарем «районки». Вже давно померла дружина Ніна Семенівна. Навідуються син Олександр та донька Ліда, внуки, правнуки. Нащадки гордяться ним. Калюжний, до речі, відомий не тільки як автор гострих публікацій у пресі, а і як цікавий прозаїк. Є у нього чимало оповідань краєзнавчого, екологічного, державотворчого характеру. Багато його учнів стали відомими журналістами, про що із вдячністю не раз писали в своїх газетах, вирізки з яких він дбайливо береже.
На 90-річчя до Калюжного приїздив голова обласної організації НСЖУ Юрій Работін — вручав «Золоту медаль української журналістики».
Золотою виявилася життєва дорога Миколи Калюжного. Він за це вдячний своїй долі. А ми дякуємо Миколі Петровичу за те, що цим шляхом він іде впевнено й гідно.
Олександр ВИНОГРАДІВСЬКИЙ.
м. Ананьїв.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 50 грн.
- на 3 місяці — 150 грн.
- на 6 місяців — 300 грн.
- на 12 місяців — 600 грн.
- Iндекс — 61119
суботній випуск (з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 40 грн.
- на 3 місяці — 120 грн.
- на 6 місяців — 240 грн.
- на 12 місяців — 480 грн.
- Iндекс — 40378
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
