Переглядів: 795

Творили образ України

Несподівана радість: в Одесі — хор імені Григорія Верьовки. Національний, заслужений, академічний, народний… На славетній сцені Одеського національного академічного театру опери та балету, яка ще пам’ятає неперевершену Соломію Крушельницьку, геніального Миколу Лисенка — гордість і класику української музики, багатьох інших славних українців. Хоча в Одесі про це вже забули — не хочуть пам’ятати, бо воно їм тут ні до чого, до «русского міра» його не причепиш ніяким боком. Роками одесити не бачать та не чують тут ані відомих у світі українських колективів, ані окремих виконавців.

Це диво непоясниме, що два дні поспіль одесити мали можливість насолоджуватися українською музикою, українським словом: слідом за хором імені Григорія Верьовки, другого-таки дня, у філармонії співала Оксана Білозір, артистка, що вже багато років нагадує всім, закликає взяти собі на карб такі прості слова: «А я — україночка», та пишатися цим, пишатися своєю країною, своєю нацією. Пишатися на злість та всупереч тим, хто впевняє тут усіх зі своїх злісних ефірів, що Україна — це лише територія, а українці, звісно, фашисти, нацисти, націоналісти… Та якби вони всі були справді націоналістами, то чи будь-хто посмів би отако зневажати великий народ, що дав назву країні?!

Без сумніву, після 8 та 9 жовтня число українських патріотів збільшилося. Як збільшилося воно й після 14 жовтня, до слова сказати. Тим-то й не хочуть пускати в Одесу українських артистів. Тих, котрі мистецтвом своїм та могутнім своїм талантом здатні піднімати національний дух.

«То як — можемо ми пишатися своєю нацією? — у сусідньому ряду питав глядач свого сина-підлітка. Юнак, не відводячи очей, захоплено дивився на сцену. Забувши, мабуть, що то лишень сцена, а на ній — лише артисти, котрі талановито відтворюють епізоди українського побиту. Магія мистецтва заворожувала, давала простір душевним поривам, відтворювала у підсвідомості почуття приналежності до свого народу, давала крилам лет і простір — тим крилам, що їх ніяк не може він розправити, бо все ще не пускають давні пута, а сили духу не вистачає…

Образ України — співучої, лагідної, прекрасної країни — творили артисти на сцені, змальовуючи її найкращими, найяснішими барвами. Незмінно хвилювали глибина почуттів, шляхетність і щирість, доброта й ніжність, ці здавен притаманні козацькій нації риси. Національні ознаки. Чистота і світло кохання… Феєричний козацький танок — сила і мужність, відвага й самопожертва, завзяття і відданість… А вже кличе сурма в похід. Юнак приймає шаблю з рук своєї коханої — прийшов і його час рідний край боронити… Й так — століттями, бо скільки історії — стільки зазіхали й досі ще зазіхають на цю благодатну землю, не дають змоги збудувати державу.

Це лише один епізод з хореографічної композиції. Героїчну історію України творили артисти на сцені. І була там інша її частина, не героїч­на — трагічна, та, з якою не можна «без брому», та попри яку все-таки «ти стоїш, діброво, все така ж зелена».

Хотілося, щоб якнайдовше тривало це зачарування, це занурення у свою ідентичність, щоби опісля вже виринути разом з нею: з підсвідомості — у свідомість. Лише в такі хвилини з особливою гостротою усвідомлюється незбагненна кривда: чого ми позбавлені тут, на півдні. Не в одного на очах блищали сльози, а від чого — то не так і важливо: від розчулення, жалю, радості, а чи — екзерсису… А простіше сказати: від зустрічі з мистецтвом, яке здатне повертати нам самих себе…

Публіка не вгавала, тривалі оплески, скандування, вигуки «браво!» — після кожного виступу. Артисти наче змагалися перед нею у віртуозності, мистецькому вишколі, майстерному виконанні. І не злічити, скільки разів знову й знову з’являлись вони на сцені, щоби на терплячу вимогу глядачів повторити бодай фрагмент свого виступу. Та й чи можна було у чомусь відмовити краянам їхнього славетного маестро?!

Коли ж заспівали отієї, про коней, що стала вже, мабуть, пісенним символом українців, то так за­співали, немовби застерегти хотіли: а чи варт отак уже й розпрягати, отак вже спочивать — насправді?

А при кінці маестро знову став поперед свого майже двосотенного колективу та звернувся до всіх у залі зі словами щирими, хоч самому до таких оплесків, до такого глядацького шалу в залі не звикати:

— Дуже дякую за такий теплий прийом. Бачите, скільки в Одесі прихильників чарівної української народної пісні, українського таночку. Тут народилася пісня, яку ми вважаємо духовним гімном нашим — «Реве та стогне Дніпр широкий». Тож заспіваймо її разом.

Співав хор, голосно а чи й стиха підспівувала стоячи зала, і вічний Дніпро линув крізь людські душі та виповнював їх своєю силою, та залишав там Тарасів дух непокори і гніву, любові та віри, линучи у майбутність.

Незабутні враження… Незабутні хвилини, коли здавалося: можемо все, й усе переможемо, і зробимо все, тільки б не повертатись назад, у страшну минувшину, куди знов та знов заманюють нас підступно.

І це ще не був кінець концерту. Всі чекали чогось. Аж на сцену піднявся простий собі чоловік, звичайний мешканець Великої Михайлівки — батьківщини маестро. Та не такий уже й звичайний, бо створив там, у рідному містечку Анатолія Авдієвського, музей хору

ім. Григорія Верьовки. Написав книжку про цей хор та видав її власним коштом, хоч і невеликим накладом — якраз кожному хористові та музикантові, запевнив, стачить. Та від щирого серця пошанував керівника хору в імені його земляків званням «капітана всесвітнього плавання в безмежному океані української народної пісні, народної музики».

І хіба ж міг маестро в тій хвилі не згадати свою alma mater — Одеську консерваторію ім. Антоніни Нежданової, нині Музичну академію, та свого тодішнього вчителя, свого професора Костянтина Пігрова, великого знавця хорового співу та його відданого служителя?!

Поки запрошений ним на сцену керівник консерваторського хору Григорій Ліознов йшов зі свого місця, Анатолій Авдієвський розповідав, як у студентські роки разом бігали до цього театру та пробиралися на улюблену гальорку. А далі повідомив публіці, що секретаріат Національної всеукраїнської музичної спілки ухвалив рішення відзначити Григорія Ліознова золотою медаллю ім. Костянтина Пігрова, яка вручається і колективу, й керівникові хору.

— Костянтин Пігров завжди казав, що вершиною хорового співу є бездоганне звучання, чистота інтонацій, яка, наголошував він, несе морально-етичні засади. Хто гарно, чисто співає, — провадив далі маестро, — той не злукавить і не зрадить — ні в родині, ані в стосунках з людьми, ні перед Батьківщиною своєю. Доки буде звучати пісня наша у виконанні хору Верьовки, доти жити буде наша славна Україна. А пісня наша вічна, — додав на завершення, — це засвідчують і ті 300 тисяч українських народних пісень, що зберігаються в Академії наук.

Й одразу ж по тому згори, з високої гальорки, грянуло «Многая літа» у виконанні консерваторського хору. Величальна потужно продовжилася на сцені.

А закінчився той воістину святковий, врочистий вечір піснею «Наливаймо, браття, кришталеві чаші…». Щоб ніяка холера ні з якої сторони світу нас не брала та щоб оминали нас всілякі обіцювані нам біди…

Ще якийсь час переважна більшість стояла ні в сих, ні в тих. Глядачі дивувалися та не розуміли, чому нема привітань, нема корзин з квітами від місцевих владців, котрих не видно було й у залі. Зрозуміло: це не московські гастролери. Та все-таки: зовсім недавно маест­ро Анатолій Авдієвський, наш краянин, випускник Одеської консерваторії, відзначив своє 80-ліття…

Отака «культурна столиця України», про що читаємо гордовиті написи на величезних білбордах.

Культурна?..

Роман КРАКАЛІЯ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorka@i.ua