Одесити у «Всесвіті»

Під рубрикою «Nota Вene» подано лауреата Нобелівської премії в галузі літератури з формулюванням «За галюциногенний реалізм, який поєднується з народними казками, історією та сучасністю» пошанованого китайського письменника Мо Яня «Сувої пекла з парадизу». В повідомленні йдеться про те, що цей роман перекладав славетний український тлумач Іван Дзюб — чи не єдиний сьогодні блискучий знавець водночас китайської та японської мов. Нагородження Мо Яня стало несподіванкою, яка збентежила світ: величезна за обсягом і неозора за давністю китайська література, створена єдиною китайською мовою, вперше офіційно поцінована найвищою нагородою Заходу. Мо Янь став 119-м нобеліантом і другим китайцем у високоповажному літературному реєстрі, але першим представником своєї держави КНР, оскільки Гао Сінцзян отримав літературну «нобелівку» 2000 року як представник Франції.

Критика неоднозначно сприйняла звістку про найвищу нагороду Мо Яня: «Нобелівська премія не може присуджуватися тому, хто прославляв Мао Цзедуна, байдуже наскільки популярні його твори», — так висловив своє ставлення до лауреата Ю Джи — китайський правозахисник і письменник. Журнал «Всесвіт» ласкаво запрошує познайомитися з розділами роману Мо Яня (літпсевдонім, що означає: «Мовчи! Гуань Моє — справжнє ім’я»). «Стражденні перевтілення Сімень Нао» — твір, який дає нам іронічне відчуття інфернального (пекельного, потойбічного. — Прим. «ЧН»), а магічний реалізм парадизу набирає інфернального забарвлення. Часова і географічна просторінь не перепона.

У перекладі магістранта Запо­різького національного університету Богдана Корнелюка під рубрикою «Антологія одного вірша» журнал пропонує поезії Редьярда Кіплінга «Гетсиманський сад» і «Тягар білих».

Під рубрикою «Антологія болгарської поезії ХХ ст.» у перекладі відомого поета та перекладача Дмитра Шупти видрукувані поезії Ради Александрової, Петра Анастасова, Георгія Белєва, Марина Георгієва, Симеона Георгієва, Борислава Геронтієва, Миколи Заякова, Біньо Іванова, Катерини Йосифової, Любомира Спиродонова-Левчева, Івана Мітєва (Шегора Расате), Ніно Ніколова, Анастаса Стоєва, Дімітра Христова.

У «Передньому слові» до антології Оксана Макова пише:

«Болгарія. З цією країною виникають в уяві на чорноморській сині білі лайнери, золоті піски райських пляжів та древні назви столиць — Плиска, Тирново... А за цими згадками виринають обриси і болгарських цивілізацій, коли мешкали на Балканах і пелазги, які створили власне пелазгічне письмо, і гетто-фракційці, які дали світові Орфея — родоначальника ритмомелодики вірша й пісні, Езопа — батька байки, і невипадково, отже, буяє габровський гумор.

Семимільйонна Болгарія і нині багата поетами, слово яких хвилює і надихає українських побратимів. Українська література має не одну антологію болгарської поезії, але особливо приємно презентувати читачеві цю добірку болгарської поезії в журналі «Всесвіт», що репрезентує творчість найкращих поетів ХХ століття. Перекладачем й упорядником антології виступив Дмитро Шупта, на думку якого кожен рядок її вишитий «болгарським хрестиком», де чуються відлуння і давньої історії, і казок, і фольклорних наспівів, віє духовним здоров’ям і цілющим зіллям болгарського краю.

Ще в роки студентства, зацікавившись болгарською культурою, Дмитро Шупта заходився перекладати болгарських поетів. Так, в одну з ранніх його збірок потрапили переклади віршів Веселина Ханчева і Матея Шопкіна. До антології «Зелені ріки зріючого літа» долучені поезії близько двадцяти поетів... Дозволю собі стверджувати, що антологія, представлена в журналі «Всесвіт», матиме своїх прихильників як із поціновувачів поезії взагалі, так і серед зацікавлених болгаристикою».

Професор інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Людмила Грицик подає «Епістемологію чарів­ного смутку речей: українське відлуння японських першоджерел», де мовиться про унікальний доробок, напрацьований професором Іваном Петровичем Бондаренком, який має безпосередній стосунок до Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Саме він створив завдяки науковому і перекладацькому доробкові цілу бібліотеку японської літератури, довівши на практиці «спроможність української мови відтворити дивовижне плетиво японських ієрогліфів і закладених у них смислів (у малюнкові, звукові, слові тощо). Іван Бондаренко почав перекладати із середини 1990-х, працюючи в японському університеті Тенрі, а також в інституті японської мови у Нарі український вчений ґрунтовно освоїв перекладацький досвід своїх попередників, результатом чого з’явилася антологія «По одному віршу ста поетів», «Рьокан, або український Сковорода», «Словник японських літературознавчих термінів», тритомна хрестоматія «Японська література»...

Доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка Роксолана Зорівчак завершила у «Всесвіті» надрукування «Сприйняття творчості та особистості Тараса Шевченка в Канаді», повідомляючи, що «1964 рік ознаменувався появою майже повного англомовного «Кобзаря» в Торонто», що «Шевченкознавство в Канаді — складова канадської україністики», а також що «дуже цікаву працю опублікувала торонтська дослідниця (випускниця Одеського університету) А. Маколкін «Ім’я, герой, знак. Семіотика, націоналізму, подана через героїчну біографію», у якій вона стверджує надзвичайну популярність Т.Шевченка...»

Тетяна СТОЯНОВА,
викладач кафедри української літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова.