Юрій Сисін. Осадчі рідного краю

Ви вже зрозуміли, що мова про п’яту заповідь: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі...».

Сперечатися із Богом щодо нумерації чи послідовності заповідей — справа надаремна, але заповідь про шанування батьків, гадаю, могла б стояти трохи вище, бо по-справжньому щасливими бувають ті, хто протягом життя виказував свою любов до батьків. На превеликий жаль, вона притаманна далеко не всім, і треба її виховувати в собі все життя.

— Усе це ми знаємо, — скаже мій читач. — Та до чого тут заповіді, коли ми говоримо про наші прізвища?

Як на мене, то зв’язок між ними прямий і безпосередній. Що таке прізвище? Ні, не як запис у паспорті, а як соціальне явище?

Безумовно, що це частина власної назви людини. Багато народів світу, і слов’янські не виняток, вірили, що ім’я зв’язує людину з природою, навколишнім світом, богами, яким вони поклонялися. Але з прийняттям християнства імена новонародженим почала давати церква. Під час церковного обряду хрещення зі святців вибиралося ім’я для новонародженого. Цей ритуал був спрямований на прилучення людини через її ім’я до релігії, віри.

Ім’я виконує у нашому житті священну функцію. Святий, ім’ям якого названо дитину, вважається її духовним охоронцем, небесним заступником.

Щоб зберегти на землі життя і зв’язок між поколіннями, Бог заповідав: «Плодіться і розмножуйтесь». Таким чином Він став тим третім (разом з батьком і матір’ю), хто бере участь у появі дитини на світ. Батьківського досвіду у самого Бога, до створення ним Адама і Єви, не було. Набуваючи його в процесі подальших подій, Він прийшов до висновку: діти не завжди прислухаються до своїх батьків, що негативно позначається на гармонії світу. І ще — лінощі, неробство та утриманство не сприяють формуванню моральної зрілості дітей, і вони починають зневажати батьків. Це була одна з перших Його педагогічних концепцій, наслідком якої стало переселення з раю на землю своїх первістків зі словами до Адама: «...проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо ти з неї взятий».

Важкими були дні праці на землі, але подружжя почувалося щасливим. Невдовзі Адам з дружиною своєю, Євою, народили синів, один з яких, Каїн, через заздрощі вбив другого брата свого — Авеля.

«І бачив Господь, що велике розбещення на землі, і весь нахил думки серця її — тільки зло повсякденно. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм», — констатує євангеліст.

Але Ной знайшов милість у Господніх очах. Він був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях, і тому перебував у добрих стосунках із Богом. І було у Ноя троє синів: Сим, Хам і Яфет. Тому Господь дав можливість Ною із синами врятуватися від потопу на ковчезі, щоб від них залюднювалася вся земля. Але якщо Сим і Яфет з повагою ставилися до батька, то Хам наважився посміятися з нього, за що і був проклятий ним...

Як бачимо, стосунки між дітьми і батьками — проблема давня, не вирішена й понині. І що — її не намагалися вирішити? Намагалися. Й одним з цих шляхів у християнстві стало ім’я дитини, яке мало слугувати їй за оберіг на шляху до щастя. Біблія надала церкві значний їх перелік, щоб діти, з іменами біблійних осіб, росли щасливими й успішними. Відтак саме церковні імена стали активною базою для творення прізвищ. І першим поміж них стало ім’я Адама, від якого утворилися прізвища: Адаменко, Адамюк, Адамчук, Адамів, Адамович, Адамчик, Адамик тощо.

Не обійшла церква увагою й інші імена, серед яких Мойсей — чи не наймасовіше. Утворені від нього прізвища носять і наші земляки. У Байтальській школі, наприклад, працює щасливе своїми дітьми подружжя Мойсеєвих, а самого голову роду звуть Іваном Івановичем, тож уявіть, наскільки значне місце посідають біблійні імена в житті людини.

Але найбільше українських прізвищ утворено від імен, які зустрічаємо у Новому Завіті. Насамперед — це імена апостолів Ісуса Христа: Івана, Петра і Павла. Саме тому варіація їх незчисленна: Іваненко, Івахненко, Івасюк, Іваничев, Іванишев, Іващенко, Іванченко, Іваськевич тощо; Петренко, Петриченко, Петрук, Петрусенко, Петряїв, Петрушка і т.д.; Павлюк, Павлюченко, Павлишин, Павловський і багато-багато інших варіацій, які побутують у нашому краї. Суфікси, з допомогою яких утворені ці прізвища, свідчать, що у кожного з них — своя неповторна історія виникнення.

Цікавим видається нам написання прізвища, утвореного від імені апостола Фоми, яке ще з часів Ісуса Христа стало синонімом скепсису, недовіри, сумніву, й тому одержав прізвисько Фома Невіруючий, тобто «невіруючий у воскресіння Христа», поки не побачив на власні очі сліди Христового катування. У Середньо­віччя образ цього апостола став символом пізнання таємного вчення Христа не через сліпу і безрозсудну віру, а за допомогою власного розуму.

У грецькій мові це ім’я починається зі звуку «Ф», у латинській з «Tn». Тому переклади на українську мають два написання — «Фома» і «Тома (Хома)», від яких і були утворені українські прізвища: Фоменко і Хоменко, що зберігають свій правопис і при перекладі. Серед наших земляків теж зустрічаються прізвища з різним написанням початкової приголосної. Довгий час завідувачкою першого дитячого садочка була пані Хомицька, а медичною сестрою на «швидкій допомозі» працювала пані Хоменко. Не менш відоме у нашому містечкові й прізвище Фоменко.

Будь-яке ім’я, яке зустрічаємо поруч з іменем Ісуса Христа, вже саме по собі є об’єктом нашої підвищеної уваги, а що вже казати про ім’я Марії Магдалини, найближчої до Христа (після Матері) жінки, яка не тільки супроводжувала його сходження на Голгофу, а й першою сповістила звістку про воскресіння Учителя його учням-апостолам. Саме від Марії Магдалини йде великодній обряд дарувати крашанки зі словами: «Христос воскрес! Воістину воскрес!», після того, як вона привітала цими словами в Римі імператора Тиберія і піднесла йому в дарунок куряче яйце. На що Тиберій відповів: «У це так само важко повірити, як і в те, що біле яйце може стати червоним». Поки він це говорив, яйце стало яскраво-червоним.

Якщо ви зауважили, то Магдалина — це прізвисько Марії, яка була родом з міста Магдал. І саме від її прізвиська утворилося доволі розповсюджене єврейське ім’я Магда. Матронімічні прізвища у євреїв зустрічаються значно частіше, ніж в інших народів. То чи не від давньоєврейського жіночого імені, яке випливає з прізвиська однієї з найвідоміших жінок у світі — Марії Магдалини, веде свій родовід українське прізвище Магденко?

Бог промовляв всі слова оці, кажучи: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!».

(Далі буде).