Три секрети Віктора Сизова

— Мій старший брат Лев мав вперше йти до школи, і напередодні ми з мамою пішли на Петрівську набережну, у будиночок Петра І, який тоді використовувався як капличка, а згодом над ним надбудували церкву. Біля церкви було небагато людей, мабуть, зо двадцять осіб. І раптом хтось сказав: «Цар іде, розсту­піться!». Я побачив, як Микола ІІ вийшов із каплиці разом із царицею, Олександрою Федорівною. Усі люди схилилися у поклоні. Він узяв за руку свою дружину, допоміг їй сісти в карету, потім, стоячи на сходинці, помахав нам усім рукою, вітаючись.

Сімнадцятий рік запам’ятався малому Вікторові розкиданими по студентському містечку листівками, де мешкала тоді вся родина — батько завідував канцелярією політехнічного інституту.

У 1932 році Віктор закінчив кораблебудівельний інститут і вступив до аспірантури. У 1935-у родина Сизових у повному складі була заслана у Казахстан. Після вбивства Кірова Ленінградом прокотилися арешти серед інтелігенції, і Сизових також визнали «соціально небезпечними елементами».

— Це щастя, що у Казахстан, — каже Володимир Григорович. — Тим, кого відправили на Колиму, повернутися було набагато важче.

У теплушках разом із Сизовими їхало чимало відомих петербуржців, і серед них — граф де Мельвіль, родина Єлисеєвих, які тримали магазин на Невському проспекті, графиня Щербатова, спадкоємці маршала Суворова...

— Справжні причини заслання були, скоріш за все, не політичні — мабуть, чекістам сподобалися квартири у центрі міста, в яких мешкали шляхетні люди, — розмірковує Віктор Григорович. — У ті часи за доносами загинуло чимало людей... Нас усіх залишили у казахському степу, два тижні ми жили у вагонах, перш ніж поселили у бараках... Усвідомлюючи свою непричетність до жодних злочинів, ми написали листа Молотову, і через якийсь час прийшла відповідь: замінити п’ять років заслання на п’ять років проживання у будь-яких містах, окрім Москви та Ленінграда, — так званий вирок «мінус два». Інші засланці також отримали пом’якшення вироків.

Як згадує Володимир Григорович, Молотов навчався у політехнічному, він тоді був просто студент Скрябін і, мабуть, пам’ятав його батька, завідувача канцелярії.

Після довгих поневірянь Сизови повернулися до Санкт-Петербурга у 1940-у, напередодні війни. Завдяки тому, що Віктор працював над створенням секретної зброї — вогнемета дистанційного керування, йому давали пайок і родина не померла з голоду під час жорстокої блокади.

До Одеси Віктор Сизов потрапив у 1945 році, на запрошення свого вчителя професора Павленка. Тут почав працювати у водному інституті. Далеко повертатися з роботи майбутньому вченому не доводилося: мешкав просто в аудиторії, де на ніч розстеляв матрац, а мився у басейні для випробування моделей кораблів.

Як ми бачимо, біографія людини, якій цими днями минуло 103, не всипана трояндами, але Віктор Григорович завжди залишається невичерпним оптимістом.

Коли разом з дружиною та доньками мешкали в старій одеській комунальній квартирі, жінка часто скаржилася на те, що один куток у кімнаті потріскав, затікає і потребує ремонту. «Не дивися у той бік, у кімнаті є ще три чудові кутки», — відповідав Віктор Григорович.

Скоріш за все, незламний оптимізм — це перший секрет його довголіття.

Сьогодні, на щастя, історія про кутки стала домашньою легендою: вчений мешкає разом з дочкою, онуком, невісткою та двома правнуками у чудовому чистому та затишному домі, де його люблять, опікуються і пишаються ним. Усі домашні, включно із правнуками, ласкаво кличуть «Вітя».

Усю стіну кімнати Віктора Григоровича займає бібліотека: книги, підручники, довідники з різних морських спеціальностей — це його професійне життя. Понад 80 років трудового стажу, і всі віддані морській галузі.

Віктор Григорович з 1954 року викладає в ОВІМУ. Автор понад 120 наукових робіт, у тому числі автор першого підручника «Теорія корабля», остання, четверта, редакція якого вийшла в світ у 2008 році — вчений весь час удосконалював цю книгу. Наукові дослідження з теорії та гідромеханіки суден Віктор Сизов поєднує з педагогічною діяльністю, бере участь в інтернет-конференціях. І досі до нього звертаються студенти, він допомагає у підготовці морських спеціалістів. З ледь відчутним сумом 103-річний науковець зізнався мені, що його контракт з ОНМА закінчився у вересні.

Наукові роботи Віктора Сизова відомі і в нас, і за кордоном. Численні учні працюють у морській галузі різних країн світу.

І, мабуть, його активна розумова діяльність, його світлий розум — це другий секрет довголіття.

Не перелічуватиму всіх заслуг Віктора Григоровича, його титулів і звань, але повірте, що вони не помістяться на одній сторінці. При цьому він залишається скромною, благородною, невибагливою людиною.

На моє запитання щодо дієти Віктор Григорович, попиваючи свіжо заварену каву, лише посміхнувся:

— Яка дієта? Я і чарку коньяку можу випити, коли мені сумно або самопочуття не дуже. Віддаю перевагу рибі, а не м’ясу, дуже люблю квашену капусту, а так — їм звичайну їжу, разом з усіма.

Під час нашої розмови прибіг молодший правнук Борис і міцно обійняв та поцілував прадідуся.

Можливо, оце маленьке майбутнє, яке бігає поруч, — це і є третій секрет довголіття Віктора Григоровича Сизова?

Ольга ФІЛІППОВА.