Шолом, Ізраїлю!

Сьогодні Ізраїль входить до десятки найбагатших країн світу за розмірами доходу на душу населення. Країна посідає перше місце в рейтингу Всесвітнього банку «Легкість ведення бізнесу» та в рейтингу Всесвітнього економічного форуму «Світова конкурентоздатність». Ізраїль має все своє: від фініків до супутників.

Навіть надої молока тут — одні з найвищих у світі, хоча воно, буду відвертою, не таке смачне, як наше. Але його багато! У країні не більше двох відсотків території займають ґрунти, шари яких, як правило, не товщі 10 сантиметрів (земля в Ізраїлі червоного кольору, крихка і суха), а країна — у списку світових лідерів з експорту городини та фруктів, забезпечує себе зерном.

За три моря

Безвізовий режим що з роком дозволяє все більшій кількості громадян України обирати для подорожей і відпочинку саме Ізраїль, землю біблейську, обітовану, тобто заповідану, передану у спадок. Сюди не міліє ріка паломників з усього світу. В тому багатоголосому потоці вистачає й людей світських, які приїздять за враженнями та зціленням на курорти Середземного, Мертвого і Червоного морів.

Бувалі туристи жартують: літаки в аеропортах Ізраїлю приземляються легко, немов ластівки, а злітають, переобтяжені вантажем, немов угодовані качки. Натяк на за­гребущу вдачу туристів. Шопінг — одне із доступних задоволень, яке також гарантується в Ізраїлі.

Гарна погода (середня річна температура не опускається нижче +22 за Цельсієм) і ненав’язливий сервіс (зорієнтований саме на ваші гроші, навіть якщо вони дуже скромні) гарантовані людям упродовж усього року. Хоча нині на Близькому Сході міжнародна ситуація дуже насторожена, приїжджого люду вистачає.

З півночі на південь, вздовж, країну можна проїхати за 12 годин. На щастя, я майже так і зробила: побачила і моря, і пустелі, і святі місця, і курорти, які входять до переліку кращих світових.

Путь був легким, тому що дороги в Ізраїлі — то вищий клас! Причому всюди однакової якості: що в столиці, що в будь-якому крихітному поселенні. По дорозі неодмінно побачиш стоянки кочівників-бедуїнів. Часто на трасу виходять верблюди, яких не зрушити з місця, поки самі тварини не надумають поступитися дорогою.

Кількома словами обмовлюся про місцевих митників, якими лякають усіх туристів, адже безвізовий режим ще не гарантує перепустки до країни. Начиталася, що митний контроль в Ізраїлі — то складний тест для нервової системи. Кажуть, митники працюють так, ніби нікуди не поспішають, навіть не звертають уваги на прибулих, які товпляться у довжелезних чергах, нервують та лаються всіма мовами; нібито роздягають іноземців до спіднього, навіть переглядають знімки, які в фотоапаратах. Подейкують, що так задумано: бо в той час за пасажирами стежать приховані камери, за якими сидять психологи й пильно вдивляються в кожне обличчя. Як і скрізь у світі, тут бояться недобрих намірів й убезпечують себе від них.

У чомусь воно відповідало правді. Одначе жодної з моїх валізок за час кількатижневої подорожі ніхто не відкрив, а митники зустрічали й проводжали з доброзичливими посмішками. До речі, чула, що до громадян України в Ізраїлі добре ставлення, довірливе, що не було серйозних «прецедентів».

Вихідців з України (як етнічних євреїв, які народилися в Україні і згодом емігрували в Ізраїль, так і етнічних українців — мешканців Ізраїлю), — за приблизними підрахунками, 300—400 тисяч осіб. Повірте, й цього достатньо, щоб, не знаючи ні івриту, ні англійської, напитати дорогу чи порозумітися у крамниці, адже у вуличному багатоголоссі Ізраїлю дуже чітко звучить російська. За своїх земляків нас визнавали люди, які в різний час повернулися на свою прабатьківщину не тільки з Одеси, а й з Сухумі, з Краснодарського краю, з Біробіджана, навіть з Якутії. Одне слово, всі російськомовні Ізраїлю — земляки!

Від шабату до шабату

«Ну як там живуть люди?»— традиційно запитують тих, хто повернувся здалеку.

Живуть в Ізраїлі, відповідаю, добре. Але працюють багато і тяжко. Особливо молодь, яка трудиться не менше 16—18 годин на добу. Працюють усі, хто має силу і кому потрібні гроші. Старенькі таксисти, поважного віку кухарі, немолоді прибиральниці і продавчині — на кожному кроці. Молодь — у сучасних офісах. Середньомісячного заробітку з розрахунку 2 тисячі доларів, казали, не вистачає, бо все дорого. Кредити на придбання власного житла можна взяти навіть на 30 років, але кожному їх хочеться повернути якнайшвидше. Роботу цінують і тримаються хорошого місця.

Економлять воду, яка дається великими трудами і затратами. Країна сперезана опріснювачами. Використаною водою поливають рослини. Якщо пильно придивитися до кожної клумби, то примітиш, що вся вона перекладена гумовими трубочками, по яких подається вода. Процесами поливу керують комп’ютери.

Є в країні місцини, де дощі накрапують один раз на три роки, а корінням із землі рослина води не дістане, бо вглибину — один пісок.

Місцеві не люблять, щоб їх фотографували. Заборонено знімати військових. До слова, до армії в Ізраїлі беруть молодь з 18 років. Служать і хлопці (три роки), і дівчата (два роки). Якщо військова частина розташована неподалік, то призвані ночують удома, а на службу ходять, як на роботу. За службу платять.

Освіта в Ізраїлі обов’язкова для дітей від 5 до 18 років. Знання основних предметів — математики, Тори, івриту, ізраїльської і світової літератур, англійської мови та історії — обов’язкові для отримання атестату. Переважна більшість вищих навчальних закладів спонсоруються державою. В Ізраїлі вісім університетів. А число людей, за­діяних у наукових дослідженнях та технологічних розробках, — одне з найвищих у світі.

Чого тут найбільше — то це сонця. Не дивина, що Ізраїль є одним із лідерів у використанні сонячної енергії на душу населення. Так, понад 90% домогосподарств використовують сонячну енергію для обігріву води.

Вода в кранах, я пересвідчилася, — є гаряча та кип’яток. Проте скрізь і всюди ви знайдете кулери з крижаною безоплатною водою. Пити радять не менше трьох літрів на день.

Чомусь вдома, слухаючи мої розповіді про Ізраїль, найчастіше запитували: що таке шабат, яка вона, кошерна їжа, і як правильно називається кругленька шапочка, яку на тім’ї носять чоловіки?

Ярмулка, кіпа або стос — це традиційний єврейський чоловічий головний убір, який символізує скромність, смиренність і благоговіння перед Всевишнім. Являє собою маленьку круглу (в’язану або зшиту з тканини) шапочку, що прикриває верхівку. Може носитися окремо або під капелюхом. Ярмулку іноді прикріплюють до волосся шпилькою. У християн чоловік відає пошанівок Богу, знімаючи головний убір, в іудеїв навпаки — одягнувши його. Носіння ярмулки є звичаєм, але не законом: ніде в Торі або Талмуді, нам пояснили, євреям не пропонується обов’язково покривати голову. Ортодоксальні євреї носять кіпу завжди, консерватори — в синагозі і під час їжі. Нерелігійні євреї надягають стос при відвідуванні синагоги, під час жалоби за померлим і на святі «бар-міцва» (святкуванні повноліття). Не євреї також можуть надіти ярмулку, якщо того хочуть, бодай на знак поваги до єврейських традицій. Виглядає, як на мене, така шапочка на чоловічій голові доволі симпатично. Згадайте, як колись були дуже популярними тюбетейки та «григораші» (молдавські видовжені хутряні шапки)!

Своїм улюбленим видом спорту євреї жартома називають їжу, при цьому стверджуючи, що їдять вони лишень один раз на день… починаючи зранку. Справді, їдять тут багато і смачно. Єврейська кухня заснована на певній харчовій філософії — кашрут. Кашрут — це система харчування, прийнята ще у стародавніх іудеїв. Вона вимагає від послідовників суворого дотримання правил у будь-яких землях, куди б їх не закидала доля. В основі кашрута, в свою чергу, три головних заборони: не можна вживати в одну трапезу м’ясні та молочні страви (а лікарі в один голос твердять, що робити цього не бажано навіть здоровим людям); єврейська кухня дозволяє вживати в їжу тільки м’ясо парнокопитних жуйних тварин, причому тварина повинна бути забита миттєво, щоб м’ясо не було зіпсоване гормонами страху, тому з кулінарних книг виключені рецепти зі свинини, зайчатини, м’яса хижаків і птахів, риби без луски та крові тварин; не можна готувати в суботу (це третє правило), адже — шабат.

Одна з типових місцевих закусок — форшмак, крупно посічений оселедець, який у ресторанах готелів подають горою на величезних та­рілках. Форшмак — означає «закуска», «їжа перед їжею». З овочевих страв-закусок ізраїльтяни люблять тушковану моркву (цимес), тушковану картоплю з сушеними фруктами, картопляні оладки. Одне слово, їдять там майже все те саме, що їмо ми з вами.

Щоправда, є певні особливості. Одна з таких особливостей — хумус, візитна картка гастрономічної палітри Ізраїлю. Як у нас борщ у кожної господині має свій неповторний присмак, так в Ізраїлі й хумус. Це варений і товчений до стану густої однорідної маси нут (великий горох світло-зеленого кольору), щедро приправлений східними прянощами та соусами. Ним намащують невеличкі пухкі коржі. Дуже смачно й надзвичайно поживно, особливо з гарячим марокканським чаєм (на склянку окропу — жменя свіжої чи сушеної м’яти та три—п’ять (!) столових ложок цукру-піску). Але не раджу накидатися на хумус (я, на свою голову, дорвавшись, їла його ложкою і без коржа), бо втратите цікавість до страви надовго. Тхіна — це варіант хумусу, товчений нут (або кунжут), розведений соусами до стану рідкої сметани. Якщо поталанить бути в Ізраїлі — починайте з невеличких порцій тхіни, тоді перекуштуєте багато страв.

Каву тут традиційно п’ють з кардамоном, заварюючи дрібно мелену прямо в чашці. Її називають «болотом».

Досхочу наїлася в Ізраїлі оливок. Не великих консервованих, із баночок, з додаванням оцту, до яких звикла вдома, а справжніх, засолених, бочкових, невеличких за розміром, продовгуватих, із гострою кісточкою всередині. Гірко-солоні, але смачні.

Фініки в Ізраїлі їдять свіжими. І на десерт, і тушкують їх з м’ясом. Вони не такі солодкі, як в’ялені чи сушені, до яких звикли ми, але також смакують.

Подорожуючи країною, милувалася плантаціями фінікових пальм. Розтягуються вони на кілометри. Коли плоди на них починають достигати, на кожен кетяг, який звисає під вагою фініків, одягають торбину, щоб не виклювали пташки.

Цікаво, що сади в пустелі накривають плівками, щоб не випаровувалася волога. Під плівками і вся городина. «Дихають» рослини лише вночі, коли плівки знімають.

Шабат — культовий день відпочинку — сьомий день тижня (субота). Цього дня обов’язкова відмова від праці, весь час присвячується молитві й відпочинку. Все зачиняється на добу. Шабат, згідно єврейської традицією, настає із заходом сонця в п’ятницю. Впродовж доби не можна вчиняти 39 категорій «праці», включаючи запалювання і гасіння вогню. У суботу євреї навіть не їздять на ліфті, а йдуть до синагоги пішки. Люди моляться, прогулюються, їдять, зустрічаються, спілкуються, співають і танцюють. Щоб не завдавати незручностей туристам, у суботу працюють лише ті, для кого шабат — хоч і гарний, але чужий звичай.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.

Одеса — Бориспіль — Тель-Авів — Нетанія — Яффо — Єрусалим — Ен-Бейой (Мертве море) — Ейлат — Тель-Авів — Бориспіль — Одеса.

(Далі буде).